Зустріч із другом. Які книжки перечитують українці

Це як зустрітися зі старим другом чи побалакати зі значно розумнішим співрозмовником. Саме так українці описують відчуття, коли перечитують знайомі книги. Які перечитували в дитинстві та в дорослому віці? Що обирають з класики та української літератури? Та як підбирають книжки під сезон?

— Мій топ — у школі майже щоліта перечитувала Артура Конан Дойля та Астрід Ліндгрен, а зараз люблю восени повертатися до Гаррі Поттера. Особливо заходить в потязі, — Наталія Голик.

— У підлітковому віці перечитав улюблені романи багато разів. «Граф Монте-Крісто» Александра Дюма й «Таємничий острів» Жюля Верна перечитав понад 10 разів. Зараз теж можу щось перечитувати, наприклад «Бот» і «Бот-2» Макса Кідрука, «Сяйво» Стівена Кінга читав тричі, багато творів двічі, — Олександр Сапронов.

— «Віднесені вітром» Марґарет Мітчел свого часу перечитувала разів 15. «Хроніки Нарнії» Клайва Льюїса теж. Інше ні, — Таміла Вергелес.

— Раніше перечитувала з насолодою. Двічі чи тричі, влітку на канікулах, зібрання творів Жуля Верна, багато з британської дитячої та не дитячої по кілька разів. Але була в мене найнайнайкнига для перечитування ледь не щорічно — «Хрещений батько» Маріо Пʼюзо? бо воно якось максимально геніально! Ще перечитувала Маркеса та інших Кортасарів і всю світову драматургію по кілька разів — це вже вимушено. Але Шекспіра й Лесю Українку не вимушено, а задля власного задоволення, — Юліта Ран.

— Книжки перечитую весь час, «Мартіна Ідена» Джека Лондона читала разів 50 — мені цікаво, як змінюється моє сприйняття особистості героя зі зміною мого життєвого досвіду, — Наталія Чернічко.

— У підлітковому віці перечитувала «Чарівник Земноморʼя» Урсули Ле Гуїн і «Джейн Ейр» Шарлотти Бронте. Нещодавно перечитала серію «Невермор. Випробування Моріган Кроу» австралійки Джесіки Таунсенд. Це ж спосіб знизити стрес, коли все відоме наперед. Ще можу перечитати «Прекрасний новий світ» Олдоса Гакслі. «Спитайте Мієчку» Євгенії Кузнєцової буду перечитувати скоро. Але все ж легеньке фентезі мені більше заходить на перечитку заходить. По собі бачу: якщо період сильного навантаження чи нервів, то це ніби спроба втечі в щось комфортне та знайоме. Заякорився на трішки — і можна й далі фігачить. З фільмами чи серіалами, мабуть, така ж історія, як певні знайомі ритуали, — Ольга Малюта.

— Коли мені стає дуже шкода себе, я перечитую «Іскру життя» Ремарка. Відпускає, — Вікторія Єсауленко.

— «Корольок — пташка співоча» разів сто у 14 років, — Monsje Jawohl.

— Любила перечитувати завжди. Ще з дитинства, коли мені треба було, щоб щодня читали улюблену казку, яку дідусь вже знав на памʼять знав, а раз спалився — не перегорнув сторінку вчасно. Перечитую постійно. Деякі заради вайбу, деякі заради сенсів. Деякі добре зачитані слухаю в аудіо, якщо подобається озвучка. Деякі читаю в оригіналі, якщо можу дістати та зрозуміти. Деякі — в англійському перекладі, наприклад, Жюля Верна, Олександра Дюма, Марселя Пруста, якщо не можу в оригіналі. Або навпаки: читаю Террі Пратчетта в оригіналі і в перекладах. Але я на питанні перекладів трохи схиблена, мені подобається порівнювати, — Ксенія Пєтухова.

— «Гаррі Поттер» Джоан Роулінг. Українською спершу, потім англійською. Обожнюю. Щоразу бачу глибші сенси, тепер думаю, що основна ціль для книг була потрапити не до дітей, а до дорослих, — Марія Воротило.

