Від легенди до фентезі. 7 питань про булочну «Ярослава»

Це ресторан чи булочна? Яка правильна назва? Там атмосфера ностальгії чи совку? Звідки всі ці рецепти? Вікенд уважно вислухав киян і киянок у пошуках відповідей на питання про легендарну «Ярославу».

Питання символізму

Віконечко з перепічкою викликає у киян насмішки та питання «як це можна їсти», а про булочну на Ярославовому Валу говорять здебільшого з ніжністю.

Найдавніше кафе у Києві, яке збереглося до сьогодні, — Макс Побокін

Кафе з історією, харизмою та енергетикою, — Стелла Красовська

Ярослава — то для мене Київ. Як перепічка й каштани, — Анна Демченко

Важке місце, місце екзистенційних виборів, — Тетяна Шульга

Культове, знакове місце! — Катерина Гончар

Звісно, дехто кривить губи та хмурить брови, але для багатьох «Ярослава» — це любов. Тепер ще й прописана у книжках.

— Регулярно захожу після того, як прочитала «Відділ 32» Катерини Пекур. У мене цей заклад з лицарем на вході чітко асоціюється з улюбленим пригодницьким фентезі, — ділиться Мар’яна Железняк.

Питання назви

— Для мене загадка, чому вона Ярослава, якщо більшість називають її ЯрославНа, — дивується Марина Железняк.

У розповідях про заклад обов’язково вказують цей факт: що на вивісці написано «Ярослава», а в чеках «Ярославна». Притомної розгадки здається не існує. Може, то була звичайна помилка, яку не стали виправляти? І вона народила київський міф, з яким ми досі живемо.

— Проглянула ще раз фото, сходила на Google maps — там «Ярослава». І чому в моїй голові багато років вона була «Ярославною»? Де літеру загубили? — дивується Наталія Ганущак.

— Не можу її Ярославою називати, геть не те відчуття, — зізнається Катерина Хаддат.

— Для нас, киян, яких я знала, вона завжди була ЯрославНа (на Валу), —підкреслює Настя Мельниченко.

— Про історію з назвою написано в «Магвідділі 32» Катерини Пекур. Я й раніше плуталась між двома назвами. А після книжки плутанини додалось, — сміється Ірина Рогозенко.

Питання статусу

Це ресторан і булочна під одним дахом. Для чаю з пиріжками й тортами одна зона, для обіду й келишку алкоголю — інша. Дві вітрини: в одній тарілки з салатами та закусками, в іншій випічка. Два меню. Навіть входів два, а користуємось тим, що навпроти булок.

— Для мене ці два заклади — булочна та ресторан завжди були як з паралельних реальностей. Маю багато фоток кринжової риби з сусідньої вітрини, — зізнається Марися Рудська.

Питання атмосфери

Місцеву атмосферу не назвеш привітною та затишною. Але заклад на це й не претендує. Він наче хизується похмурістю й промовляє «плати, їж та провалюй». Добре, хоч продавчиня-злюка нарешті звільнилась, а може, вийшла на пенсію за віком. Про неї досі ходять численні історії. Це ж треба було залишити такий слід у людській пам’яті!

Спершу приміщення та продавчині здавалися непривітними, потім якось звикла, — Катерина Хаддат

Атмосфера совкової столовки. Загалом не розумію культовості цього закладу, — Світлана Носко

Завжди не подобався інтер’єр — незатишний, штучний і шароварний, — Анна Трач

Дуже подобаються дорослі пані, які там працюють. Це додає тепла, — Мар’яна Железняк.

Туалет мені теж завжди подобався, та й взагалі простий і гарний дизайн, — Віталіна Устенко

Похмуре приміщення, навіть якесь моторошне, — Ната Бровді

Місце з історією, не рафіноване, зі своїм характером і бзіками, — Наталія Єрмакова

Фірмова радянська непривітність, машина часу. Меню не мінялось з 70-х, тож тут звичайна якісна їжа тих часів за притомними цінами, — Саша Жук.

Питання нижнього залу

Він існує. Читачі розповідають, що час від часу там влаштовують великі обіди і навіть весільні банкети.

Там же внизу є туалет, про який чомусь не всі знають. У нижньому залі зазвичай немає людей. Дивовижно бачити на «Золотих» таке здорове пусте приміщення. Але цей факт, здається, нікого й не дивує.

Питання їжі

— Кава не з кращих, але за загальний вайб прощаємо посередність кави, — сміється Дар’я Бійцева. Лестить, бо кава відверто погана: пересмажена, несмачна, водяниста. Але це про каву з автомату, а в меню є ще кава по-східному. Погоджуємося з читачкою: з кавою легко змиритися, коли на перший план виходять пиріжки!

Пиріжки, пиріжки, пиріжки! Як тільки людина чує «Ярослава», закочує очі і починає перераховувати улюблені начинки. Це основне. Потім можуть згадати бульйон («з присмаком совдепу»), булочку з корицею чи навіть торт з журавлиною, який досі є в меню. Але солодкі та солоні пиріжки — абсолютний топ закладу.

— Щоразу зустрічаю в черзі людей, які беруть по 20-30 пиріжків, — каже Наталія Мазіна.

Це загальновідомий факт. А факт маловідомий — так звані слов’янські пиріжки. Про них чомусь мало хто знає.

— Це такі пісні пиріжки, в яких у тісті є волоський горішок. Я питала рецепт у продавчині солідного віку. Вона сказала, це секрет, який вивідали пекарі в одному з монастирів. Може «корпоративна легенда», але така ж смачна і багата, як ті пиріжки! — розповідає Ната Хамоля.

— У нас вдома фаворит — слов’янські з грибами і з квасолею, маком і медом, — ділиться Тетяна Бондаренко.

Згадаймо і торти, хоча захоплені пиріжками люди часто про них забувають.

— Торти зі смородиною і журавлиною дуже цікаві. Такий топчик, ніде нічого схожого нема, — відзначає Дар’я Анцибор.

І лише дуже стійкі перед пиріжками люди добираються до місцевої їжі. Хвалять деруни, вареники з вишнями, котлету з пюре.

Ресторанна експертка та консультантка Ольга Насонова додає здогадок і фактів:

— Ніколи не працювали в неділю, скільки пам’ятаю. Хтось говорив, що жінки там працюють віруючі, тому так. Їжу готують точно за радянським «Збірником рецептур», тому для багатьох це смак дитинства або юності, бо рецепти з того часу. Інколи там обідаю, і це досить смачно та недорого. Думаю, зараз це найдешевше кафе в районі Золотих, який став вже дійсно «золотим» по цінах. Ще була інфа, що власником там є трудовий колектив, тому працюють кухарі все своє життя, середній вік співробітників 55-60 років. Ну і чомусь ми всі називаємо їх Ярославна, хоча вивіска Ярослава, чому — не знаю.

Питання ностальгії

Це місце — про дитинство, юність, ностальгію за Києвом з мирного життя. Ми ходили сюди з батьками, забігали юними та безтурботними після пар, брали перекус перед прогулянками і йшли поправити здоров’я після пиятик з друзями.

— Щось таке щемливе і ще з дитинства, коли заходила малою з батьками, вони брали собі каву, а мені сік із тортом. Ну і пиріжки. З м’ясом. І бульйон, — пригадує Катерина Дубовська-Стедсон.

— Ми з донькою згадуємо і плануємо: як тільки приїдемо в Київ — одразу туди! — мріє Двойра Шелест.