Лондон після війни: як відбудовували місто

Не просто відновити потрощене бомбами місто, а зробити його фінансовою та культурною столицею Європи. Зберегти давні принципи та дати шанс новому. Вікенд разом із брендом Benjamin Moore розбирався, як британці відбудували свою столицю після війни.

До війни: місто в Зеленому поясі

До війни в Лондоні жило 4 мільйони людей. Причому мешкали вони переважно в малоповерхівках. Площа британської столиці була втричі меншою за нинішній Київ та дуже щільно забудованою.
Ще до війни британський парламент визначив: Лондон — не гумовий. Нескінченно розширятися місто не може. Тоді ж парламентарі окреслили навколо столиці територію, яку назвали Зеленим поясом.
На цих півтори тисячі гектарів землі могли знаходитися лише ті історичні садиби, які вже там були. Тут заборонили житлове та промислове будівництво. Дозволили створювати парки, школи гольфу та верхової їзди, стайні та кладовища, мати сільськогосподарські угіддя.
Місто не мало чітко визначеного плану. Фактично його розвиток визначали залізниця та промисловість: великі фабрики та заводи, а також доки на Темзі. Біля них будувалося житло для робітників.

Під час війни: пережити Бліц

На початку війни країна пережила так званий Бліц — восьмимісячні повітряні бомбардування нацистів у 1940-1941 роках.
Від бомбардувань загинули близько 30 000 жителів. Бомби знищили близько 50 тисяч будинків, а пошкодили набагато більше.
1,5 мільйона лондонців залишилися без житла.
Найбільша воронка від бомби знаходилася поблизу станції метро біля Банку Англії. Там загинуло 50 лондонців.
«Не стіни роблять місто, а люди, які живуть у них. Стіни Лондона можуть бути зруйновані, але дух лондонця непохитний», — сказав тоді король Георг VI.

Частиною військового наративу стала сила духу громадян. В обідню перерву вони слухали концерти піаністки Майри Хесс у Національній галереї; ввечері ходили на яскраві програми танцівниць у театрі «Віндміл», а зранку працювали на городі, розбитому в рові Тауера.
Легкі інженерні війська (Pioneer Corps) вели роботи в місті відразу після нальотів: гасили пожежі, розбирали завали та відновлювали мережі.
Протягом війни й кілька років після перемоги — до 1952 року — точилося велике обговорення майбутньої відбудови.
Загалом у 1940-1952 роках британці розробили понад 250 планів різних відбудов.
Довгий час після війни країна мала карткову систему споживання. Картки на продукти скасували 4 липня 1954 року. Картки на будматеріали діяли до 1955 року.

Важливе для відновлення

У ніч проти 10 травня 1941 року німецька бомба зруйнувала будівлю британської Палати Громад. Це настільки важливий для британців об’єкт, що парламентарі відразу зібралися обговорити відновлення будівлі.
Прем’єр-міністр Черчилль на якийсь час відірвався від справ, пов’язаних з обороною та війною, щоб провести дебати з цього питання.
«Палату Громад, — заявив Черчилль, — я, принаймні, ставлю в ряд з такими важливими об'єктами, як будівництво оборонних споруд чи лінкор під час війни».
Депутати одностайно вирішили відновити будівлю на колишньому місці та в тому ж вигляді. Тільки додати сучасні технічні зручності.
Але заборона на будівництво під час війни діяла для всіх. Тож із відновленням Палати громад парламентарям довелося зачекати.

Об’єкт відновили під керівництвом архітектора Джайлза Гілберта Скотта та відкрили у 1950 році. Нова Палата Громад була схожа за стилем на довоєнну, проте дизайн був стриманішим і простішим. Лавки та всі предмети інтер’єру за традицією пофарбували в зелений колір, саме такий, як і колір Вестмінстерського моста. Натомість меблі в Палаті Лордів пофарбовані у червоний колір, як і міст Лемберт.

