Палка суперечка чи Ukrainian Sratch: правила і заборони

Чи є від суперечок хоч якась користь? Чому українцям так важливо сперечатись? З ким дискутувати точно не варто? Вікенд запитав експерток із психології, соціології та комунікацій про правила й заборони інтернет-суперечок.

Катерина Гольцберг, психологиня

— Спочатку українці об’єдналися заради підтримки та захисту, а зараз знову всі сваряться, бо за цей час у нас накопичилося багато агресії. Людина на фронті може реалізувати свою агресію, а цивільним зробити це складніше.

Одним із наслідків загострення ситуації є зростання кількості розлучень. Різницю поглядів ми намагаємося вирівнювати через крики та суперечки, бажаючи довести свою правоту хоча б на словах.

Якщо не реалізовувати потребу через суперечки, то вона може реалізуватися іншими шляхами. Ми можемо хворіти (так звана психосоматика), ставати підступними. Тому намагання стримувати агресію не є правильним. Її важливо реалізувати, але конструктивно, не шкодячи ні собі, ні близьким.

Правила суперечок

Нема сенсу вступати в суперечки з незнайомцями. Я говорю навіть не про ботів, а просто про людей, яких ми не знаємо. Якщо не значна для нас людина має іншу думку, то чому це має нас зачіпати?
Коли значуща людина не поділяє наші погляди, можемо перепитати, щоб переконатися, чи правильно розуміємо. Іноді люди сприймають перепитування як агресію, але насправді це не так. Тож не сприймайте уточнення як агресію. Краще перепитайте: а звідки ви взяли цю інформацію, а дасте посилання?
Тому якщо вступаємо в суперечку, то лише з людьми, про яких розуміємо: це реальна особистість. З тими, у кого відкрита сторінка, про кого можна щось дізнатися.
Не вступаймо в дискусії з тими, чия мета — розпалювати ворожнечу. Такі люди можуть навіть писати українською, говорити начебто правильні речі. Але насправді їхня мета — розхитувати спокій. Те саме ІПСО нікуди не дівається.

Маркери, які визначають, що настав час вийти з дискусії

Коли співрозмовник переходить на особистості та зачіпає не вашу позицію, а саме вас. Коли замість обговорювати тему дискусії, починають звертатися до професії, статі, віку опонента, — це причини припинити суперечку і піти.
Є такий психологічний прийом — «зіпсоване джерело». Наприклад: «Людина, яка це сказала, судима». Усе, це вже зіпсоване джерело. Хто буде тепер цій людині вірити? У таких випадках краще відмовитися продовжувати дискусію.
Коли не помічають фактів, натомість опоненти їх ігнорують і пропонують іншу тему обговорення.

Тоді що, не брати участі в суперечках загалом? Жити у своїй бульбашці й орієнтуватися лише на ті цінності, які поділяють твої однодумці? Але участь у суперечках нагадує, що існує інша думка, і вона теж важлива. Ми маємо знати, що скажімо десь є люди, які чекали приходу «русского мира». Якщо ми будемо ігнорувати цей факт, програватимемо. Інша справа, що сперечатися в таких випадках нема сенсу, але знати необхідно, як би це нас не засмучувало.

Алла Петренко-Лисак, соціологиня

— Спочатку розрізнімо простір для суперечок на реальний і віртуальний. Перший — це той, де ми безпосередньо спілкуємось. Другий — соціальні мережі. У першому просторі вступити в суперечку можуть заважати такі прості речі, як прямий погляд співрозмовника, пози, рухи та низка факторів, які стримують нас від прямих висловлювань. В інтернет-комунікаціях цей бар’єр відсутній, тому набагато легше хейтити автора допису чи коментаря.

Морально-етична нестримність (певна анонімність профілів, можливість видалити коментар) умовно сприяє тому, що комунікація в соцмережах є агресивнішою, прямолінійнішою, грубішою. До того ж текстові повідомлення читач прочитує зі власним настроєм, інтонацією та швидкістю. Попри смайли сприйняття може не відповідати тій емоції, яку вкладав автор повідомлення. Виходить дисонанс, який надалі виливається в суперечку. Про це важливо пам’ятати, намагаючись зрозуміти спілкування в соцмережах.

Війна — це криза високого рівня напруги, а суперечки завжди притаманні кризам. Загострюються відчуття, емоції переважають над раціональністю. Іноді просто немає часу на осмислення, і реакції більше афективні. Тут марно очікувати конструктиву, його треба свідомо творити. На це не всі здатні.

Здатність до конструктиву в інтернет-суперечках полягає як мінімум у тому, щоб

швидко зрозуміти (а не відчути!), який тип комуніканта пише,
оцінити, наскільки це емоційний коментар,
прочитати власний на ймовірність інших інтонацій сприняття,

коментувати, зваживши на всі вище зазначені пункти. Тобто тактично уникати ймовірності різночитання, бути спокійним і ввічливим. Хоча б одна сторона спілкування має бути врівноваженою.

