Так пишуть про Мазепу в радянській та російській історіографії. Але якщо подивитися на гетьмана з точки зору українців, все має інший вигляд. 

В Європі 17–18 століть було дуже популярним вчення про ідеального правителя, згідно з яким правитель мав бути справедливим, чесним, благородним і щедрим. Це уявлення було віддаленим від реального життя, але в деяких моментах Мазепа дійсно відповідав цьому образу. Він виділив один мільйон золотих із власних коштів на реставрацію та відбудову храмів та монастирів, наприклад, Успенського собору Києво-Печерської Лаври. У ті часи храми були не тільки релігійними установами, а й освітніми. У Лаврі працювала велика друкарня, також там навчали. Ще тисячу золотих на рік Мазепа виділяв на утримання Києво-Могилянського колегіуму, на базі якого саме він заснував академію. Гетьман підтримував культуру та мистецтво. Існує навіть термін козацьке або мазепинське бароко. На виставці представлені ікони на металі, виконані в цьому стилі з колекції Національного заповідника «Києво-Печерська Лавра» — партнера виставки.  

Іван Мазепа знав сім мов і був надзвичайно вправним дипломатом. У молоді роки він був помічником гетьмана Дорошенка, а потім — Самойловича. Коли сам став гетьманом, то листувався та підтримував стосунки з керманичами різних країн. Навіть вороги говорили про нього як про надзвичайно дипломатичну людину, яка може домовитися з усіма. Гетьманщина за договорами дуже утискалася в правах та залежала від московського уряду. Мазепа робив все можливе, щоб мінімізувати цей вплив. Завдяки дипломатичним здібностям він домігся від Петра I значних поступок. Тобто офіційно за документами все залишилося суворо, але Гетьманщина сприймалася радше як незалежна держава з власною культурою.

Петро I поважав Мазепу та звертався до нього за порадами. Вони підписали договір, за яким цар мав надати козакам військову допомогу за потреби. Козацьке військо не раз допомагало Петру I в його походах. Гарнізони московських військ стояли в українських містах і ніби мали їх захищати, але за фактом просто грабували місцеве населення. Мазепа нічого з цим не зміг зробити, бо московити підпорядковувалися царю, а не гетьману.

Коли починається війна зі шведами, і розпочинає її не Мазепа, гетьман звертається до Петра I по допомогу, але той відмовляє. Мазепа опиняється між двох вогнів: з одного боку — Петро I, який вже порушив письмову угоду про допомогу, з іншого — шведський король, з яким ще можливо домовитися. Мазепа мав великі статки та високий статус при дворі Петра I. Відвертаючись від московського царя, він нічого не здобував, а лише втрачав своє — гроші, статус та авторитет. Від угоди зі шведським королем він для себе нічого не отримав. Мазепа почав власним коштом утримувати частину шведської армії в надії, що ті зможуть перемогти московитів. На жаль, шведське військо програло під Полтавою, а Мазепа з козаками змушений втекти до міста Бендери в Молдові. Там він помирає у 70 років.

Після цих подій наші демократія та незалежність були повністю придушені Москвою. Ми вже не могли самі обирати собі гетьмана. Батурин — гетьманську столицю — росіяни спалили, а її мешканців убили. Також Петро I наказав оголосити Мазепі анафему — відлучення від церкви. Герби Івана Мазепи, які висіли по всій території Києво-Печерської Лаври, позбивали. Усі предмети, які він дарував різним установам, мали бути знищені. Та дещо вдалося заховати та зберегти. Зокрема, дорогоцінний покрівець, прикрашений перлинами, смарагдами та гранатами, який вишила матір Мазепи — черниця та настоятелька Києво-Вознесенського монастиря. Цей предмет представлений на виставці. Також зараз у Києво-Печерському заповіднику відреставрували один з гербів Мазепи. Його можна побачити над воротами, якщо виходити через Економічну браму.

Пилип Орлик писав, що такий вибір Мазепа зробив заради своєї Батьківщини. Справді, замість поваги царя він обрав повагу свого народу і сплатив за цей вибір дуже високу ціну. Народний художник України Сергій Якутович, автор серії графічних робіт, присвячених постаті Івана Мазепи (одна з його робіт представлена на виставці) визначив Мазепу як людину у віці, що втратила все. Таким у музеї й намагалися показати гетьмана: як людину, яка багато вклала в Україну, та втратила все через свій вибір на користь Батьківщини.