Дрезден після війни: як відбудовували місто

Чия помста зруйнувала місто-перлину, а бомби випалили історію? Як за пів століття примирилися вороги? Чому влада заважала відбудові? Вікенд разом із брендом Benjamin Moore розповідає, як відновлювали Дрезден.

Під час війни: бомбардування британцями

Наприкінці Другої світової війни Дрезден потрапив під бомбардування. На відміну від інших міст він практично не мав системи протиповітряної оборони: німці просто не допускали думки, що хтось наважиться руйнувати одну з найдорогоцінніших європейських перлин.
Чому британці бомбардували Дрезден? Є різні пояснення: щоб помститися за власні міста, злякати та зломити волю населення, знищити німецькі військові підприємства та залізничний вузол, допомогти радянській Червоній армії, яка наступала зі сходу.
Три хвилі бомбардувань 13–15 лютого 1945 року знесли 80% будівель. Небачений вогняний шторм забрав життя тисяч людей: вони горіли живцем чи задихалися в диму. Досі історики не визначилися з кількістю загиблих і називають цифри від 25 до 60 тисяч.
Німці відновлювали місто близько 40 років, а окремі значущі об’єкти — всі 75.

Як створювали плани

Планів відновлення Дрездена було кілька.

Версія від фюрера

Перший розробляли архітектори рейху, які навесні 1945 року ще продовжували вірити у свою перемогу. Вони розраховували, що використають безплатну працю мільйонів полонених, які швидко відбудують місто. Однак представники Третього рейху не планували відновлювати багату барокову архітектуру, а мріяли реалізовувати фантастичні проєкти, створені за ескізами фюрера.
Дещо дійсно вдалося відновити доволі швидко, бо в нечуваних бомбардуваннях дивним чином майже не постраждала інфраструктура. Тому наприкінці весни 1945 року увімкнули електрику та газ, запустили трамвайний рух. Але лише у віддалених від центра районах. Історичний центр постраждав набагато сильніше, на нього чекало довге відновлення.
Уже з перших днів ті жителі міста, які вціліли в бомбардуваннях, виходили працювати на розборі завалів. Збереглися знімки робіт, на яких видно, що працювали всі — і молодь, і зовсім старі. Причому німці не просто розбирали завали, вони складали в акуратні купки старовинний тесаний камінь із розвалин палаців. Потім його використовували для відновлення.

Військова версія

Улітку 1945 року Дрезденом керувала радянська військова адміністрація. Там створили комітет з реконструкції міста й навіть оголосили конкурс проєктів з відновлення. Зібрали понад дві сотні пропозицій від любителів і професіоналів.

Радянська версія

Однак реально дієвий документ був прийнятий лише в 1950 році. Прийняв його уряд Німецької Демократичної республіки (НДР), яка знаходилася під ідеологічним та економічним впливом Радянського Союзу. Не дивно, що відбудовувати Дрезден уряд НДР вирішив за принципами радянських міст.
За цією версією в місті мали з’явитися великий майдан для парадів і маршів, широкі проспекти та райони з фабриками та житлом для робочих. Історичне місто з бароковою архітектурою мало перетворитися на великий і нудний промисловий центр, прикрашений будівлями в стилі сталінського ампіру. Але комуністична влада не бачила цінності в королівських палацах і церквах, тому з відбудовою не поспішали. Довгі роки в центрі міста паслися корови, а площа перед ратушею залишалася порожньою.

Як будували житло

У перший рік у Дрездені відремонтували 50 тисяч квартир. Але після бомбардувань без житла залишилися 300 тисяч місцевих мешканців. Також у місті перебували численні біженці з інших районів. Тимчасові хатинки з металевого профнастилу не розвʼязували проблему.
Місто потребувало нових житлових кварталів. Тож на початку п’ятдесятих тут почали створювати житлово-будівельні кооперативи та надавати їм ділянки під забудову. Зазвичай це були такі ж нудні та нецікаві будинки із залізобетонних панелей, як у радянських містах. Лише після падіння Берлінської стіни німці почали модернізувати їх, перетворюючи на яскраве, сучасне та комфортне житло.