Колір інтер’єру в Палаті Громад в палітрі Benjamin Moore відповідає відтінкам Clover Green або Vine Green.

Відбудова: як створювали плани

Розробка планів коштувала дорого, але британці продовжували залучати для розробки видатних архітекторів.
Важливим принципом була відкритість. «Відбудова в тому великому, сміливому масштабі, якої ми прагнемо, може стати успішною лише за прихильності народу. І таку прихильність вона матиме, якщо народ повністю інформуватимуть про просування наших планів, і якщо громадяни відчуватимуть, що вони беруть участь у цій праці, а не просто їм ці плани нав’язують», — писав архітектурний журнал у 1941 році.
Час від часу (в роки війни також) британці влаштовували різні, зокрема й масштабні виставки, присвячені майбутній відбудові країни.
Друкувалися тематичні книги та брошури, присвячені відбудові. Серед них були й дорогі видання, й безплатні. Видавалися навіть брошури з прикладами того, як відбудовувати не треба.

Відбудова: як втілювали плани

Автор фінального плану — Патрік Леслі Аберкромбі, архітектор і планувальник. Він набув популярності ще у 1930-1940-х роках, коли розробив вдале міське планування таких міст, як Плімут, Халл, Бат, Единбург і Борнмут. Принципи Абекробмбі максимально близькі принципам сучасних урбаністів.
Німці після війни вирішили відновлювати свої постраждалі міста максимально подібними до їхнього довоєнного вигляду. Лондонці одразу відкинули такий шлях. Аберкромбі не розмінювався на дрібнички та створив 50-річний план реконструкції Лондона.
Основна задача відбудови Лондона: втримати столицю в її довоєнних межах, у рамках Зеленого поясу.
Патрік Аберкромбі визначив, що його Лондон буде містом парків і громадських просторів. Пріоритетом став пішохід, задачею — забезпечити йому вільне пересування містом і доступ до громадських просторів. Мешканці околиць могли відпочивати на території Зеленого поясу.

У першу чергу забудовувати найбільш зруйновані бомбами квартали.
Забезпечити якісне транспортне сполучення міста з околицями та пересування по місту громадським транспортом.
Винести промисловість за межі міста. Лондон мав стати діловим і фінансовим центром.
Перегрупувати доки в компактні зони таким чином, щоби відкрити набережну Темзи для прогулянок.
Відкрити доступ до приватних парків і дворів. Зазвичай лондонські двори були закритими, але Аберкромбі порушив цю ізоляцію.

Житло для лондонців

Як розв’язували проблеми густонаселеного повоєнного міста та нестачі житла для його мешканців? Парламент дозволив будівництво восьми нових міст за межами Зеленого кільця. Туди й стали відселяти тих, хто втратив житло під час війни. Найперше в ті містечка перебиралися представники робочих спеціальностей, які залишалися без робочих міст через закриття в Лондоні фабрик і майстерень.
Завдяки цим заходам тогочасне населення Лондона зменшилося на два мільйони людей (знову зростати воно почало наприкінці 20 століття). Для тих, хто залишився, в місті теж будували житло. Найчастіше це були багатоповерхівки. За 15 повоєнних років у Лондоні збудували понад півмільйона нових квартир.
Британці бажали залишатися вдома інтровертами, тому принципом стало «одне покоління — одне житло». Хоча ще в 1931 році більш як 60% британських сімей змушені були мешкати кількома поколіннями в одному будинку.
На руїнах промислових будівель з’явився знаменитий район Барбікан з малогабаритними квартирами, офісами, музеями, школами. Лондонці не бояться нового, навпаки, вони є великими оригіналами. Тому в центрі історичного міста зводяться і тоді, і зараз оригінальні сучасні будівлі. Але завдяки талантам творців об’єкти зі скла та бетону не бісять мешканців, а навпаки видаються органічними в архітектурі старого міста.