— Зазвичай перечитую рідко. Але «Сині етюди» Миколи Хвильового прочитала разів сорок. Щоразу виносила з його творів інше. Але років десять уже не розгортаю його книжки: якийсь страх, що розчаруюся — і нівелюється весь період життя, коли перечитувала його, — Марина Єщенко.

— Перечитую переважно всі з дитинства книги, разів мільйон перечитана, наприклад, «Сестра Керрі» Теодора Драйзера. А з сучасних єдина книга, що захопила так, що навіть перечитала двічі — «Нагодувати диктатора» Вітольда Шабловського, — Ольга Карі.

— Доволі часто перечитую, для мене це нормальна історія. На кожному життєвому етапі відкриваю книжки по-новому. Не скажу, що шукаю там теплоту. Це переважно класика: Стефан Цвейг, Чарльз Дікенс, Марґарет Мітчел, Джон Фаулз. Окрема любов — Дафна Дю Морʼє, обожнюю Едіт Вортон, коли хочеться саме красивого стилю — йду до неї. Поверталася до детективів Ю Несбе й Тани Френч, бо вони дуже круті. І «Гаррі Поттер», — Марина Балан.

— «Джейн Ейр», — Лала Тарапакіна.

— Давно вже не перечитувала так. Але раніше завжди перечитувала ті, що мають гарний гумор, щоб знову посміятися. І «Лісову пісню» Лесі Українки разів 20, як ото в третьому класі прочитала, так відтоді й перечитувала раз на пару років. Не знаю, певно це щось глибинне і волинське — я родом з Лесиних країв. Ще вірші гарні люблю перечитувати, під певний настрій, — Олександра Цикура.

— «Віднесені вітром» 100500 разів. І ще буду. Зараз воно мені дуже відгукується. І фільм також. Але книга більше все ж, — Оксана Соловчук.

— Діану Вінн Джонс «Мандрівний замок Хаула» вперше прочитала спершу сама, а потім перечитувала разом із племінницею, вона була ще геть мала, але вже страшенно розумна. Такою і залишилася, — Лілія Чорна.

— «Гаррі Поттер». Спочатку читала сама й чекала виходу кожної наступної книги. Потім читала доньці. Згодом сину. Підозрюю, що відкривати цей чарівний світ майбутнім онукам теж доведеться мені, — Світлана Берестовська.

— Я можу перечитувати не всю книгу, а улюблені моменти. Є «сезонні» книжки, про які згадую взимку чи влітку. Якісь книжки читала в школі, а потім уже поглиблено в універі. Перечитувала дещо, коли фанфіки писала, перевіряла матчастину А зараз читаю нові переклади українською. Наприклад, «Одіссею капітана Блада» Рафаеля Сабатіні чи «Колесо часу» Роберта Джордана (і це надовго), — Наталія Степанова.

— Не беру дитинство, де книги перечитувались по десятку разів, кажу уже за «свідомий» вік. Перечитувала тільки одну книгу — «Пригоди бравого вояка Швейка» Ярослава Гашека видавництва «А-ба-ба-га-ла-ма-га» у перекладі Степана Масляка. Тому що перший раз, студенткою, читала російською, а потім хотіла саме українську версію перекладу. І наш переклад набагато соковитіший і колоритніший, співучіший і гумористичніший. Тому думаю перечитувати українською колись читані в російському перекладі. Бо, виявляється, це зовсім інша книга стає, — Тетяна Дрожевська.

— Перечитую по багато разів Джона Р. Р. Толкіна, Джейн Остін, Шарлотту Бронте, Діану Вінн Джонс, «Гаррі Поттера», ловом, всі мої улюблені книги. Мене це заспокоює. Вони як друзі, — Міа Марченко.

