Модник у трійці та вишиванці: як Франко Києвом гуляв

Є думка, що Іван Франко не надто популярний у Києві: пам’ятника повноформатного не має, музею повноцінного — теж. У день народження письменника Вікенд зібрав цікаві факти про нього самого та повʼязані з ним місця в Києві.

Батьківщина Франка — село Нагуєвичі на Львівщині. Його батько був старший за матір на 32 роки. Він помер, коли Іванові було 9 років, батька замінив йому люблячий вітчим.

Іван Франко вільно володів 14 мовами.

Франко став першим, хто поєднав вишиванку з повсякденним одягом. Вишиті сорочки він завжди носив під жилет і піджак. Так він зображений на 20-гривневій купюрі.

Комбінування європейського костюма-трійки з вишиванкою стало модним для української інтелігенції, оскільки поєднувало традиції з модерном.

Франко запамʼятався сучасникам не лише як письменник, а і як затятий рибалка та грибник. Гриби були його справжньою пристрастю.

Якийсь час Франко захоплювався ідеями Карла Маркса, а пізніше жорстко критикував їх, пророкуючи крах цієї ідеології та називаючи соціалістичну державу вʼязницею народів.

У 1885 році, коли Франко приїхав до Києва, він оглянув залишки Золотих воріт, Софійський і Михайлівський монастирі, Андріївську церкву, памʼятник князю Володимиру. Багато гуляв містом і не пропускав жодної букіністичної крамниці. А ще дивував приятелів, на прогулянках піднімаючи капелюх і розкланюючись з усіма їхніми знайомими.

У другий приїзд до Києва Франко одружився з вихованкою Вищих жіночих курсів Ольгою Хоружинською. Пара вінчалася у церкві Колегії Павла Галагана на нинішній вулиці Хмельницького, 11. Наразі там знаходиться Національний літературний музей України. Того ж дня молодята вирушили до студії модного фотографа Володимира Висоцького на Лютеранській, щоб зробити весільне фото, яке згодом стало знаменитим.

Утретє Франко приїхав до Києва у 1909 році на похорон свого давнього друга, батька Лесі Українки Петра Косача. Міська газета повідомила, що «у Києві шановний письменник почувається краще, ніж у Львові». Тоді він знову витратив усі гроші у букіністів і на книжковій «товкучці» на Подолі.

Особиста бібліотека Франка налічувала 12 тисяч томів.

Він був першим українським письменником, котрий заробляв на життя літературною працею. При цьому вирізнявся неймовірною працьовитістю: кожні два дні протягом 40 років його творчого життя виходив якийсь твір — вірш, повість, монографія, новела.

Спадщина Франка — понад 50 томів. І це лише третина написаного ним (включаючи листи, твори, написані німецькою, польською, російською, болгарською мовами).

Франко листувався з різними адресатами, багато з його листування опубліковано. Але мало хто говорить про те, що слід було б опублікувати не лише листи Франка до Бориса Грінченка, Леси Українки, Михайла Драгоманова, а і їхні відповіді письменнику. На сьогодні понад дві тисячі таких листів у відповідь просто зберігаються в архівах.

Він мав величезну кількість псевдонімів — понад сто. Серед них: Джеджалик, Мирон, Мирон Сторож, Мирон Ковалишин, Руслан, Іван Живий, Невідомий, не-Давид, не-Теофраст, Non severus, Vivus.

Франко — єдиний український письменник, номінований на Нобелівську премію з літератури. На здобуття премії 1915 року його висунув віденський професор Йосип Застирець, назвавши «видатним письменником сучасної Європи». Але Франко помер раніше, ніж розпочався розгляд кандидатур комітетом. А за правилами премія вручається лише живим. Лауреатом тоді став Ромен Роллан.

У 1926 році до десятої річниці від дня смерті Франка київська влада вирішила дати вулиці, на якій він бував, його ім’я. Але схибили: на честь Франка назвали одну з центральних вулиць — Нестерівську, переплутавши її з Нестерівським провулком. Так і збереглося.

У 1944 році імʼя Франка отримала колишня Миколаївська площа в Києві, одна з найзатишніших площ міста, де знаходиться театр імені Франка.

У 1956 році до 100-річчя від дня народження письменника у сквері на площі Франка встановили бронзову напівфігуру Каменяра на постаменті з червоного граніту.

У листопаді 2016 року до чергових роковин у Києві відкрили музей-квартиру Франка. Це місце з особливою історією: сюди 1949 року радянська влада насильно переселила зі Львова родину Тараса, другого сина Івана Франка. Онучка Франка Дарія-Любомира багато років жила у цій квартирі, вона ж зберегла сімейні рукописи та фотографії, що стали основою для експозиції. У квартирі-музеї створили кімнату, яка зображає побут родини Франка. Окрема зала присвячена дітям письменника: Андрію, Петру, Тарасу та Ганні, чиє життя пов’язане з Києвом.

У 2019 році вийшов масштабний фільм «Захар Беркут» за однойменною історичною повістю Франка. У стрічці режисера Ахтема Сейтаблаєва знімалися українські та голлівудські актори.