Маркером зупинки має бути як мінімум перехід на особистість і максимум — відхід від основної теми. Правил сварки немає, є тільки закономірності. Якщо думка про тему дня чи суспільно-важливе питання зачіпає почуття якоїсь людини чи групи людей, — почнеться срач.

Чи є користь від суперечок? Хіба тим, хто живиться енергією сварок або їх досліджує. Для решти це втрата енергії, емоційне виснаження та стан розпачу. Якщо постійно перебувати в атмосфері протистоянь, то зрештою можна впасти в депресію та зневіру. З іншого боку, якщо є бажання почути різні сторони — то вимкнувши в собі емпата, можна почитати конфліктні переписки. Але далеко не факт, що в суперечках народжується істина — іноді вона там вмирає.

Для кого ще суперечки цікаві чи корисні:

для психологів — це спостереження за психотипами комунікантів;
для соціологів і політологів — щоб бачити аргументи сторін протистояння та зафіксувати контроверсійні теми суспільного дискурсу;
для медіадослідників — щоб вивчити жанри спілкування в соцмережах;
для соціальних технологів, які проаналізувавши структуру та зміст таких протистоянь розроблять надалі необхідні технології керування цим процесом для рекламного чи політичного бізнесу (фабрики ботів, комунікативні технології впливів, маніпуляції тощо).

Олена Попчук, експертка з комунікацій

— Користь від суперечки множиться на нуль, коли вмикаються емоції. Поки візаві оперують фактами, критично сприймають інформацію та мають холодну голову — діалог залишається конструктивним і ймовірність народження істини доволі велика. Коли ж відчуваєте, що самовладання покидає вас, а око зрадницьки сіпається — час подякувати за розмову, побажати усіляких гараздів і попрощатися. Бережіть ресурс, адже попереду ще стільки всього цікавого!

Якщо так, то як сперечатися конструктивно? На мій погляд, головна умова конструктивної суперечки — це повага до співрозмовника, обізнаність у темі та відкритість до нового досвіду. Уявіть себе на його місці, як то кажуть, приміряйте на себе його черевики. Це допоможе зрозуміти його погляд та з розумінням поставитися до нього.

Кілька порад:

Не вступайте в дискусію, якщо «плаваєте» в темі або відчуваєте некомпетентність з того боку барикад.
Ваші коментарі, повідомлення мають бути підкріплені аргументами, фактами, цифрами, логікою.
Дотримуйтеся норм ввічливого спілкування, не переходьте на особистості.
Ніщо так не тішить око як грамотний текст повідомлення. Використання суржику можливе, але скоріше в жартівливих, легких темах.
Не використовуйте в повідомленнях занадто багато смайликів, знаків оклику, трьох крапок, заїжджених штампів, мемів. Не «кричіть» на співрозмовника суцільними великими літерами.

Можна пожартувати, що час зупинити суперечку настає тоді, коли ви вже не пам’ятаєте з чого вона розпочалася. А якщо серйозно, то будь-яка дискусія має бути, перш за все, цікавою та нетоксичною. Якщо відчули, що втомилися від розмови або вичерпали арсенал аргументів, — зупиніться. Ні вам, ні співрозмовнику користі від подальшого спілкування не буде.

Чи слід читати суперечки на цікаві для тебе теми чи краще не треба? Зізнаюсь, я читаю. З останнього — відеоінтерв’ю жінки з лікарняної палати, в якої загинула донечка під час обстрілу Вінниці. Я так і не знайшла сил переглянути його. Спочатку мені здалося, що це злий жарт, потім — що я щось не так зрозуміла. Словом, аби розібратися в ситуації та зрозуміти, що не одну мене це обурило, я перечитала коментарі.

Читання коментарів на цікаву тобі тему допомагає розуміти настрої суспільства, почути альтернативні думки та, як результат, сформувати власне ставлення до неї.

У 90% випадків суперечок у мережі ми контактуємо з незнайомими людьми, а ще з тролями, ботами тощо. Якщо вам кортить вступити в діалог за певною темою, поділитися публікацією чи відео, бо вважаєте, що це важливо, болить — зупиніться й охолоньте, не поспішайте.

Через 10 хвилин все ще хочеться? Спробуйте, але пам’ятайте, що Росія веде війну не лише на полях бою, а й на інформаційному фронті. Впевнена, всі чули про ІПСО (інформаційно-психологічна операція), головною метою якої є вплив на настрої груп у суспільстві. Ворог майстерно користується цим методом впливу, а наша головна задача — не вестися й не розповсюджувати вкиди. Якщо ж захочеться відкрити очі «незрячим», зробіть це максимально спокійно та виважено. Вмикайте критичне мислення та оперуйте фактами. Не дамо ворогу збити нас з пантелику, посіяти розбрат і зневіру!