— Раніше перечитувала постійно, зараз й читаю зрідка. «Ті, що співають у терні» Коллін Мак-Каллоу. Як вона вміє описувати землю, побут! Мабуть, звідти мрія жити в Новій Зеландії. Усе дитинство перечитувала «Мумі Тролів» Туве Янсен й «Короля Матіуша» Януша Корчака. Мумі Тролі були затишні та добрі, себе я асоціювала з мандрівником-аскетом Снусмумріком. У мене й у скайпі такий нік був. Ото на роботі була ржака, коли мені довелося користуватися тим скайпом. А Матіуш — трагічний. Але мені найбільше подобалось, де він на острові жив. У мене не було окремої кімнати, не було змоги побути на самоті, я дуже хотіла на той острів. Десь у 2007-му мене жмихнуло, і я скуповувала сучукрліт полицями. Особисто відкрила собі Ірен Роздобудько, «Дванадцять», «Ґудзик», «Амулет Паскаля» перечитувала із задоволенням. «Поклоніння ящірці» Любко Дереша читала пару разів. Перечитувала Люко Дашвар «Село не люди», потім усю серію купила, але продовження мені сподобалось менше. При київських відьом Лади Лузіної читала кількаразово. «Місто, в якому не ходять гроші» — найстрашніша й найкраща книжка Кузьми Скрябіна. Тільки перечитуючи стало зрозуміло, з якою пітьмою всередині він жив, — Тетяна Жужа.

— «Володар перснів» Толкіна, — Тетяна Михайлишина.

— «Віднесені вітром» перечитую раз на років сім. Зараз хочу перечитати «Гаррі Поттера» та «Гру престолів» Джорджа Мартіна, але то так, чисте задоволення. А в цілому у мене немає довгострокової памʼяті на контент, я можу що три роки перечитувати — і як нове, — Анна Топіліна.

— Мері Стюарт з її безмежно чудовою артуріадою я перечитую все життя. Як і сагу про Гаррі Поттера, — Ярослав Матюшин.

— Перечитую рідко, але цикл «Темні матерії» Філіпа Пулмана — кілька разів, — Олена Кравченко.

— У дитинстві постійно перечитувала і тому, що були улюблені книги, і від дефіциту хорошої (не російської) класики. Удома була збірка «Мауглі», «Карлсон» та ще щось, і «Карлсона» перечитувала по 150 разів, та ще давлячись від сміху та зачитуючи ржачні уривки нещасним батькам. З класики — Микола Гоголь, короткі розповіді. І вся скарбниця, що була вдома: Артур Конан Дойл, Роберт Луїс Стівенсон, Марк Твен, Джером К. Джером, Джек Лондон. А як стали зʼявлятися книги у вільному продажу і тим більше онлайн, то ух! З одного боку менше перечитуєш, бо є щось нове, а з іншого — стільки цікавого, щоб перечитати. Це книги, які просто «смачні», які подобається читати, де всередині світ чи історія, іноді мова, в які подобається занурюватися. Як смажене мʼясо — ти ж не перестаєш його їсти від того, що вже зʼїдав таке 100 разів, і у світі є купа неспробуваних страв! Що я перечитую у дорослому віці? Це й дитячі книги: іноді на них цікаво поглянути новими очима, іноді торкнутися чогось давнього. Той же Сетон-Томпсон, книги Ліндгрен. Детективи Агати Крісті, книги Стівена Кінга, бо це не просто детектив чи трилер, а повне занурення в соціум Англії чи провінційних США. Безумовно, Іоанна Хмелевська — окрім гумору, її книги легкі, сповнені радості життя. Якісь сильні речі, наприклад, «Вбити пересмішника» Харпер Лі. Класика фантастики — Роберт Шеклі, Айзек Азімов, Роберт Гайнлайн. Іноді цікаво побачити, як змінився соціум з моменту написання книг. Скажімо, читаєш про фантастику, якої ми не досягли, типу польотів на Ганімед та заселення Венери, але соціально там люди досі перебувають десь у середині-кінці 20 століття: різка різниця в гендерних ролях, поведінці, строго класичне сімейне життя, де жінки орієнтовані на заміжжя, пологи, виховання дітей у шлюбі та впахування по господарству, навіть якщо вони доктора наук або це пансексуальна S-сімʼя. А ми ще не літаємо на Ганімед та й переважно моногамні, але наше життя вже багатше, різноманітніше, більш підлаштоване під індивідуальність людини, а не під якісь зовнішні «норми». У книгах Гайнлайна немислимо собі уявити ні друзів, які познайомилися в мережі та ближчих, ніж кревні рідні, ні родину чайлдфрі, ні жінок, які не хочуть подобатися чоловікові та фліртувати, а хочуть, щоб їх сприймали просто як людину та професіонала. Зз сучасного іноді перечитую скандинавських та американських авторів: Марка Ліндквіста, Дженніфер МакМахон, — Catman Bast.