Як відновлювали історичні будівлі

Staatsschauspiel — державний театр Дрездена

Він відновився та відкрився одним із першим, уже за три роки після бомбардувань. Тоді в будівлі не залишилося ні зали, ні сцени. Але збереглося дещо набагато цінніше — найновітніші механізми сцени. Врятував гідравлічні подіуми театральний робітник, майстер машин Франц Ломматч. Під час кожної тривоги він опускав дорогоцінні механізми на нижню позицію.
Містяни завзято працювали на розборах завалів: склали докупи 100 тисяч цеглин, 20 тонн профільного заліза. Навіть тканини завіс знайшли та заховали на деякий час.

За реконструкцію театру відповідав Еміль Лейбольд. Він зробив, здавалося б, неможливе: зберіг архітектуру триярусного залу з модерновими балкончиками та додав багатофункціональну сцену для драми, опери та балету водночас. Також змінив інтер’єр всередині. У залі не стало позолоти та барельєфів, натомість стіни пофарбували в білий «яєчний» колір із вкрапленнями, які нагадували пористу поверхню яйця. Кришталеві люстри замінили латунними світильниками.

Колір інтер’єру в театрі відповідає відтінку White Opulence у палітрі Benjamin Moore.

Музей-галерея Цвінгера

Цвінгер — одна з візитівок Дрездена, бароковий комплекс із галереями та садами, який зберігав шедеври архітектури, скульптури та живопису. У 1945-му вцілила лише частина будівель, багато з них постраждали від бомб і вогню. Праворуч від портика галереї Земпера зберігся зроблений радянським солдатом напис: «Музей оглянутий, мін немає, оглянутий Ханутіним».
Щойно з території пішли сапери, мешканці Дрездена почали розбирати руїни. Влітку радянська військова адміністрація виділила дерево, щоб дрезденці могли сколотити будівельне риштування та прискорити розбір завалів.
Містянам пощастило, бо десятиріччям раніше відбулася реставрація комплексу, після якої збереглися всі документи. Тож до 1964 року вдалося відновити більшу частину галереї. Але певні роботи з відновлення об’єктів музейного комплексу ведуться й досі.

Найвідоміший вхід у комплекс — це пишні Коронні ворота із західного боку ансамблю. Вони нагадують античні тріумфальні арки та увінчані позолоченою короною, яку тримають чотири орли. Ворота вкриті мідним синім куполом із позолоченими орнаментами. Купол відновлено, його синій і золотий кольори знов уособлюють саксонських правителів з династії Веттинів.

Кольори купола галереї відповідають відтінкам Lucerne та Luxurious Gold у палітрі Benjamin Moore.

Residenzschloss — королівська резиденція

Безумовно, відновленням історичних пам’яток місто завдячує своїм мешканцям, бо прорадянська влада хотіла знести всі руїни та позбутися пам’яті про минуле. Один із таких активістів, хранителів та рятівників — це Фріц Леффлер. Завдяки його сміливому опору Дрезден зберіг руїни оперного театру. Театр відновили та відкрили після восьмирічної реставрації аж у 1981 році.
Але головне досягнення Леффлера, за яке йому дякують країна та світ, — це Резиденцшлосс, відстояна королівська резиденція в центрі Дрездена. Геральдична, срібна та бронзова зали були знищені під час бомбардувань. Проте Леффлер із командою підтримки наполягли на консервації руїн. У 1946 році над руїнами встановили тимчасовий дах, але влада відмовилася виділяти кошти на відновлення палацу.
Лише через 15 років у будівлі вставили вікна, які винесло свого часу вибухами. А повноцінна реконструкція почалася вже після падіння Берлінської стіни та стала справою честі для кожного мешканця об’єднаної Німеччини. Роботи завершилися у 2013 році. Загальна вартість робіт з відновлення палацу склала 300 мільйонів євро. Але тепер туристи їдуть до Дрездена дивитися королівську скарбницю, монетний двір, зброярню, бібліотеку.

