Горілка, зрада, шаровари: 7 міфів про козаків та гетьмана Мазепу

Ким насправді був Мазепа — зрадником чи ідеальним правителем? Чому про нього писав Байрон? Як жили в ті часи козаки та їхні жінки? Екскурсоводка Скарбниці Національного музею історії України Ганна Сергієнко допомогла Вікенду розібратися. Для цього ми відвідали виставку «Європейська Україна. Доба Мазепи» у музеї.

Міф: у 18 столітті світова спільнота не визнавала Україну як державу.

У Скарбниці представлена мапа, виконана німецьким картографом у 1716 році. На ній написано «Україна, земля козаків» і позначені території навіть більші за межі сучасної України. На тогочасній карті до українських земель також входить частина сучасної Білорусі та Росії. Іноземні держави визнавали існування України в той час. Ба більше, у боротьбі нас підтримували інші народи, зокрема шведи й кримські татари. Тому на виставці експонуються також грамоти шведських королів та ярлики кримського хана, європейська східна зброя 17–18 століть.

Зазіхання росіян на наші землі та історію нічим не підкріплені. Україна — спадкоємиця Київської Русі. Тоді місцеве населення називало себе русинами, мова була руська, але це не російська, її можна назвати староукраїнською. Пізніше назву «руська» росіяни просто привласнили.

Екскурсоводка музею Ганна Сергієнко

натисніть, щоб краще роздивитися

Міф: Військо Запорозьке — це група озброєних чоловіків без жодної структури.

Військо Запорозьке — це назва гетьманської держави, яку заснував Богдан Хмельницький. За часів Хмельницького Гетьманщина мала чітку структуру влади й держави. На чолі стояв гетьман, який одночасно був головнокомандувачем війська, але також виконував функції сучасного президента. Дуже важливою була посада писаря. Це не секретар гетьмана, як можна подумати з назви. Писар був як тогочасний прем’єр-міністр або канцлер, а також як голова дипломатичного корпусу. Часто ця посада ставала трампліном до гетьманства. Так, писар Хмельницького Іван Виговський став його наступником, а писар Пилип Орлик зайняв місце гетьмана після Івана Мазепи.

Ще до Гетьманщини внаслідок різних політичних союзів наші землі потрапили до складу Великого князівства Литовського, а потім – Речі Посполитої. Ця держава була частиною європейського простору, тому багато що з її культури, права та політики ми перейняли. Наприклад, у Польщі короля обирали на сеймі, тобто влада не була спадковою. Ми також обирали гетьмана голосуванням. У Гетьманщині діяли різноманітні закони, потім Пилип Орлик написав першу конституцію. У Скарбниці представлені дві копії цього документу — староукраїнською мовою та латиною, оригінал останньої зберігається у Швеції.

натисніть, щоб краще роздивитися

Міф: козаки були неосвічені, пили багато горілки та просаджували всі гроші на власні забаганки

Велика кількість козаків, особливо старшин, здобували чудову освіту, зокрема в Києво-Могилянській колегії. Гетьмани зазвичай знали 5–7 мов.

Під час військових походів козакам забороняли пити алкоголь, за це передбачалося покарання. Воїна, який пиячить у поході, могли й стратити. У вільний час козаки, звичайно, пили алкоголь, зокрема й горілку, але вона відрізнялася від сучасної. Існують свідчення, що Богдан Хмельницький полюбляв пригощати послів теплою фруктовою горілкою. Найімовірніше йдеться про наливки, але в ті часи їх називали горілкою. На жаль, велика кількість рецептів напоїв, зокрема тогочасної медовухи, не дійшли до наших днів. Тому складно сказати, якими були ті алкогольні напої, цим питанням навіть займаються окремі історики.

Багато хто чув про розкішне життя козацької старшини — до нас дійшли позолочені дорогі кубки та інші коштовні предмети тих часів. З одного боку, заможні козаки справді витрачали гроші на розкіш, але водночас були щедрими меценатами. Вони віддавали багато власних коштів на церкви та монастирі, освіту тощо.

На дозвіллі козацька еліта запрошувала музикантів і влаштовувала бенкети. Також відвідували музичні заходи, театралізовані вистави, рідше вертепи — ця розвага була поширенішою серед небагатих містян. Було модно запрошувати живописців малювати портрети. На жаль, збереглося їх не так багато, враховуючи скільки було намальовано.

