Лисиці в Києві: чому їх побільшало й чи варто боятися

Лисиць у Києві бачать не лише на околицях, а й у центрі міста. Чому тварини з лісу йдуть до людей? Як треба поводитись при зустрічі? Чи є реальна небезпека та куди звертатись в такому випадку? Вікенд поговорив з фахівцями і ось про що дізнався.

Віталій Смаголь, провідний науковий співробітник Інституту зоології імені Шмальгаузена Національної академії наук:

— Лисиць стало багато на Київщині та по Україні. До 2022 року до початку великої війни за офіційною статистикою налічувалось близько 40 000 лисиць. Зараз — близько 200 000. Тобто чисельність лисиць в Україні за роки війни збільшилась в п’ять разів. І це не рахуючи тимчасово окуповану територію!

Причиною науковець називає відсутність полювання та регулювання чисельності хижаків. Розмножилися у величезній кількості не лише лисиці: чисельність шакала зросла майже вдесятеро. Чисельність вовка — вдвічі.

— В угіддях, де лисиці зазвичай розселяються, їхня щільність катастрофічно зросла. Тому вони заходять на околиці міст в пошуках їжі.

Ще один наслідок відсутності полювання — це втрата страху перед людиною. Якщо раніше лисиця бачила людину, то чітко знала, що треба ховатися, втікати. Зараз лисиці, особливо молоді, не бачили полювання. Звичайно, вони не бояться людей, не реагують на людину як на чинник небезпеки.

Людина при зустрічі з лисицею має поводитись так само, як при зустрічі з будь-якою дикою твариною:

не підходити близько,
у випадку агресії — сповіщати про це санітарно-епідеміологічну службу,
пам’ятати, що лисиця є природним резервуаром сказу.

Віталій Смаголь нагадує, що сказ — надзвичайно небезпечна хвороба, вона не виліковується. Людина помирає в страшних муках. Інкубаційний період, коли сказ може розвиватися в організмі лисиці, довший, ніж у людини. Тобто вона може не виявляти клінічних ознак хвороби, водобоязні, агресії, але бути заразною. У жодному разі не можна наближатися та контактувати з твариною, наголошує зоолог.

— Що буде після війни? Підуть лисиці з міст чи залишаться, залежатиме від людини як чинника впливу. Якщо буде відновлене полювання як контроль чисельності лисиці, то вона зрештою почне реагувати на людину як на небезпеку.

Звісно, я бачив прекрасні фільми National Geographic: європейська лисяча родина з кількох поколінь живе на звалищі старих автомобільних покришок, не боїться людини. Але поведінка деяких тварин в умовах урбанізованого ландшафту та великих агломерацій поки що питання невивчене. Якщо ми вивчаємо диких хижаків, то винятково в природних умовах. Можливо, треба досліджувати досвід європейських агломерацій.

У Росії лисиць розводять на фермах для отримання хутра, каже науковець. В Україні цим не займаються. І у довоєнний період в Україні не особливо хотіли стріляти лисиць. За Радянського Союзу за шкірку лисиці мисливець міг отримати від 80 до 100 радянських рублів. Це було більш як половина зарплати інженера. То був стимул займатися заготівлею шкірки лисиці. Зараз шкура лисиці нічого не коштує. Зніматимеш цю шкуру, поріжеш пальця, а потенційно тварина могла бути хворою на сказ. І ще один фактор — падіння попиту на хутро лисиці, взагалі на хутрову продукцію в Україні. Це в повоєнний період теж буде актуальним.

Смаголь згадує про антирабічну пероральну вакцину:

— До великої війни були заходи з розкладання цієї вакцини. Робиться така котлетка з фаршу, в який доданий порошок для профілактики сказу. Але зараз це зведено до мінімуму. Тому випадків сказу щороку фіксується чимало.

У 2024 році українські державні структури отримали листа від FACE — Європейської федерації мисливства та збереження природи, яка об’єднує 7 мільйонів мисливців з 37 країн. У ньому було побажання розв’язати проблему зі сказом в Україні. При вступі до Євросоюзу це питання обов’язково підніметься знову. Якщо хочемо мати здорове людське суспільство, маємо скоротити чисельність лисиць, вважає науковець.

Михайло Сторожук, старший рятувальник у Kyiv Animal Rescue Group, каже, що лиси, як і всі інші теплокровні тварини, можуть бути носіями сказу, але те, що лисиця ходить по місту, не означає, що вона скажена.

— Причин її приходу в міста багато. Все ще триває винищення лисів, а ще гучні вибухи, прильоти. Це лякає тварин, вони від страху можуть тікати з лісу та блукати містом.