Команда архітекторів, яка працювала над районом Барбікан, втілила й інший масштабний проєкт — житловий комплекс Голден Лейн, який теж звели на руїнах. Барбікан побудували для заможних сімей, а Голден Лейн — соціальне житло для небагатих лондонців. У цьому проєкті архітектори вирішили трохи приховати сірий бетон, тому облицювали будинки панелями червоного, синього та жовтого кольору.

Колір панелей на будинках Голден Лейн в палітрі Benjamin Moore відповідає відтінкам Flover Power, Delphinium, Sangria.

Культ парків і громадських просторів

Одночасно в місті розбивали парки, споруджували відкриті простори та місця відпочинку. Не забували й про громадські будівлі. Наприклад, у 1951 році на Саутбенку відкрили Королівський фестивальний зал. Архітектор проєкту Роберт Метью залучив до роботи команду молодих та креативних дизайнерів.

Об’єкт у стилі модернізм побудували з залізобетону, але для оздоблення використали цінні породи дерева та дорогий вапняк із графства Дербішир. Фасад зали яскраво-білого кольору різко контрастував з іншими будівлями у місті, які потемніли від смогу та бруду.

Колір фасада Королівського фестивального залу в палітрі Benjamin Moore відповідає відтінку Brilliant White.

Звісно, в Лондоні були консерватори, які вимагали зберігати старі будівлі та «історії, якими дихають назви вулиць». Але влада та уряд виступили на боці модернізму. Відбулася реконструкція старих районів навколо собору Святого Павла та Тауера.

Консерватори й новатори зійшлися в одному: червоні телефонні будки, які з’явилися на вулицях міста в 1920-х роках, мають зберегтися. Раніше їх, а також міські автобуси спеціально фарбували в яскравий колір, щоб зробити помітнішими. Адже через смог і туман у місті часто була погана видимість. Тоді ніхто й подумати не міг, що червоні будки стануть родзинкою міста. І дотепер їх фарбують у колір, що визначається британським стандартом та має назву «Червона смородина».

У палітрі Benjamin Moore британській «Червоній смородині» відповідають відтінки Bonfire або Ruby Red.

Сучасні складнощі

Вийшов парадокс: німці намагались за допомогою «Бліца» зламати волю британців, змусити їх повалити уряд чи змінити його політику. Сталося рівно навпаки: британська нація об’єдналася, щоб разом гасити пожежі та захищатися від нальотів, забезпечувати дах та їжу безпритульним.
Німці планували знищити Лондон бомбардуваннями. Тож британцям довелося відбудовувати свою столицю, що допомогло їй перетворитися на фінансовий і культурний центр Європи. Тепер Лондон — це мільярдні інвестиції та багатії з усього світу, які скуповують найдорожчу нерухомість міста.
Але збереження Зеленого поясу стало складнішою задачею. Лондонці кажуть, що ця проблема навіть дискусійніша, ніж Брекзит. З одного боку, на території вистачає занедбаних ферм і закинутих полів. З іншого, все частіше на недоторканих землях відбувається будівництво під виглядом реконструкції спортивних шкіл чи парків. У самому місті все голосніше звучить питання, чи не прийшов час переглянути межі Зеленого поясу.

З фарбами від американського виробника Benjamin Moore кожен може створити шедевр, який запамʼятається.

В асортименті бренду — фасадні та інтерʼєрні фарби, тому ними можна оздобити будь-яке помешкання та будівлю.
У кольоровій палітрі — понад 20 тисяч відтінків. А це означає, що ваші кольорові можливості разом із Benjamin Moore практично необмежені.
Усі матеріали бренду відповідають найвищим стандартам якості та безпеки, відзначені міжнародними сертифікатами.
Benjamin Moore виготовляє фарби та інші покриття з 1883 року, і за цей час бренд зарекомендував себе як надійний виробник. Компанія має власний дослідницький центр у штаті Нью-Джерсі, де фахівці компанії невтомно працюють над удосконаленням продукції та розробкою нових фарб.