Творець київського Парижа: чим запамʼятався архітектор Шлейфер

Творець київського Парижа: чим запамʼятався архітектор Шлейфер

Прославитися завдяки одній будівлі та заснувати «київський Париж», звести синагогу та створити бонбоньєрку, зробити будинок-рекламу та отримати театральну ложу в подарунок. До дня народження архітектора Георгія Шлейфера Вікенд згадує, чим він запамʼятався киянам та до яких масштабних проєктів доклав руку.

Георгій Шлейфер народився у Києві 16 червня (4-го за старим стилем) 1855 року у сімʼї архітектора з німецькими коренями Павла Шлейфера. Профільну освіту отримав у Петербурзі, потім повернувся до Києва. У 28 років виграв конкурс проєктів будівництва київської біржі. Споруда сподобалася киянам, і завдяки їй він став відомим. А наступного року архітектор побудував павільйон для першої київської сільськогосподарської виставки

У 1884-1894 роках Шлейфер був у складі Київської міської управи, де відповідав за будівельні справи, тобто фактично став головним архітектором міста. З 1882 до 1911 року його кілька разів обирали гласним — щось на зразок депутата — до міської думи. Крім того, у 1885 році його обрали одним з директорів правління київської кредитної спілки, за два роки він став її головою та залишався на цій посаді до кінця життя.

Шлейфер провадив активну банкірську та підприємницьку діяльність, купив кілька дохідних будівників — один з них зберігся на вулиці Інститутській, 13/2. Тож заможне життя дозволяло йому братися лише за ті архітектурні замовлення, які хотів втілювати. Крім того, Шлейфер колекціонував картини, у його зібранні були роботи Венеціанова та Айвазовського, Шишкіна та Куїнджи, а також малюнки Тараса Шевченка.

Він прожив усе життя в Києві, тут помер та був похоронений на кладовищі біля Аскольдової могили. Далеко не всі будівлі Шлейфера збереглися до сьогоднішнього дня, проте деякі все ж і досі прикрашають Київ.

Синагога Лазаря Бродського

У 1890-х роках Лазар Бродський — власник цукрових заводів і меценат — вирішив побудувати у Києві хоральну синагогу. Проєкт розробляв Шлейфер, а будівельні роботи проводила контора Лева Гінзбурга. Подейкують, що місцева влада відмовлялася завізувати такий вражаючий проєкт — не хотіли, щоб у євреїв була настільки гарна молитовня. Бродський оскаржував це рішення у Петербурзі, куди він надіслав креслення бокового фасаду, а не лицевого, який був значно розкішніший.

У 1926 синагогу перетворили на клуб, потім на політшколу, згодом передали приміщення Київському академічному театру ляльок. Будівля пережила багато реконструкцій, які змінили її вигляд. Зникли релігійні орнаменти, добудували фасад та переробили верхній поверх.

Синагога, 1901 рік.

Синагога зараз.

Шлейфер керував забудовою так званої садиби Мерінга між сучасними вулицями Хрещатик, Городецького, Лютеранською та Банковою. Тоді у самому центрі міста знаходилися садиба професора медицини Фрідріха Мерінга, на території якої були сади, городи, ставок. Після смерті професора місцину передали під забудову. Георгій Шлейфер розробив планування території та багато великих будівель. Часу було мало, а планів багато, тому Шлейфер розробляв проєкти, які втілював у життя його колега та друг Едуард Брадтман. Згодом місцевість почали називати «київським Парижем». Там зʼявилися, зокрема, театр Соловцова (нині — театр імені Франка), будинок Гінзбурга та будинок барона Гессельбейна.

Театр Соловцова

Актор та драматург Микола Соловцов спромігся переконати міську владу, що в Києві необхідно розвивати великий театр. Ба більше, йому вдалося умовити меценатів втілити амбітний проєкт побудови нового театру. У 1898 він був побудований на території садиби Мерінга. Глядацький зал оформляли за проєктом Владислава Городецького. Кияни добре сприйняли будівлю, називали її «іграшкою» та «вишуканою бонбоньєркою». На знак вдячності за чудову роботу Шлейфер отримав у театрі безкоштовну ложу.

У 1959-1960 роках під час реконструкції добудували третій поверх, касовий вестибюль, розширили фоє другого поверху, змінили фасад, тоді ж деякі елементи інтерʼєру були втрачені.

Будинок Гінзбурга на вул. Архітектора Городецького, 9

Прибутковий будинок зводили з метою не тільки заробляти гроші, він мав виконувати роль реклами будівельної контори Гінзбурга та демонструвати високу якість робіт. Його звели у 1900-1901 роках, хоча у 1990-х встановили хибну позначку «1904». У перші роки це був найвищий будинок Києва — 32,5 метра.

Фасад прикрашають скульптури на античну тематику. Всередині — парадні мармурові сходи з кованою витою огорожею і дубовим поручнем, стіни вкриті розписом та ліпниною. В окремому приміщенні був ліфт. Тоді його називали «підйомною гідравлічною машиною», за встановлення пристрою Гінзбург виклав 11 500 рублів.

Два нижні поверхи займав зокрема відомий меблевий магазин «Я. та Й. Кон». З третього до шостого поверху були одинадцяти-, девʼяти-, три- та двокімнатні квартири з кухнями та ванними кімнатами. Всього було 14 квартир.

У 1941 році будинок частково знищили. У 1950 відбулася його відбудова, у 1986-1987 роках — реконструкція фасаду. Після того будинок змінився. Він став семиповерховим та прямокутним, зменшився в обсязі, інтерʼєри перепланували, сходи та огорожу замінили.

Будинок Гінзберга на початку 20 століття

Будинок Гінзбурга зараз.

Будинок барона Гессельбейна

У 1901-1903 році на замовлення прусського барона Вільгельма Гессельбейна побудували прибутковий будинок. Його називають одним з перших яскравих зразків раннього модерну.

У радянські часи будинок націоналізували та облаштували комунальні квартири для службовців і робітників. У 1941 році під час відступу Червоної армії будинок сильно постраждав. Після відновлення у 1948 році на фасаді вказали хибну дату будівництва — 1886 рік.

Особняк Шлейфера

Будинок на розі вулиць Інститутської та Садової став останнім проєктом архітектора, який створював його для себе. Особняк був двоповерховим, у стилі модерн, суміжний з пʼятиповерховим прибутковим будинком. У кожної будівлі були окремі парадні входи, будинок мав два ліфти та двадцять квартир.

Інтерʼєр особняка був багато оздоблений, а у вітальні — оформлена скляна стеля, яка підкреслювала красу мистецької колекції господаря. В особняку розміщувалися вітальня, кабінет, їдальня та спальня, а квартири на другому поверсі прибуткового будинку призначалися для членів родини.

У 1940 році над особняком звели ще три поверхи.

Читайте також: Геній, мільйонер, новатор: 5 київських проєктів Струве;

Хобби для цыпленка и лампочка папы Карло: детство на улице Ленина;

Архітектор і його химери: до дня народження Городецького;

Червоні, ураганні та голозаді: круті мери 10 міст світу;

Майстри київських мозаїк: від модернізму до декомунізації.

Давай дружити в , найкрутіші фотки лови в , все найважливіше та найцікавіше в , коротко і у справі в .