Літературна прогулянка: Київ у романі «Місто» Підмогильного

Розірваний у сквері рукопис, зізнання у коханні на Дніпрових кручах, найсмачніше тістечко, з’їдене на Хрещатику, хатинка на Валах, якої соромишся, перша поїздка автобусом, літвечірка на бульварі Шевченка, яка змінює життя.

Видимі книги та Вікенд створили маршрут Києвом Степана Радченка, головного героя роману «Місто» Валер’яна Підмогильного.

Разом з Фокстрот ми відвідаємо місця, де персонаж переживав успіхи та провали, відчував до міста ненависть та щире захоплення. Порівняємо Київ 1920-х з сучасним і навіть знайдемо локації, які Підмогильний зобразив інакше, ніж вони були у реальності.

Маршрут

Прогулянка займає близько 6-7 км, тож одягайте зручне взуття та одяг. Не забудьте взяти з собою водичку, капелюшок для захисту від сонця та перекус або ж гроші на каву з тістечком.

Кого брати з собою?

Степан Радченко любив гуляти містом на самоті, але часом брав у компанію дівчину або товариша. Тож і ви можете гуляти з тими, з ким вам буде комфортно. Головне, щоб ці люди любили «Місто» Підмогильного (гаразд, це необов’язково).

Отож, надворі 1920-ті. За кілька хвилин Степан Радченко зійде з пароплава на берег і вперше опиниться у Києві. З причалу він піде на Вали шукати будинок крамаря Гнідого, дядькового знайомого, який погодився прихистити хлопця.

Будинок крамаря Гнідого

Нижній Вал, 37

За сюжетом це звичайна хата з «поїденими червою дверима». У глибині подвір’я мукали корови у хліву, а Степана заселили у столярну за дощаною перегородкою.

З описів Підмогильного здається, що Нижній Вал у той час — якесь село, або ж як каже Радченко —

«занедбана вулиця, передмістя»

Ряд низеньких старомодних будинків, кінчався коло берега обдертими, давно не мазаними халупами. За півкварталу з вулиці зникав брук і пішохід.

Зараз за цією адресою — чотириповерхова кам’яниця. Збудували її задовго до написання «Міста», в 1899 році на замовлення Андрія Терещенка. Потім будинок перепродали єврейським купцям, якийсь час там був молитовний дім, а в 1920-ті його реквізувала радянська влада¹.

Більшість будинків на сучасних Нижньому та Верхньому Валах зведені наприкінці 19 століття, нумерація зберігається відтоді. Тобто в 1920-х ніяких хаток-мазанок із коровами там уже не мало бути. Можливо, Підмогильний зображає Вали саме так, щоб посилити контраст між тим «з чого герой почав» і «чого досяг».

фото: оцифроване енциклопедичне видання «Звід пам’яток історії та культури Києва»

такий вигляд мав Нижній Вал (будинок №27 ) в 1900-ті

Блискучий центр чи дрібне торжище

Контрактова площа

Прямуємо до Контрактової, дорогою розглядаємо Поділ. У перші місяці перебування у Києві Степан добре дослідив місто, взявши у друга Левка стару мапу. Героя занесло аж у район вокзалу та політеху, а найуважніше він обійшов саме Поділ. Щоправда, враження мав не надто захопливі:

Блискучий центр середніх віків з Академією та славетними монастирями обернувся тепер у дрібне торжище, притулок крамарів і лайливих перекупок, осередок кустарних виробництв мила, гільз, шкіри, оцту й гуталіну.

Цікаво, що сказав би Радченко про Поділ зараз.

фото: Ігор Потабачний для спільноти «Старі фото Києва»

фото: Центральний державний аудіовізуальний та електронний архів, од. обл. 2-44329

такий вигляд мала Контрактова площа в 1920-1930-х

Нагору до цивілізації

вулиця Петра Сагайдачного та Володимирський узвіз

У книзі неодноразово згадується, як герой підіймається з Подолу на Хрещатик вулицею Революції (зараз це аж три вулиці — Сагайдачного, Володимирський узвіз та Грушевського), повертається він зазвичай тим самим маршрутом. Дорога лише в один бік — це близько трьох кілометрів, якщо маєте смарт-годинник, можете перевірити скільки кроків виходжував Радченко.

Смарт-годинники для прогулянки у Фокстрот

У 1920-ті Київ мав не лише візників, а й громадський транспорт. Спочатку Радченку поїздки були не по кишені. Та й коли став заможним, продовжував долати пішки значні відстані Києвом. Автобус він обирає лише зрідка і для того, щоб повипендрюватися перед іншими.

