«Зарубіжна система вищої освіти набагато краща за вітчизняну!» – такі слова можна почути дедалі частіше. У чому ж полягають переваги? Чи справді в Україні все настільки погано? Методологічними підходами до викладання нехай займаються спеціалісти, а ми ж спробуємо порівняти власні враження. Я — студентка Київського національного університету імені Тараса Шевченка і зараз навчаюсь за обміном в Університеті Кореї у Сеулі, Республіка Корея.
Надзвичайно важливою є мотивація
Чого прагнуть студенти в Україні (не всі, але переважна більшість)? Отримати хороші бали, аби не «злетіти зі стипендії», «потім вступити на магістратуру», бо «треба ж гарно вчитись», «отримати диплом». Але навіщо той диплом потрібен, ніхто нормально сказати не може. Більше того, часто його порівнюють з непотрібним шматком картону, який можна використовувати будь-як, але не за призначенням. Наприклад, різати на ньому ковбасу чи взяти за закладку. У магістратуру вступають, «бо батьки сказали», «нема роботи, так хоч повчуся», «може з дипломом магістра буде краще». Відповідно, нівелюється саме значення освіти як такої. Навіщо ти вчишся у ВНЗ? Тому що так треба, це прийнято у суспільстві; щоб отримати роботу; у всіх є диплом, і у мене має бути, без диплому ти – ніхто (але ж сенс просто мати «корочку»? Ти і з нею залишаєшся ніким за такою логікою). Повторюю, далеко не всі студенти дивляться на отримання вищої освіти саме так, однак відсоток «отримувачів-диплому-щоб-було» достатньо великий.
Чому навчаються у зарубіжних університетах? Опитавши біля двох десятків студентів за обміном з Європи, Азії та Сполучених Штатів (що не може бути, звісно, повністю об’єктивною вибіркою), я отримала приблизно такі відповіді: щоб отримати ЗНАННЯ, які можна буде застосовувати у професійній діяльності; тому що цей період життя дуже цікавий, ти не тільки навчаєшся, але й заводиш багато нових знайомств, тощо; щоб потім отримати престижну роботу, забезпечувати родину та дітей; щоб інтелектуально та духовно розвиватись; бо це можливість перейти на новий соціальний рівень. Студенти справді пишаються тим, що вони навчаються у конкретному ВНЗ. Ходити на пари чи гуляти містом у фірмовій куртці з логотипом та гербом навчального закладу – це почесно. Вони дійсно зацікавленні у своєму перебуванні в стінах університету.
Друга важлива відмінність – відносини студент-викладач
В Україні, зазвичай, викладач є головним, а студент – підлеглим. Студент зобов’язаний виконувати все, що наказує викладач. Це складно пояснити, але часто навчання проходить під девізом «я маю це вивчити/написати/прочитати, бо викладач буде злитись і вліпить мені погані бали». Або «щоб від мене відстали і легко було скласти іспит». Або просто тому, що викладача бояться. Як відомо, страх – не найкращий стимул щось робити. Знов зауважу, що і в Україні зараз велика кількість викладачів починає притримуватись типу відносин зі студентом, про який мова піде нижче.
У системі зарубіжної освіти викладач – це помічник студента, основною метою якого є донести знання і пояснити незрозумілі моменти. Тут ніхто не змушує працювати, тому що отримання знань є особистою справою кожного (згадаємо про сильну мотивацію вчитись). Якщо ти не виконав завдання чи пропустив семінар, ніхто не буде вичитувати і казати, що так робити не можна. Просто віднімуть кілька балів від остаточної оцінки. Кожен студент це знає і сам вирішує, чи йому вчити, чи йому не прийти на пару. Це його зона відповідальності, і результат залежить тільки від нього.
Перелік навчальних дисциплін
В українських ВНЗ, як відомо, є усталений перелік предметів на кожний семестр, кількість годин, які мають бути вичитані, і студент зобов’язаний прослухати їх всі. Студенти зарубіжних університетів самостійно обирають собі курси для навчання, підбирають графік, можуть набрати різну кількість кредитів. Якщо перші вчать 10-12 предметів за семестр, то другі можуть взяти від 4 (загалом в середньому не менше 12 годин на тиждень). В обох підходів є свої переваги та недоліки, але не в моїй компетенції давати експертну оцінку. Тож про це нехай сперечаються спеціалісти. Скажу тільки, що можливість підібрати предмети, які викликають більше інтересу і перетинаються зі спеціальністю, значно підвищує мотивацію ходити на пари і викладатись на сто відсотків.
Чи краще вчитись у іноземному університеті, ніж в українському?
На перший погляд, краще. Чи справді це так – подивимось, адже семестр тільки починається, а будь-яка система має підводне каміння та приховані мінуси. Цілком природньо, що враження може стати діаметрально протилежним, однак порівняння перших вражень і остаточних – це ще одна цікава можливість.
Отож – далі буде!
