Нещодавно писала про «тинсан» – «ходіння в гори». Брехня це все!
Тобто не повністю брехня, звичайно, але актуально лише для невеличких парків на пагорбах. У справжніх горах все інакше – вам справді потрібні зручний одяг та взуття, навіть палки для трекінгу зовсім не будуть зайвими!
Отже, що таке «ходіння в гори», V2.0.
Перш за все, у горах справді є пішохідні тропи, але вони різняться за рівнем складності. Далі мова піде конкретно про тропи у Національному парку Пукхансан в Сеулі, які я мала змогу оцінити особисто.
Найпростіші доріжки розраховані навіть для візочків. Зазвичай це широкі дороги, часто асфальтовані. Помірні розраховані на дітей та людей у віці (яких у горах переважна більшість!), вони можуть бути обладнані стаціонарними сходами.
Доріжки середнього рівню розраховані на новачків. Це також можуть бути сходи, але з природного каміння, тому починаються деякі складнощі. Без гарного взуття тут і далі робити нічого!
На просунутому рівні сходи з каміння змінюються просто камінням, яке лежить у вільній послідовності Особливих відмінностей з середнім рівнем я не помітила, хіба що нахил набагато більший, втомлюєшся сильніше, і частіше доводиться робити привали. Деякі ділянки обладнані тросами страховки, хоча йти не дуже тяжко.
Найскладніший рівень – експертний – це гола скеля, у яку інколи вбиті «сходи», на них можна спертися. Інколи доводиться йти рівною і чистою скелею. Від кількасотметрового провалля вас відділяють лише два-три троси, а нахил справді солідний, часом біля 60 відсотків. Це не стільки складно, скільки лячно, особливо на деяких відрізках маршруту.
Серед відвідувачів дуже багато літніх людей і родин з маленькими дітьми. Це справді привертає увагу. Особливо на самісінькій вершині, після останніх 300 метрів складного підйому скелею. За серйозністю екіпірування і підготовленістю туристів можна зрозуміти, що подібні «ходіння в гори» є доволі регулярним хобі. Залишається тільки заздрити активності корейців! Після постійних прогулянок подібними місцями складно не залишитись молодим, здоровим та сильним.
