Цифрові почуття: якими можуть бути київські емодзі

Фінляндія випустила національні емодзі. До набору увійшли різноманітні емоції та ілюстрації особливостей, властивих жителям країни. Наприклад, там є «випити вдома у спідньому», «відчуття, що когось зустрінеш», «солодка перемога над Швецією» та «найдовша ніч». Вікенд пофантазував, якими мають бути суто київські емодзі.

У статті використані готові зображення з сервісу Flaticon тільки як ілюстрація, а не остаточна пропозиція.

Чергостояння

яке не конче має бути нудним

Стояти в чергах у Києві, на жаль, потрібно і досі. Кожен бачив довжелезну чергу пенсіонерів, коли настає термін сплати комуналки, або чергу на пошті, де знов загубили десяток відправлень усіх людей, що стоять перед тобою.

Але не всі черги у Києві неприємні. Наприклад, кльово постояти з друзями у черзі до нового закладу Борисова, де за два євро можна і випити, і поїсти.

Берегоконкуренція

вічне протистояння

Вічне протистояння лівого та правого берега навряд чи колись скінчиться. Проте це більше схоже на стосунки між братами: обовʼязково треба позмагатися, у кого берег зеленіший, мешканці вихованіші, а будівлі історичніші. Правий берег у ролі старшого постійно нагадує, що молодшого колись і у планах не було, а молодший доводить, що вік — не головне, і бере модністю та охайністю.

Проте, як і в звичайній сімʼї, брати не мислять себе одне без одного та у глибині душі люблять та підтримують іншого. Хоча й рідко це показують.

Фонтанопрогулянки

краса та прохолода

У кожному районі Києва є фонтани, і це, певно, єдине, до чого у містян немає претензій. Деякі збереглися з минулих століть, деякі з’являються прямо у нас на очах. Останнім часом вони значно еволюціонували: якісь співають, якісь — танцюють, якимись навіть можна керувати порухом руки, проходячи повз. Але можна сказати напевно — незалежно від сучасності чи історичності вони хизуються перед кожним красою та обдаровують прохолодою.

Гуляти поруч з фонтанами, ловити момент та кайфувати — якщо киянин ніколи цього не робив, у нього точно черствий бублик замість серця.

Кудисьвтеча

щоб знову повернутися

Бетон, асфальт, скло, спека чи мороз — у будь-яку пору кияни люблять вирватися з душних обіймів міста та жалітися, як воно їм остобридло. Їм бракує природи, відчуття неспішності та спокою, тобто усього того, чого не запропонує мегаполіс. Хтось вирушає на дикий відпочинок з наметами, хтось прямує до Одеси чи Львова, а хтось вибирається на вікенд за кордон. І з зітханнями згадують про повернення до Києва.

Та настає час, і вони повертаються. До метушливого міста, яке працює цілий день та відривається усю ніч, до своїх кльових друзів та улюблених хобі, і вкотре тихо собі зізнаються, що не так уже й погано у цьому Києві. А в дечому добре. Іноді навіть дуже.

Метропоїздка

запашна та майже надійна

З усіх видів громадського транспорту кияни полюбляють метрополітен найбільше — чи, може, ненавидять найменше. Взимку тут тепло і немає вітру, влітку — приємно та прохолодно. А ще підземка має свій особливий запах, який на диво досі ніхто не закоркував у пляшечку.

Звичайно, не бракує і претензій до цього виду транспорту: забагато реклами, подекуди розкидані QR-квитки, а ще періодичні псевдомінування, які збивають увесь рух. Та все одно метро не можна не любити, хоча б трошки більше, ніж автобуси та трамваї.

Буркотиння

дозволено тільки киянам

Кияни бурчати вміють і не втрачають жодної нагоди це зробити. І навіть неважливо, що іноді бурчальні тези самі собі суперечать. Раніше було краще, нащо оце набудували, куди вони всі пруться — безпрограшні теми для розмов не тільки у бабусь на лавицях. Покласти край цьому буркотинню неможливо, а тільки поставити на паузу.

Проте висловлювати претензії щодо Києва дозволяється лише його мешканцям. Як тільки хтось намагатиметься оскаржити буркотувальні тези чи посперечатися, йому одразу вкажуть, що нема чого потикати свого носа до київського проса.

Двір

відчуття затишку

Київські двори надто різні, щоб намагатися їх хоч якось сортувати. Чарівливі дворики Подолу, мінімалістичні двори позняківських новобудов, стримані, розкішні, зелені — кожен з них неповторний, і саме у таких дворах проходить дитинство та залишаються спогади. Де б ти потім не подівся, а київський двір залишиться у тебе в душі назавжди.