«Автобус мав честь возити його» — пише Підмогильний про перший досвід Радченка у громадському транспорті.

Місце для кохання

Володимирська гірка

Перед Хрещатиком зазирнемо на ще одну важливу для Степана локацію — Володимирську гірку. Він приходить сюди милуватися краєвидом на Дніпро та Труханів острів. А якось увечері гуляє тут з Надійкою, зізнається у коханні, а вона відповідає взаємністю. Трагічне завершення цієї романтичної лінії станеться в іншому місці, у так званому Царському саду, зараз це паркова зона поряд зі стадіоном «Динамо».

Але на Володимирській гірці у героїв ще все добре:

Вони блукали вгору й униз по кружлястих алеях у густому мороку вечора. Випадкові дотики тіл крізь грубу одежу проймали їх трепетом, і руки їхні сплелися кінець кінцем у міцному притисненні.

Як пише Підмогильний, вдень Володимирську гірку зазвичай відвідували діти, студенти та стомлені урядовці, а ввечері:

Це обітована земля любові для покоївок, військових, юнаків та всіх тих, що не усвідомили ще переваг кімнатного кохання і його вигід.

Навчені історією про хату крамаря, ми не виключаємо, що й тут Підмогильний додав фарб, зображаючи Володимирську гірку місцем розпусти. А можливо, так і було в буремні 1920-ті.

фото: Ольга Друг, книга «Вулицями старого Києва»

Володимирська гірка в 1920-х

Здибатися з містом віч-на-віч

Хрещатик

Хрещатик для Радченка особливе місце — спочатку він лякається шуму та галасу. Зневажає людей у натовпі, їхні зовнішність та вбрання, гучні розмови та сміх, а ще яскраві вітрини з недосяжними йому товарами.

На цій широкій вулиці він здибався з містом віч-на-віч. […] В сутінках вулиці він вбачав якусь приховану пастку. Тьмяний блиск ліхтарів, разки світючих вітрин, сяєво кіно — були йому блудними вогниками серед драговини

Навіть книгарня викликає у Радченка обурення — адже книги виставлені за скляною вітриною, на показ байдужій юрбі, як вважає герой.

Радченко ненавидить місто, та все ж його тягне на Хрещатик знову і знову. Якось на розі Прорізної (тодішня Свердлова) герой вперше замилується Києвом та вирішить, що місто треба не ненавидіти, а здобути.

З появою грошей та успіху Хрещатик змінюється для Радченка. Він не боїться заходити в дорогі магазини та заклади, ще й зухвало обирає найдорожчі товари. Він прогулюється вечірньою вулицею в моменти самотності та смутку. І спостерігаючи за натовпом, надумає написати велику повість.

фото: Ольга Друг, книга «Вулицями старого Києва»

Хрещатик, початок 20 століття

фото: Ольга Друг, книга «Вулицями старого Києва»

вид з Хрещатика на Прорізну 1930-ті роки

фото: Медіаархів Центру міської історії (ID5133),
Колекція Центрального державного аудіовізуального та електронного архіву

вид з Хрещатика на вулицю Богдана Хмельницького
(тоді Фундуклеївська) 1910-1920-ті роки

За прикладом Степана неспішно прогулюємося Хрещатиком, розглядаємо людей та вітрини навколо. Для атмосфери можна увімкнути в навушниках аудіоверсію «Міста», щоб порівняти свої відчуття з відчуттями героя.

Гарнітура у Фокстрот

Кава з тістечком

Ми вже пройшли половину маршруту, тож варто зробити перерву на каву. Перше, чим Радченко ласує на Хрещатику,— тістечка. Проходячи повз вишукану кондитерську, він не може відірвати очей від вітрини з різноманітними солодощами, назв яких не знає. Радченко соромиться зайти у кондитерську, але не втримує і врешті купує кілька тістечок і похапцем їсть їх на вулиці.

Згодом Радченко-письменник сміливо заходить у кав’ярню на Хрещатику та замовляє каву з тістечком, з’їдає, кличе офіціантку та замовляє ще одне.

Підмогильний не розкриває назву закладу, та це могла бути одна з популярних у ті часи кондитерських: «Семадені» — знаходилася за адресою Хрещатик, 15, або ж «Фрудзинського» — на розі нинішньої вулиці Городецького та Хрещатика.