Ще час проводили за читанням релігійної літератури. Легкі та пригодницькі романи, які вже стали популярними в Західній Європі, до Гетьманщини ще не дійшли. Тому читали здебільшого «Житія святих». У музеї представлений один екземпляр цієї книги, складений Димитрієм Ростовським (в миру – Данило Савич Туптало, уродженець міста Макарова на Київщині). У цьому товстому томі зібрано «Житія святих» лише за зимові місяці, тобто таких книг було чотири.

натисніть, щоб краще роздивитися

Міф про шаблі та шаровари

Козацька еліта любила розкішно одягатися. Важливим елементом одягу були не шаровари, як багато хто досі вважає, а пояс. Історики жартують, що в ті часи чоловік міг вийти з дому голим, але не без поясу. Козацькі пояси сягали від 2,5 до 6 метрів завдовжки, їх обгортали навколо талії. Старшина носила шовкові пояси із золотими чи срібними нитками. До пояса чіпляли шаблю — символ вільного чоловіка. Ця традиція прийшла до нас з Речі Посполитої, де шабля означала, що її власник — шляхтич із правом голосу. Це було як тогочасний паспорт. Необов’язково шабля мала бути бойовою, носили також декоративні.

Велика увага у вбранні приділялася такій дрібниці, як ґудзики. Це не просто деталь одягу, яка скріплює тканину, а аксесуар. Їх робили з дорогоцінних металів й інколи нашивали на вбрання по 200 штук. Історики зазначають, що ґудзиками часто розплачувалися замість грошей. Якщо в козака у шинку закінчувалися монети, він відрізав і віддавав срібний ґудзик зі свого одягу. Заможні козаки могли мати ґудзики з дорогоцінного каміння, одного такого вистачило б, щоб оплатити бенкет.

Козацьке військо називали вогнистим через те, що козаки часто використовували у бою рушниці. Причому кожен мав по дві — коротку та довгу. Щоб зарядити цю зброю, потрібно було витратити чимало часу — насипати порох, висікти іскру. Тому козаки й мали по дві рушниці — поки одну заряджали, з іншої можна було стріляти.

натисніть, щоб краще роздивитися

Міф: Гетьманщина — чоловіча держава, в жінок не було жодних прав

Порівняно із сучасною Україною, прав у жінок було менше. Часто дівчат у заможних родинах сприймали як політичний актив, який треба вигідно видати заміж. Також жінки не могли голосувати. Та якщо порівнювати з тогочасними країнами, тією самою Московією, де жінки лише сиділи по теремах і вишивали, то в Гетьманщині справи були кращі. Жінки могли здобувати освіту та мали право успадковувати майно, що було рідкістю для багатьох країн того часу. Якщо чоловік помирав, вдова отримувала всі його статки. Це робило її незалежною та багатою жінкою.

У Скарбниці представлені документи, підписані матір’ю Івана Мазепи.

Міф: Іван Мазепа — герой-коханець

Іван Мазепа подобався людям, звісно, зокрема й жінкам. Але в істориків немає підтверджених свідчень про любовні справи гетьмана. Деякі історії про нього перебільшені або взагалі вигадані. Скажімо, існує легенда, що в Мазепи була коханка в Речі Посполитій. Коли її чоловік дізнався про зраду, то схопив Мазепу, прив’язав його голого до коня та відправив до українських степів. Фізично людина не могла б проскакати таку відстань без води, їжі та одягу, що захищає від холоду чи спеки. Аля ця історія чомусь дуже сподобалася тогочасним митцям, і Мазепа увійшов у європейську історію як герой-коханець. Про нього писали Вольтер, Байрон, Віктор Гюго, Юліуш Словацький.

Інша історія, пов’язана з похресницею Мотрею, теж непідтверджена. Існують лише двозначні листи, які натякають на кохання. Проте, можливо, вони підроблені.

Точно у Мазепи були стосунки з Анною Дольською, яка допомагала йому вести перемовини зі шведським королем. Та не можна впевнено сказати, чи Мазепа з Анною справді були коханцями, чи це було прикриттям для таємних політичних перемовин.

натисніть, щоб краще роздивитися

Міф: Іван Мазепа — зрадник

Так пишуть про Мазепу в радянській та російській історіографії. Але якщо подивитися на гетьмана з точки зору українців, все має інший вигляд.

