Будка чи бункер. Особлива радянська архітектура в Києві

Бункер, туалет, вагончик, тир. Історик Олександр Вітолін склав топ архітектурних маркерів київського минулого, які тепер побачиш тільки в кіно. А що ви пам’ятаєте про повсякденну радянську архітектуру?

Телефонні будки

Телефонна будка — символ британського фантастичного серіалу «Доктор Хто» та частина американського кінематографу разом із товстезними телефонними довідниками.

Радянські телефонні будки теж потрапляли в кіно, але такого захвату у радянських людей не викликали. Стояти в чергах доводилося всюди: і до будок на вулиці, й заради телефонної лінії вдома. Телефонізація киян розтягнулась на десятиліття. А телефоні будки припали до душі хуліганам, які били скло й відрізали слухавки.

Вистоявши в дев’яності, радянські телефонні будки з розвитком мобільного зв’язку зникли з наших вулиць. Телефон перестав бути предметом розкоші та перетворився на повсякденний пристрій, з яким мають справу з дитинства нові покоління українців.

Тир

Ще однією розвагою був тир. Він розміщувався в металевому гаражі. Це був аж настільки звичайний гараж, що про нього просто неможливо написати ще щось. Десять пострілів по мішенях з пневматичної гвинтівки витрачалися за лічені хвилини, але пам’ять чіплялась за час, проведений у тирі набагато довше. Тири-гаражі не вижили в конкуренції з ігровими консолями, а нові вишколи з вогневої підготовки змушують згадувати старий тир із пневматичними гвинтівками з поблажливою посмішкою.

Майданчики для сушіння білизни та вибивання килимів

У звучанні нових ЖК мені бракує гупання вибивачки об килим, хлопання простирадл на мотузці. Зрозуміло, що це все залишилося в минулому, а мешканці сучасних будинків не витрачають життя на такі клопоти. Але пам’ять дитинства вимагає, щоб перед Великоднем весь двір гупав вибивачкою. Та вже навіть у моїх рідних «хрущобах» конструкції радянського минулого готуються доіржавіти на радість власників авто.

Голубівники

(на обкладинці)

Голубівники були ще одним невіддільним елементом старих дворів. Коли було багато приватних будинків, голубники теж були приватні, а з урбанізацією міста ці споруди почали встановлювати в загальних дворах. Однією з розваг киян, ще з 19 століття, було розведення голубів. Деякі розвідники вирощували такі рідкісні і цінні породи голубів, що пара таких могла коштувати величезних грошей.

Але зникнення голубівень зовсім не означає, що кияни перестали любити птахів. Тепер містяни, щоб піклуватися про них і годувати взимку, використовують віконні годівнички. Ще й отримують пташині шоу.

Будівельні вагончики (тоді вони називалися калькою з російської «битовки»)

Час вийти з двору й пригадати інші особливості радянських краєвидів. Ремонт дороги, теплотраси, чи будівництво обов’язково супроводжувався появою вагончика для будівельників. У цьому вагончику можна було переодягтися, погрітися від пічки, забити «козла» і пропити получку. У залежності від темпів робіт будівельні вагончики могли буквально вростати колесами в землю. А могли і зникнути, бо були заповітною мрією радянських дачників. Сьогодні вагончики для будівельників теж є, але мають адекватний сучасний вигляд.

Металеві кіоски

Ремонт ключів, парасольок, взуття, продаж книг, газет, хліба відбувався у суцільнометалевих кіосках. Тоді ми їх ще не називали абревіатурою «МАФи». Якщо торговельні ятки розміщувались у людяних містах, найчастіше поруч із зупинками, то кіоски з ремонту знаходились у закутках спальних районів. Ці непримітні споруди легко вписувались у типовий індустріальний краєвид. Радянські МАФи вижили в дев’яності, простояли в нульові, а далі рік за роком почали зникати через дорожнечу оренди. Встояли вони хіба що на територіях заводів і фабрик, чию продукцію продавали.

У нульові й десяті стався бурхливий розвиток МАФів навколо станцій метро, на розі жвавих вулиць. Так що ми застали кольорові та вирвиочні дизайни. Тільки останнім часом місто почало системну роботу з уніфікації цих споруд.

Громадські туалети

Коли дитиною я вперше побачив радянський громадський туалет, він здався входом в чарівний світ. Акуратний пагорб запрошував спуститися під землю. Але всередині зустріли запах хлорки, сирість, брутальні кабінки й неприємне мерехтіння ламп. Чарівне підземелля стало одним із найгидкіших вражень від радянської інфраструктури. З кожним роком ці туалети ставали все гидкішими через дрібний вандалізм і відсутність ремонтів.

У деяких парках ще можна зустріти туалети з радянських часів. Але здебільшого вони стоять або зачинені й закинуті, або на їхніх місцях щось збудували.

Бункери й бомбосховища

Химерно, але хвиля ностальгії за маркерами дитинства виглядає жалюгідно, коли мова заходить про радянські бункери й бомбосховища. Їх будували на станціях підземного метро, під військовими заводами й урядовими будинками. Були, звичайно, й укриття, але їхня надійність доволі відносна.

Сьогодні з усіх згаданих споруд радянських часів найважливішим став бункер. У дитинстві ми все знали про бункери й укриття, але будь-який інформаційний стенд на випадок війни не сприймався серйозно. Іграшковий автомат і «тра-та-та» — ось, що здавалось важливим. Та часи змінилися, і треба будувати власні укриття, бо радянських для багатомільйонного Києва не вистачає.