фото: Медіаархів Центру міської історії (ID11252),
Колекція Центрального державного аудіовізуального та електронного архіву

«Семадені» на Хрещатику, 1910-1920-ті

А зараз Радченко вам покаже, як зробити пафосну світлину. Якби у нього був інстаграм, там би точно було таке фото.

...з незрозумілою і несподіваною вишуканістю поклавши ногу на ногу, він ліниво мішав пахучий напій, скоса поглядаючи на сотні облич.

Отож

Сідаємо за столик на терасі будь-якої кав’ярні («Семадені» та «Фрудзинського» уже десь років 100 як зачинилися), замовляємо каву.
Щоб справити враження культурної людини, виставляємо на стіл книгу (у Степана була газета, та зараз це вже ретро).
Кладемо ногу на ногу, вишукано як Степан
Тримаємо ложечку та ліниво розмішуємо каву.
Дивимося не в камеру, а в бік — роздивляємося (не оцінюємо) людей на вулиці.

Клац! Фото готово!

Тепер спокійнесенько допиваємо каву та доїдаємо замовлене тістечко.

Гаджети для найкращих фото у Фокстрот

Будинок Надійки

Бессарабська площа

Ми й досі на Хрещатику, але вже дійшли до Бессарабської площі. Радченко сюди навідувався, але не на закупи, — поруч жила Надійка. Разом із двома подругами вона винаймала кімнатку у звичайній хаті. Щоправда, для Бессарабки такі хати були рідкістю, бо поряд уже побудували шестиповерхові кам’яниці. Це за описом Підмогильного.

Побачивши вперше помешкання Надійки, герой дуже радіє. По-перше, виявляється, не лише він живе у хаті, по-друге, Степан може претендувати на стосунки з дівчиною, бо умови, в яких вона живе, не кращі за ті, в яких живе він. Не питайте чому так, це дивна логіка персонажа.

На жаль, окрім будівлі ринку, нічого не збереглося з тих часів.

Літературна вечірка

бульвар Шевченка, 14

Звертаємо на бульвар Шевченка та прямуємо до жовтого корпусу КНУ. Цією дорогою Радченко з Надійкою та друзями йдуть від помешкання дівчат до Національної бібліотеки на літвечірку, організовану ВУАН (Всеукраїнською академією наук).

У 1920-му Національна бібліотека (зараз імені Вернадського) переїхала в приміщення сучасного Жовтого корпусу КНУ, де раніше розташовувалася Перша чоловіча гімназія.²

Там Радченко вперше бачить, як молоді літератори читають на сцені свої тексти, а потім дискутують. Він слухає вірші поета Вигорського, який згодом стане йому другом, захоплюється промовою критика Світозарова.

Під враженнями від літвечірки він вирішує стати письменником. Повертаючись на Нижній Вал, Радченко обдумує можливі теми, а вночі пише перше оповідання «Бритва».

фото: Ольга Друг, книга «Вулицями старого Києва»

будівля Бессарабського ринку майже не змінилася з тих часів

фото: Медіаархів Центру міської історії (ID5121),
Колекція Центрального державного аудіовізуального та електронного архіву, фотограф Д. Марков

вид з Хрещатика на бульвав Тараса Шевченка 1910-ті роки

Культурна зупинка

вулиця Володимирська, 50

Звертаємо на Володимирську та прямуємо до оперного. Усілякі культурні події: вистави, концерти та кіно приваблюють героя. Не маючи грошей, він постійно розглядає афіші. Коли ж отримує перші гонорари за оповідання, то купує дорогий квиток на концерт симфонічного оркестру в оперний. Прибуває до театру з пафосом — їде автобусом від Хрещатика до Володимирської.

Сам концерт не надто його цікавить, Степан розглядає натовп та сумує, що його, беззаперечно талановитого письменника, поки ніхто не впізнає. Щоб привернути хоч якусь увагу, в антракті він бере участь у благодійній лотереї і так знайомиться з Зоською. З оперного вони повертаються уже разом.

Місце розбитих мрій

Золотоворітський сквер

Написавши після літвечірки своє перше оповідання, Радченко вирішує, що йому конче треба показати цю роботу критику Світозарову. Він підписується Стефаном, дізнається у бюро адресу критика й без попередження пхається до нього додому. Звичайно, критик проганяє хлопця, навіть не глянувши на його геніальне оповідання.