В Європі 17–18 століть було дуже популярним вчення про ідеального правителя, згідно з яким правитель мав бути справедливим, чесним, благородним і щедрим. Це уявлення було віддаленим від реального життя, але в деяких моментах Мазепа дійсно відповідав цьому образу. Він виділив один мільйон золотих із власних коштів на реставрацію та відбудову храмів та монастирів, наприклад, Успенського собору Києво-Печерської Лаври. У ті часи храми були не тільки релігійними установами, а й освітніми. У Лаврі працювала велика друкарня, також там навчали. Ще тисячу золотих на рік Мазепа виділяв на утримання Києво-Могилянського колегіуму, на базі якого саме він заснував академію. Гетьман підтримував культуру та мистецтво. Існує навіть термін козацьке або мазепинське бароко. На виставці представлені ікони на металі, виконані в цьому стилі з колекції Національного заповідника «Києво-Печерська Лавра» — партнера виставки.

Іван Мазепа знав сім мов і був надзвичайно вправним дипломатом. У молоді роки він був помічником гетьмана Дорошенка, а потім — Самойловича. Коли сам став гетьманом, то листувався та підтримував стосунки з керманичами різних країн. Навіть вороги говорили про нього як про надзвичайно дипломатичну людину, яка може домовитися з усіма. Гетьманщина за договорами дуже утискалася в правах та залежала від московського уряду. Мазепа робив все можливе, щоб мінімізувати цей вплив. Завдяки дипломатичним здібностям він домігся від Петра I значних поступок. Тобто офіційно за документами все залишилося суворо, але Гетьманщина сприймалася радше як незалежна держава з власною культурою.

Петро I поважав Мазепу та звертався до нього за порадами. Вони підписали договір, за яким цар мав надати козакам військову допомогу за потреби. Козацьке військо не раз допомагало Петру I в його походах. Гарнізони московських військ стояли в українських містах і ніби мали їх захищати, але за фактом просто грабували місцеве населення. Мазепа нічого з цим не зміг зробити, бо московити підпорядковувалися царю, а не гетьману.

Коли починається війна зі шведами, і розпочинає її не Мазепа, гетьман звертається до Петра I по допомогу, але той відмовляє. Мазепа опиняється між двох вогнів: з одного боку — Петро I, який вже порушив письмову угоду про допомогу, з іншого — шведський король, з яким ще можливо домовитися. Мазепа мав великі статки та високий статус при дворі Петра I. Відвертаючись від московського царя, він нічого не здобував, а лише втрачав своє — гроші, статус та авторитет. Від угоди зі шведським королем він для себе нічого не отримав. Мазепа почав власним коштом утримувати частину шведської армії в надії, що ті зможуть перемогти московитів. На жаль, шведське військо програло під Полтавою, а Мазепа з козаками змушений втекти до міста Бендери в Молдові. Там він помирає у 70 років.

Після цих подій наші демократія та незалежність були повністю придушені Москвою. Ми вже не могли самі обирати собі гетьмана. Батурин — гетьманську столицю — росіяни спалили, а її мешканців убили. Також Петро I наказав оголосити Мазепі анафему — відлучення від церкви. Герби Івана Мазепи, які висіли по всій території Києво-Печерської Лаври, позбивали. Усі предмети, які він дарував різним установам, мали бути знищені. Та дещо вдалося заховати та зберегти. Зокрема, дорогоцінний покрівець, прикрашений перлинами, смарагдами та гранатами, який вишила матір Мазепи — черниця та настоятелька Києво-Вознесенського монастиря. Цей предмет представлений на виставці. Також зараз у Києво-Печерському заповіднику відреставрували один з гербів Мазепи. Його можна побачити над воротами, якщо виходити через Економічну браму.

Пилип Орлик писав, що такий вибір Мазепа зробив заради своєї Батьківщини. Справді, замість поваги царя він обрав повагу свого народу і сплатив за цей вибір дуже високу ціну. Народний художник України Сергій Якутович, автор серії графічних робіт, присвячених постаті Івана Мазепи (одна з його робіт представлена на виставці) визначив Мазепу як людину у віці, що втратила все. Таким у музеї й намагалися показати гетьмана: як людину, яка багато вклала в Україну, та втратила все через свій вибір на користь Батьківщини.