— Висока класика. Колись читала то все, як готувалася до універу: «Фауст» Гете, «Дон Кіхот» Сервантеса, Данте, Шекспір тощо. Але тоді це було для формування смаку, особистості, знання про книгу. Зараз, коли беру щось з полиці, маю трохи інший запит до читання: щоб кайфонути від набагато розумніших співрозмовників. Хоча загалом на перечитування менше часу ніж може хотілося б, — Віка Скуратова.

— Казки Ганса Крістіана Андерсена — на всі випадки життя. І ще Мартті Ларні «Прекрасна свинарка», — Надя Шевелева.

— «Моя сімʼя та інші звірі» — я з Джеральдом Дарреллом у дитинстві подорожувала на Корфу у своїй уяві. Обʼїздила пів світу в дорослому житті — так мене надихнули його описи, — Наталія Буглак.

— «Смажені зелені помідори в кафе „Зупинка”» Фенні Флегг, Рафаель Сабатіні, казки Вільгельма Гауффа, Ніл Гейман і Террі Пратчетт — багато перечитую всякого. Вважаю, що краще кілька разів прочитати гарну книгу, ніж один раз якусь фігню, — Катя Потапенко.

— У молодості — Еріха Марія Ремарка. Всього. По кілька разів. Після початку повномасштабної війни спробувала перечитала «На західному фронті» — не змогла. До нудоти. Кожній книжці свій час, — Наталія Івко.

— Перед війною перечитувала Гаррі Поттера та думала не дай Боже. Не помогло. Недавно перечитувала вкотре «Зачаровану Десну» Олександра Довженка. І вдруге «Спитайте Мієчку» Євгенії Кузнєцової. Від них стає тепліше, правда. Піднімається в душі щось справжнє й хороше, — Аня Цуканова.

— Бароковий цикл Ніла Стівенсона почала спочатку одразу після закінчення — надто не хотілось прощатись зі всесвітом, — Ніна Слєпкова.

— Є кілька улюблених, які перечитую десь раз на два роки, причому котрісь нагадують про себе й ваблять восени, котрісь — навесні. Торнтон Вайлдер «День восьмий» — це весняна. Джойс Керол Оутс «Сад радощів земних» — осіння. Марію Матіос — будь-які твори — хочеться читати в різдвяний період. Мирослава Дочинця й Оксану Забужко смакувати — круглий рік. Часто брала до рук короткі новели Сергія Осоки, ніжно люблю поезію Сергія Татчина, — Тамара Адаменко.

— Я перечитувала небагато. З різних причин. Як точніше, то кожну зі своєї причини. Миколу Хвильового «Я — романтика», бо дуже вразив у школі, цікаво було перевірити відчуття в дорослому віці. «Іловайський щоденник» Романа Зіненка у дати, коли події відбувались, — із зовсім іншої причини. Скоро перечитаю «Інтернат» Сергія Жадана, бо так вирішила ще коли читала його вперше, — Інеса Роговська.

— Оноре де Бальзак, Стендаль, Вільям Текерей — усе. Також «Маленький Принц» Антуана де Сент-Екзюпері та Біблія, — Алла Новікова.

— У дитинстві та юності перечитувала улюблене постійно й дуже багато разів. «Джейн Ейр» по багато сторінок цитувала напамʼять. Любила про капітана Блада, «Смок Беллью» Джека Лондона, оповідання Стефана Цвейга та Сомерсета Моема. «Анжеліку» Анн і Серж Голон також багато разів, деякі інші любовні романи. Зараз перечитую романтичне фентезі, воно для мене — як насіння або серіали для інших. А з достойної літератури в дорослому віці перечитую багато разів «Марусю Чурай» Ліни Костенко, багато звідти також знаю напамʼять. Біблію перечитую, переважно під час Великого посту. Перечитування — то як зустріч зі старим другом, — Анна Перевозник.