Сумний Радченко йде у Золотоворітський сквер поряд з помешканням Світозарова та сидить там до вечора. Потім розриває оповідання на шматки.

Почуття, що з дому він виходив пишним Стефаном, а вертатись має затюканим Степаном, не хотіло його покидати.

Пізніше хлопець повернеться у Золотоворітський сквер уже успішним письменником Стефаном Радченком і згадуватиме цю історію з ностальгією.

Золотоворітський сквер тоді мав трохи інакший вигляд. Залишки головної брами старого Києва розкопали в середині 19 століття, але павільйону з музеєм ще не було. Пам’ятка стояла просто неба і нагадувала, за словами ображеного Радченка, дві купи розваленого каменю. А от знаменитий чавунний фонтан уже прикрашав сквер і згадується у книзі.

фото: Ольга Друг, книга «Вулицями старого Києва»

Золоті ворота початок 20-го століття

І в наш час це чудове місце, щоб трохи перепочити у тіні на лавиці, а заодно підзарядити гаджети.

Повербанки для швидкої зарядки у Фокстрот

Новий дім

Львівська площа

З перших днів у Києві Радченко мріє вибратися з нетрів Нижнього Валу. Він заздрить університетському товаришу Борису, який живе в окремій кімнатці в будинку поряд із Сінним ринком. Та герою неймовірно щастить — Борис одружується (до речі, з Надійкою) і переїжджає на нову адресу, а кімнату пропонує Степану.

Київ, вулиця 51

— нова адреса Степана Радченка, яку він з гордістю зазначає у листах до редакцій різних журналів.

У 1920-ті так називалася нинішня Січових Стрільців, саме там і оселився герой. Зараз за цієї адресою — посольство Хорватії, а поряд — пам’ятка архітектури «Квіти України». До речі, сам Валер’ян Підмогильний, коли писав місто, теж мешкав поряд з Львівською площею.

Тепер Радченко починає прогулянку від Львівської площі вулицею Підвальною (тепер Ярославів Вал), звідти виходить на Володимирську і прямує на Хрещатик. Ми ж пройшли маршрут у зворотному напрямку.

фото: Ольга Друг, книга «Вулицями старого Києва»

вулиця Ярославів Вал (тоді Підвальна) в 1920-1930-х роках

У цей період життя Радченко вже почувається своїм у місті — доволі успішний письменник, який згодом стає секретарем у видавництві. На літвечірках чи у театрі він може підійти до будь-якої компанії та підтримати розмову. Якби Радченко жив у сучасному Києві, то, мабуть, замість Хрещатика частіше гуляв би Рейтарською, тим паче вона недалеко від його дому.

Або ж по-сучасному спускався до центру самокатом, адже Ярославів Вал облаштований велодоріжкою.

Транспорт для міста у Фокстрот

Згодом і це житло стане недостатньо респектабельним для героя, тож він переїде в елітний будинок на Липках. Але підніматися пішки Печерськими пагорбами, то занадто для легкої прогулянки містом — неодмінно треба викликати візника.

Бонусний чекліст київських розваг від Степана Радченка

Герой встигає зробити усе це за кілька тижнів, поки Надійка відвідує рідних у селі. Список ідей, як гарно провести час у місті влітку, актуальний і зараз.

Відпочити від галасу міста в Ботанічному саду.
Відвідати музей історії України та музей Ханенків. За квитки Радченко заплатив 30 копійок, зараз буде трохи дорожче.
Обійти три базари: Житній, Бессарабський та Єврейський. З першими двома проблем не буде, а от Євбазу вже не існує. Він знаходився на сучасній Галицькій площі, тож можете навідатися туди.
Для відчайдухів — пройтися Берестейським проспектом (і бульваром Шевченка) від центру до КПІ. Для такої тривалої прогулянки не завадить музика в навушниках.

Відвідати Софію Київську та Володимирський Собор, якщо досі ні.
Прогулятися Голосіївським лісом.
Купатися та засмагати (але тільки на пляжах із блакитним прапорцем).
Взяти книжку (або цілу електронну бібліотеку), воду та перекус, обрати затишне місце з краєвидом на Дніпро і годинами читати.

Електронні книги та планшети у Фокстрот

Матеріал підготовлений за підтримки

Ідея та реалізація

Джерела

Оцифроване енциклопедичне видання «Звід пам’яток історії та культури Києва»;
Науковий проект Національної бібліотеки України імені Ярослава Мудрого «Українська бібліотечна енциклопедія»;