Врятуватися від мисливців, не зупинятися, щоб вижити та врятувати хвору доньку, а дорогою ще намагатися зруйнувати систему, що змушує людей брати участь у кривавих телешоу. На великі екрани вийшла стрічка «Людина, що біжить». Вікенд переглянув прем’єру й розповідає, чим вона заманюватиме глядачів.
Недалеке майбутнє. Простий шахтар Бен Річардз втратив роботу і не може знайти нову, бо боровся за права працівників. Нема роботи — нема й грошей, які конче потрібні на лікування донечки. Він вирушає підзаробити на одному з популярних телешоу, а опиняється на найпопулярнішому та найсмертельнішому — «Людина, що біжить». За правилами гри на трьох учасників, серед яких і Бен, полює команда мисливців, а ще будь-хто з пересічних людей може за винагороду вбити або здати їх. Повсюди камери, екрани, заховатися практично нема де. Зате якщо протримаєшся живим тридцять днів — отримуєш величезну купу грошей.
Все і так непросто, але ситуацію ускладнює те, що творці телешоу не дотримуються власних правил. Наприклад, створюють фейки та наклепи, аби натовп зненавидів головного героя й розпочав озвіріле полювання. Очільників програми турбують тільки дві речі: щоб рейтинги кривавого видовища невпинно зростали та а люди відволікалися від свого скрутного становища.
Тож Бен дізнається, як далеко здатен зайти у спробі врятувати сім’ю, хто надасть несподівану підтримку і найголовніше — чи можливо перемогти систему. І на цьому шляху буде багато стрілянини, біганини, вибухів, бійок, хитрощів, спалювання та всього іншого, що має бути.
Режисером стрічки виступив Едгар Райт, відомий роботами «Зомбі на ім’я Шон» і «Круті фараони», які вже стали культовими. Ці пародії на жанри жахів і бойовика водночас наслідували канони та спростовували їх. Тепер же Райт взявся за жанр антиутопічного трилеру.
Фільм «Людина, що біжить» заснований на однойменній книжці 1982 року Стівена Кінга, хоч і значно відрізняється від неї. Перша екранізація сталася 1987 року, а роль Бена Річардса тоді зіграв Арнольд Шварценеггер.
Та повернімося до новинки. Райт у межах фільму окреслює цілу купу болючих тем. Це і розшарування суспільства, через яке бідні змушені бути розвагою за гроші і не можуть легально досягти хоч скількись пристойного рівня життя. І тема пропаганди, яка не цурається фейків, маніпулює масами та може приховати будь-які злочини. І тема натовпу, який всотує все, що ллється з екранів. Цікаво, що майже ті ж проблеми підіймали і в старішій версії, що вийшла на великі екрани 38 роки тому. Вони досі актуальні, хоча їхнє бачення та суть перемоги змінилися. Проте не думайте, що Райт займатиметься моралізаторством чи вкладатиме в голову конкретні думки. Ні! Просто дивіться, як він біжить.
А біжить тут Ґлен Пауелл. Хоча завеликих очікувань щодо нього не було, але він на диво класно впорався з роллю Бена Річардза. Ми співчуваємо йому, коли він переймається за дитину та дружину, сміємося з його жартів і недолугих ситуацій і, звісно, вболіваємо за його перемогу. Харизма Пауелла спонукає сприймати його не як класичного непереможного персонажа бойовиків, а як людину, якій не пощастило, але от зараз вона точно заслужила на файний фінал. Він прекрасно відігрує як комедійні ситуації, так і динамічні екшн-сцени.
Так, ще один із плюсів стрічки — це добрячий екшн. Тут буде все, за що ми любимо бойовики: захопливі бійки, несподівані сторони, що переважають, кумедна та страшна зброя — залежить від того, в чиїх вона руках, вибухи, постріли в голову і куди попало й усе-усе. Здається, ми вже трохи призабули, як воно має бути. Але з кожною перемогою, з кожним вивертом з пастки ставки підіймаються, поки не злітають аж до неба.
«Людина, що біжить» — енергійне, емоційне кіно, що тримає в напрузі в найкращому сенсі. Це антиутопія з сатирою, бойовик з соціальним підтекстом і екшн з головним героєм-простим хлопцем. Якщо вам подобається хоч якийсь із цих аспектів — обов’язково йдіть дивитися.
Чого чекати від фільму «Людина, що біжить»
реверансів попередній екранізації у вигляді згадок і стилізації картинки,
драйвового темпу,
фірмового крутого райтівського монтажу та нестандартних підходів до пояснень законів історії,
попкорнового настрою, вдало поєднаного з тестостероновими пригодами,
класного гумору, який не перевантажує стрічку,
яскравих різноманітних і зрозумілих персонажів,
ментального повернення в еру мачистих бойовиків із додаванням свіжої актуалочки та відходом від шаблонів.
Сподобалася стаття? Подякуй автору!
Читайте також: Дереворити та котики. Чому треба дивитися фільм про Якова Гніздовського;
Півострів Київ. Чого очікувати від перегляду «Антарктиди»;
Велика смілива красива подорож. Як знайти кохання в середньому віці;
Джентльмени та дементори. Заклади з кіношним вайбом у Києві;
Подивися на життя очима кота: «Дуже сумна людина» від Дикого театру.
