Разом із ТРК «Проспект» розповідаємо про київських вчителів: про їхню життєву позицію, прагнення, методи роботи, переконання. Навіщо? Бо педагоги — інфлюенсери, які напряму взаємодіють з аудиторією та не залежать від алгоритмів соціальних мереж і рішень Цукерберга. Але якщо про погляди (чи їхню відсутність) популярного блогера можна дізнатись, загугливши його ім’я, то лайфстайл вчителів ще потрібно вивчати. Цю місію на себе взяли автори освітнього-соціального проєкту Teachers’ Self Upgrade, який мотивує вчителів на самовдосконалення та спонукає суспільство переглянути свої уявлення про професію педагога.
Чому саме в торговому центрі? Бо вплив вчителя виходить за межі кабінету та й стосується не лише знань, а й стилю та іміджу.
У цьому матеріалі — розмова з Марією Марченко, вчителькою історії школи №207, яка цікавиться інклюзивним навчанням і медіаграмотністю.
Я не одразу обрала історію.
Спочатку закінчила педучилище, отримавши запис в дипломі «вчитель початкових класів та організатор технічної творчості». Коли подавала документи до університету, хотіла вивчитися на вчителя хімії — мене заворожувала ця наука. Однак у розпал вступної кампанії мене зацікавили правознавство та історія: досліджувати й аналізувати минуле моєї країни та світу не менш захопливо, ніж відстежувати хімічні реакції.
Професія вчителя — це стиль життя.
Не можу уявити перехід до іншої сфери, адже звідки братиму цей заряд енергії, якщо навколо мене не буде стільки дітей? Я звикла, що вони постійно зі мною: ростуть на моїх очах, розвиваються, закохуються… У деяких моментах знаю про них більше, ніж їхні батьки. Хіба від цього можна відмовитись?
Діти не змінюються — змінюються вимоги оточення, в якому вони зростають.
У моєму дитинстві вік і досвід вважались тотожними, вчинки дорослих — правильними, а їхній авторитет — беззаперечним. Нині в епоху диджиталізації та постійного збільшення контенту нам, дорослим, доводиться навчатись у дітей, які вже раніше за нас опановують гаджети та програми, та йти їм назустріч. Їх навряд чи переконаєш аргументом «роби, як я». Та чи й потрібно нав’язувати власний приклад? Краще давати підліткам можливість обирати та вчитись на своїх помилках, щоправда, не в кардинальних питаннях.
На мою думку, роль вчителя — готувати дітей до реального життя.
Це розповідати про труднощі, які можуть виникнути в майбутньому, описувати ситуації та рішення. Цієї моделі дотримувався мій класний керівник Павло Євгенович, а тепер і я ділюсь лайфхаками зі своїми учнями. Звісно, підлітки не завжди розуміють мої рекомендації й сприймають їх дещо скептично, тому для мене цінно, коли вони, ставши випускниками, визнають, що переосмислили мої поради та скористались ними.
Головна цінність для мене — це людяність, вміння зрозуміти, поставити себе на місце іншого й підтримати його.
Мені хочеться втішити тих, кому буває важче, аніж мені. Щороку напередодні Дня святого Миколая через інстаграм-сторінку інклюзивних проєктів я знаходжу родину з особливою дитиною, дізнаюся, що їй потрібно, та відправляю відповідну посилку. Також ми з учнями підтримуємо проєкт допомоги воїнам АТО.
Вчитель створює свій бренд самостійно.
Поведінкою, стилем спілкування, формами навчання, ставленням до інших людей та навіть естетичним смаком. Тому:
- не тисну авторитетом, показую учням, що я така ж людина, як і вони;
- не обмежую учнівську фантазію, тож під час уроків використовуємо гаджети, малюємо комікси на історичну тематику, створюємо історичні меми;
- по буднях обираю стриманий класичний стиль, а на свята одягаю вбрання в етностилі;
- не думаю про роботу, коли поруч з родиною. Це дозволяє набратися сил та ефективно працювати.
