Чи може принести удачу купюра повішеного, якими цукерками лікували горло, звідки в булочках родзинки та хто ночами танцює в морзі? Вікенд зібрав пʼять київських легенд і байок — від смішних до похмурих.
Від таргана до родзинок
«Жулики» — колись відомі київські булочки з гострими кінцями з родзинками. Звідки вони зʼявилися й чому отримали саме таку назву, достеменно невідомо. Але є байка, яка дає відповідь на обидва питання, хоч і не претендує на правдивість.
Один булочник мав свою крамницю. Його справа процвітала, він мав постійних клієнтів. І ось одного разу до нього прийшов покупець, показав розламану булку, а там — комаха. Булочник швидко зорієнтувався та знайшов вихід зі становища: зʼїв булку та пояснив, що це новий вид випічки — з родзинками. Відразу ж послав помічника купити родзинки, а коли той повернувся, всипав їх у готове тісто. Так у Києві й зʼявилися «жулики» — булочки з родзинками.
Весілля в анатомічному театрі
У середині 19 століття у Києві збудували анатомічний театр для медичного факультету університету. У газеті «Киянин» 1876 року повідомили від відкриття.
Відставний солдат, служитель у театрі анатомії, видавав свою дочку заміж. Де зіграти весілля? У нареченого й дому свого немає, а звичай велить робити це в домі нареченої. Тому після вінчання молодят привезли до невеликої кімнатки при анатомічному театрі — там наречена жила з батьком. Зібралися друзі, розпочалося святкування. Гостям захотілося танцювати. Із сусіднього шинку покликали трубача та двох скрипалів. А оскільки в кімнатці не розгуляєшся, батько повів молодих і гостей до секційної зали. Засвітили лампи, заграли музиканти й почалися танці. Але звуки веселощів долетіли до сонних мешканців навколишніх будинків. Виглядають у вікно: серед темного міста світяться добре знайомі вікна залу, де студенти розрізають трупи, звідти долинають шум, гам, веселощі! На вулиці поруч з анатомічним театром зібрався натовп.
— Там мерці встали! — кричить один.
— Встали й танцюють! — додає другий.
— Ні, це чорти! — заперечує хтось із натовпу.
— Так, оно й хвіст видно! — підтверджує ще хтось.
У цей час повз театр проїжджав один із викладачів. Він зайшов усередину, чим перервав шлюбний бал. Довго потім ще сміялися студенти-медики з батька та молодят.
Фамільний льодяник
Київ відомий своїми ласощами: тут завжди в пошані були солодощі, шоколад, варення, тістечка тощо. Наприкінці 19 століття льодяники та цукерки можна було купити в аптеках: ними лікували горло, серце та шлунок. Однією з найпопулярніших була «карамель із грудних трав від кашлю „Кетті Бос“». Цукерки продавалися як у звичній тоді жерстяній коробці, так і в незвичайній упаковці — маленьких шкіряних мішечках.
Згідно з міською легендою, назва ця походить від прізвища творця льодяників майстра Собітека. Якщо прочитати навпаки, виходить «Кетібос».
У закритих навчальних закладах не заохочували поїдання солодкого. Письменниця Наталена Корольова згадувала, як до Інституту шляхетних дівиць прибув генерал-губернатор краю Михайло Драгомиров і наказав вручити вихованкам по «півфунта добрих шоколадок у гарних бонбоньєрках». Керівниця закладу розгубилася, але він відрізав: «Не по чарці ж горілки їм давати!»
Щасливий рубль від повішеного
На паперових грошах Російської імперії завжди стояли підписи керівника Державного банку та касира. Один із цих підписів став легендарним серед специфічної групи людей — шулерів і касирів. З 1887 року підписувати купюри в один рубль став касир Сергій Брут. Чому «брутівський» рубль так цінувався?
Брут був гравцем і в 1914 році повісився, за чутками, чи то через солідний програш казенних грошей, чи то через божевілля. Перед самогубством він залишив записку, де нібито говорилося: «Там, де може зникнути копійка, може зникнути й мільйон».
Поширене повір’я каже, що мотузка чи річ повішеного приносить успіх. І серед гравців зʼявилася легенда, що підписаний Брутом карбованець — щасливий. Ходили чутки, що картяр, що програв, поставив на кон останній «брутівський» рубль та не тільки відігрався, а й виграв пристойно грошей.
Спочатку ця легенда гуляла Петроградом, а потім дійшла й до Києва. Газети повідомляли, що в місті цим скористалися спритники, які фабрикують «брутівські» рублі та продають їх забобонним та азартним людям.
Непристойні вивіски
У 19 столітті в Києві працював трунар Небитов. Майстерні його знаходилися на Софіївській вулиці, і на парканах красувалися величезні чорні вивіски, що пропонували «труни готові й на замовлення». Під час епідемії холери полковник, який жив навпроти контори трунаря, вимагав прибрати «невідповідні» вивіски. Справа дійшла до суду.
Під час засідання Небитову дали слово, і він заявив, що бачив вивіски й справді невідповідні:
— На Хрещатику ковбасник Зонненберг повісив позолочену свинячу голову, а під нею напис — Зонненберг. А при вході в грецьку кухмістерію написано «Здесь обедают». При цьому художник зображеними судаками розділив друге слово навпіл — і вийшло щось непристойне.
Кажуть, після цього суддя не міг не виправдати Небитова.
Читайте также: Незвичайні місця Києва і де їх шукати;
Места надо знать: лучшие локации Киева от гида в шляпке Софии Грабовецкой;
Геній, мільйонер, новатор: 5 київських проєктів Струве;
Червоні, ураганні та голозаді: круті мери 10 міст світу;
Київ на висоті: 10 фотографів, що знімають місто з дронів.
У статті використані матеірали Музею однієї вулици.