А найбагатшу колекцію коштовностей в Європі можна побачити в «Зелених склепіннях». Це частина Дрезденського палацу, яка отримала назву за колони, колись пофарбовані в малахітово-зелений колір. Зараз колони закриті дзеркалами, але традиційний зелений колір зберігається в інтер’єрах.

Колір інтер’єрів палацу відповідає відтінку Richmond Green у палітрі Benjamin Moore.

Церква Фрауенкірхе

Майже пів століття при комуністичному режимі зруйнована будівля була символом падіння Дрездена. А коли західна та східна частини Німеччини знову об’єдналися, стала символом відновлення. Причому відновлення відбувалося завдяки добровільним пожертвам.
Цінність цієї протестантської споруди для німців величезна та сформована вона двома факторами. Перший — це історичний і архітектурний. Другий — містичний. Свого часу їй не зашкодила прусська артилерія, а в 1945-му вона півтори доби вистоювала під нальотами британської авіації. Врешті решт 200-річна споруда все ж була зруйнована.
Коли нальоти та пожежі в місті припинилися, мешканці прийшли до руїн Фрауенкірхе, зібрали, пронумерували та склали кожен вцілілий камінчик. Усього назбирали 22 тисячі кубічних метрів.

Кілька років реставратори ретельно збирали дані та документи про церкву. Щоб відновити розписи купола, користувалися Архівом кольорових діапозитивів Мюнхенського інституту історії мистецтв. Коли в 1993 році почалася довгоочікувана реконструкція, реставратори використовували камені, зібрані на руїнах. Тепер серед каміння світло-пісочного кольору на фасаді храму помітні темні камені. Вони наче символізують душевні рани міста, але поступово все каміння — старе й нове — прийме один колір, а рани загояться, вважають німці.

Колір фасаду церкви відповідає відтінку Monarch Gold у палітрі Benjamin Moore.

Десятирічна відбудова не лише повернула місту символ його гордості, а й стала символом німецько-британського примирення. Британці створили власний фонд для відновлення Фрауенкірхе та зібрали доволі пристойні кошти. Керував збором кузен королеви Єлизавети. Хрест, встановлений на куполі храму, виготовлений в Англії сином пілота, який брав участь у бомбардуванні Дрездена. Цей хрест має неофіційну назву Versöhnungskreuz — «хрест примирення».

З фарбами від американського виробника Benjamin Moore кожен може створити шедевр, який запамʼятається.

В асортименті бренду — фасадні та інтерʼєрні фарби, тому ними можна оздобити будь-яке помешкання та будівлю.
У кольоровій палітрі — понад 20 тисяч відтінків. А це означає, що ваші кольорові можливості разом із Benjamin Moore практично необмежені.
Безпеку продукції Benjamin Moore гарантує міжнародна сертифікація. Продукція Benjamin Moore має низку міжнародних сертифікатів від незалежних експертних організацій та спілок, які регулярно оновлюються: The U.S. Green Building Council (USGBC), LEED, Green Seal, The Cradle to Cradle Certified ™ Product Standard, AAFA.
Benjamin Moore виготовляє фарби та інші покриття з 1883 року, і за цей час бренд зарекомендував себе як надійний виробник. Компанія має власний дослідницький центр у штаті Нью-Джерсі, де фахівці компанії невтомно працюють над удосконаленням продукції та розробкою нових фарб.
За допомогою додатку Benjamin Moore Color Portfolio та пристрою Color Reader ви зможете миттєво за фотографією знайти еквівалент кольору в палітрі фарб та побачити кольори палітри на стінах у будь-якій кімнаті, в якій ви перебуваєте.