Разом із ТРК «Проспект» розповідаємо про київських вчителів: про їхню життєву позицію, прагнення, методи роботи, переконання. Навіщо? Бо педагоги — інфлюенсери, які напряму взаємодіють з аудиторією та не залежать від алгоритмів соціальних мереж і рішень Цукерберга. Але якщо про погляди (чи їхню відсутність) популярного блогера можна дізнатись, загугливши його ім’я, то лайфстайл вчителів ще потрібно вивчати. Цю місію на себе взяли автори освітнього-соціального проєкту Teachers’ Self Upgrade, який мотивує вчителів на самовдосконалення та спонукає суспільство переглянути свої уявлення про професію педагога.
Чому саме в торговому центрі? Бо вплив вчителя виходить за межі кабінету та й стосується не лише знань, а й стилю та іміджу.
Наша нова героїня — Світлана Шелег, оптимістична вчителька історії у школі №202, яка любить працювати з хмарними сервісами, вміє створювати сайти для навчальних закладів і любить ділитись знаннями з іншими.
Мій стиль змінився не під впливом професії, а віку.
На першу роботу я, сімнадцятирічна дівчина, ходила в шортах, дарма що працювала в методичному кабінеті управління освіти. Зараз же дотримуюсь ділового стилю, адже вчитель має бути взірцем для учнів. Проте незмінна фішка мого образу — червона помада, яка має підкреслити красу усмішки та не скочуватись через кілька уроків. Обов’язково перед нанесенням помади обводжу контур губ олівцем.
Згідно з дипломом, я можу працювати і вчителькою історії, і шкільним психологом.
Історія мені цікавіша як предмет, а от знання з психології допомагають у роботі з дітьми. Помітила, що для учнів цінний мій оптимізм і віра в те, що будь-яку ситуацію можна вирішити. А ще вони розпізнають, коли вчитель з ними щирий, а коли ні.
Для мене найскладніше у роботі — вміти розвʼязувати термінові проблеми.
Часом ці труднощі пов’язані з організацією навчання, коли доводиться викладати свій предмет у різних кабінетах, де скрізь різне програмне та мультимедійне забезпечення. А інколи нестандартні ситуації виникають у стосунках з дітьми, їхніми батьками чи колегами. Проте я налаштована оптимістично, адже вчителю як універсальному бійцю під силу все.
Живе спілкування не замінять жодні онлайн-курси, адже під час уроку вчитель не лише передає знання, а й дарує частинку себе.
Наприклад, спогад про те, як Марія Іванівна поставила двійку, чи порада улюбленого вчителя так чи інакше формують ваш досвід. Буде шкода, якщо в майбутньому офлайн-освіта буде доступна лише для багатих верств населення, та здається, все до цього йде.
У роботі я вибудовую модель «вчитель-старший товариш».
Її я перейняла у моєї вчительки образотворчого мистецтва, а тепер ще й подружки Любові Іванівни. Як і вона, я можу вказати учню на помилку, але ніколи не сваритиму й не засуджуватиму. Для мене важливо, щоб діти почувались зручно та не боялись ставити запитання. І мій підхід дає результати: учні ще сваряться між собою, хто вийде до дошки.
Дитячі пустощі — ось що найбільше тішить.
Які ж діти милі, коли вітають з Днем вчителя, та якими ж зухвальцями й бешкетниками бувають під час уроків. Коли переступаю поріг школи, забуваю про все, що за її межами, — настільки мені до душі цей стан, коли навколо дитячий сміх та вирує життя.
Між учнями 90-х і сучасними дітьми різниці немає.
Кожна дитина від народження до дорослішання проходить одні й ті ж етапи: дошкільні роки — пізнання світу через ігри, початкова школа — отримання базових знань, середня ланка — початок формування критичного мислення. Що зараз, що 30 років тому підлітки стикаються зі схожими проблемами: перше кохання, конфлікти з батьками, пошук свого місця в групі. Змінилось хіба що середовище, в якому навчаються та зростають діти. Якщо мої ровесники в юності гострих емоцій шукали поблизу гаражів і недобудов, то на нинішніх дітей небезпека чатує в інтернеті.
Дача на Чернігівщині — місце, де я забуваю про все.
Тут погано ловить зв’язок, тож я впевнена, що ніхто не завадить мені поратись на городі, збирати ягоди в лісі чи просто насолоджуватись природою. Хочеться усвідомлено та з користю проводити час, адже що більше яскравих моментів, то насиченішим буде саме життя.