Через відсутність полювання лисиць стає більше, їм бракує місця в екосистемі. І молоді особини або цілі групи йдуть до міст. Серед них є хворі чи травмовані. Якщо у лисиці короста, випадає шерсть, то вона шукає тепла, бо без шерсті взимку не виживе взимку. Якщо хворі зуби, не може нормально харчуватися дикою їжею, то шукає їжу на смітниках. У людей знайти харч простіше.

Якщо зустріли лисиць в місті, просто йдіть повз і не чіпайте. Не намагайтесь встановити контакт, не наближуйтесь! Нормальна дика лисиця найімовірніше втече.

Якщо лисиця підходить впритул до людини:

можливо, вона дуже хвора і помирає від хвороби, необов’язково від сказу,
може, це ручна лисиця, яка втекла у людей, тому до них і підходить,
третій варіант — у неї дійсно сказ.

У стані сказу лисиця може підходити близько до людини, бути незвичайно ласкавою, лагідною, як котик. Або кидатися, поводитись неприродно, намагатися гризти, кидатися на людей, на собак абощо. Якщо лисиця надто агресивна, кидається й неадекватна на вигляд, то можна звертатися за допомогою до санітарно-епідеміологічної станції чи до Команди порятунку тварин. А якщо тварина вже загинула, то повідомити відділ боротьби зі сказом (вулиця Волинська, 12) і дуже бажано передати туди тіло лисиці, щоб вони зробили аналіз. Якщо дійсно є сказ, то оголосили карантин по місцевості. Бо сказ в області є і це дуже небезпечно.

— Зараз тварини більше йдуть до людей, уже не розуміють, що людина — це загроза. Ті самі косулі, зайці. Чимало диких тварин заходить у місто. Сподіваюся, після закінчення війни продовжиться мораторій на полювання. У Польщі дикі кабани спокійно гуляють містом, ніхто їх не чіпає. У Лондоні лисиці гуляють. У багатьох країнах, де немає жорсткого ставлення до тварин, тварини спокійно ходять містом і не чинять небезпеки для людей.

Дана Джамалая, мешканка Київщини, збиралась завести єнотоподібну лисицю у приватному будинку на Київщині. Жінка вивчала питання утримання лисиць. Пізніше в родину потрапила лисиця чорно-бура.

Тварина живе у вуличному вольєрі. У будинок іноді заходить, бо вона допитлива. Але загалом лисиці люблять прохолоду, каже Дана, тому тиснява та спека людського житла була б тварині некомфортна.

— Життя міста змінилося, вночі ми не переміщаємось, це тепер кращий час для тварин. Комунальникам складніше вивозити сміття та підтримувати чистоту міста. Це теж вабить тварин. Ну і тепер у нас багато камер, тож ми можемо бачити та знімати лисиць та інших тварин.

Можливо, ми не стільки більше бачимо лисиць, як більше бачимо фото та відео їхньої присутності, припускає жінка.

Власниця лисиці каже: скоріш за все при зустрічі тварина на вас не нападе. Лисиці дуже обережні, вони прикладають багато зусиль, щоб уникнути зустрічі з людиною.

Якщо лисиця вийшла до людей, вона необов’язково хвора на сказ. Дана Джамалая згадує про одомашнених лисиць з 40-річного експерименту радянського генетика Бєляєва. Результатом його великого експерименту з одомашнення стали дружні та ласкаві до людини лисиці, змінилась і зовнішність таких тварин.

Лисиці в Британії також охоче взаємодіють з людиною, часом їдять з рук. Злі та агресивні особини у містах не затримуються, каже Дана. Не так давно британці «переміряли» своїх міських лисиць і відмітили у них вкорочення черепа та зростання окситоцину у крові. Така еволюція лисиць у місті. Схожі зміни помічають у єнотів та інших тварин, які переселяються жити ближче до людей.

Дана застерігає: не треба підгодовувати лисиць, піддавати себе небезпеці та показувати неправильну модель поведінки з дикими тваринами дітям. Тим більше нічого корисного ми дати лисиці не можемо.

Зараз в інстаграмі можемо бачити дещо ідилічні картинки лисиць, яких утримують вдома. Джамалая радить добре подумати перш ніж заводити лисицю вдома. Варто готуватись до мокрих пелюшок, специфічного запаху, адже лисиці геть не охайні, багато мітять. А ще схильні до втеч. А якщо їм щось не подобається, можуть кусати. Не дивіться на красиву картинку з інстаграму, адже ми не знаємо, скільки всього доводиться вигрібати господарям.