— Раніше перечитувала деякі. «Троє у човні (не кажучи про пса!)» Джерома К. Джерома може з десяток разів прочитала Люблю британський гумор. І легко забуваю сюжети та подробиці книжок. Зараз взагалі мало читаю, як через загальну тривожність, так і постійне відволікання на соцмережі — виходить лише кілька нових книжок на рік, — Неллі Вернер.

— Деякі книжки люблю перечитувати. Такі як «Гордість і упередження» Джейн Остін, ще багато разів перечитувала Конан Дойля та Гаррі Поттера. Це досить таки терапевтичне й заспокійливе заняття, — Євгенія Зламанюк.

— Підлітком перечитувала «Тореадори з Васюківки» Всеволода Нестайка. Недавно потрапила до рук «Маруся Чурай» геніальної нашої Ліни Костенко й не могла відірватись, настільки актуальною стала ця поема в наш час! — Ольга Костельна-Муха.

— Пелем Ґ. Вудгауз Вудхауз, Рекс Стаут, «Том Сойєр» Марка Твена, «Пригоди бравого вояка Швейка» Ярослава Гашека, Бернард Шоу, — Світлана Подпалая.

— Для мене звичайна практика перечитування. Особливо восени, коли меншає день, були певні «антихандрячні» книги, які перечитувала щороку й точно знала, що вони піднімуть настрій, бо від них щоразу теплішає на душі: «Тореадори з Васюківки», «Троє в човні», книги Джеймса Герріотта. І просто улюблені книги, повністю чи частково — улюбленими моментами. Щоразу знаходяться моменти, яких недопомітила раніше, або які з часом сприймаються дещо інакше. Чи навпаки бачиш, що в давні часи сподобалась так собі історія та розумієш, що тепер вже переросла її, бо недоліки вже ніщо не здатно перекрити. Тож ніколи не шкодувала про перечитування, — Тетяна Піскун.

— У дитинстві «Шхуну „Колумб”» Миколи Трублаїні стільки раз перечитувала, що вивчила майже напамʼять. З останніх перечитаних книг: «Доки світло не згасне назавжди» Макса Кідрука та «Гора між нами» Чарльза Мартіна, — Олександра Сліпченко.

— Перечитую зараз уже менше, але від 20 до 30 років перечитала багато книг, які не до кінця зрозуміла в підлітковому віці. Мабуть, найбільш важлива — «Сага про Форсайтів» Джона Голсуорсі. І різну романтику могла під настрій. Зараз читаю цикл про Відьмака Анджея Сапковсього й, гадаю, що перечитаю. Там багато цікавого та важливого для роздумів, — Наталія Казьоннова.

— Багато разів перечитувала «Будинок на тисячу поверхів» Яна Вайсса, це фантастика. І Конан Дойла, — Вікторія Домінюк.

— Перечитую й досить часто маю настрій для певної книги. Після початку повномасштабного вторгнення взагалі довгий період не могла читати нових книжок — психіка була не готова до невідомого ще й тут. Тому не бачу нічого поганого у перечитуванні й не тішу себе ілюзіями, що якщо не буду перечитувати, то прочитаю більше книг — все одно всі ніхто не прочитає ніхто, та й чи треба? А от посмакувати улюблений абзац за горнятком кави — то гарний вклад у свою душевну рівновагу, — Анастасія Сумчева.

А є люди, які не перечитують книжки.

— Майже ніколи не перечитую. Занадто багато гарних книжок видають щодня. Єдиний виняток — «Терор» Дена Сімонса, псевдоісторичний роман виживання з містичним людожерним ведмедем мене заспокоює, наче у нас все не так погано, як могло б бути, — Наталія Федорова.

— Колись щось перечитувала, коли доступ до книжок був менший. Зараз хочеться прочитати багато нового, яке склалось стопочками вже поза поличками. Ні, не перечитую, бо купую книжки швидше, ніж читаю, — Юлія Лисенко.