Брудно, шумно, дорого. Особистий список розчарувань у Кишиневі склала Ірина Семенова. Що не так з молдовською столицею та чому треба було два тижні, щоб про це дізнатися?
Якщо ви думали, що Кишинів у Молдові — це мила сусідня столиця, де можна кілька тижнів перепочити від війни та вибухів і комфортно провести відпустку, то я вас розчарую.
На кордоні може чекати двогодинна черга, а після перетину — «доганялки» з місцевою поліцією та прикордонниками, перевірка речей і сумок просто на розпеченій трасі. Далі — намахалово з житлом, де кімнату в гуртожитку з тарганами вам спробують продати за ціною студії в новобудові в Чорноморську в розпал сезону.
А ще — затори практично в будь-який час, коли кілька кілометрів можна їхати годину. Сміття, величезні черги й ціни, здатні здивувати навіть одеситку.
За два тижні я зібрала достатньо вражень, щоб розповісти, чому Кишинів виявився зовсім не таким, як я його уявляла.
1. Перетин кордону: дві години перевірок і валізи на розпеченій трасі
Перше і, мабуть, найбільше моє розчарування — перетин кордону.
Я була в Кишиніві з короткою поїздкою в травні, і тоді кордон ми пройшли достатньо швидко й легко. Але на початку серпня все пішло геть не так. На кордоні ми провели понад дві години. Сумки перевіряли на стрічці, потім відкривали й додатково оглядали вручну. Усе це тривало надзвичайно довго, пасажири нервували, адже багато хто поспішав до аеропорту. Зважаючи на тривалість контролю, підозрюю, що могли запізнитися на рейс.
Але найбільший сюрприз чекав уже після кордону. Ми від’їхали приблизно на десять кілометрів, коли наш автобус зупинила патрульна машина. У 33-34 градуси спеки пасажирів попросили вийти, дістати валізи й знову їх відкрити.
Усе це відбувалося на узбіччі траси, повз нас на швидкості проїжджали автомобілі. Ми стояли під палючим сонцем з валізами, а їхній вміст знову ретельно перевіряли. Що саме шукали — я так і не зрозуміла. Найбільше вразила навіть не повторна перевірка, а умови, в яких її проводили. Про елементарну безпеку, здається, ніхто особливо не думав.
За цей час мені добряче напекло голову. І замість «ура, відпустка почалася» першими враженнями від Молдови стали спека, валізи на трасі й питання: навіщо ми проходили двогодинний контроль на кордоні, якщо через десять кілометрів усе почалося спочатку?
2. Житло: квартира з Booking, якої насправді не існувало
Але, як виявилося, це була тільки приказка. Квартиру в Кишиневі ми з супутником забронювали через Booking за два місяці до поїздки: на 16 днів приблизно за 35 євро на добу.
Коли приїхали, нас привезли в іншу квартиру: малесеньку, стару, брудну, з продавленими меблями й тарганами. У сам під’їзд було страшно заходити: брудний, обшарпаний, розмальований. А господар із серйозним обличчям переконував, що квартира прекрасна й нічого кращого ми все одно не знайдемо.
Продавлені дивани, наприклад, виявилися «італійськими». Аргумент залізобетонний: тут уже жили люди з Італії та Німеччини, спали на них і не скаржилися. У цей момент дуже хотілося перейти від дипломатії до ненормативної лексики.
Можливо, мене це особливо зачепило тому, що я сама неодноразово здавала свою квартиру біля моря за значно менші гроші й у незрівнянно кращих умовах. А цього літа взагалі безплатно віддавала її знайомим і навіть киянам, яких до того особисто не знала, щоб вони могли відпочити.
Остаточно нерви здали, коли господар почав розповідати про кондиціонер на кухні, який нібито мав охолоджувати квартиру. Кондиціонера там, щоправда, не було. Так ми залишилися з валізами посеред Кишинева.
Після скасування бронювання на Booking терміново шукали місце для ночівлі. Перший «готель» виявився хостелом. Зрештою знайшли апартаменти приблизно за 70 євро за ніч: ліжко, ванна кімната і кондиціонер, який ледве справлявся зі спекою.
Наступного дня ми забронювали будинок за містом. І тут стався черговий сюжетний поворот: за оголошенням стояв той самий орендодавець. Він повідомив, що внесе нас у «чорний список» і ми взагалі не зможемо знайти житло в Молдові. Це відбувалося у мій день народження, і у нас практично опустилися руки.
У місцевій фейсбук-групі я знайшла «однокімнатну квартиру» на околиці Кишинева за 25 євро на добу. На місці з’ясувалося, що ніяка це не квартира, а гуртожиток. Знову таргани, причому величезні. Спільні ванна й туалет на три кімнати, спільний душ із трьома окремими кранами для різних господарів і кухня такого вигляду, якого я не бачила навіть у часи своєї найбідовішої студентської молодості. Але сил їздити містом із валізами вже не було, тому ми залишилися там на два дні. Без кондиціонера, коли температура доходила до 34-35 градусів.
А під час виселення на нас чекав фінальний акорд. Господиня між іншим повідомила, що наш сусід — наркозалежний. Незадовго до цього його розшукував якийсь чоловік. Ми припустили, що це міг бути поліцейський в цивільному. Схоже, нам просто пощастило, що сусіда не було вдома. Господиню це, здається, взагалі не бентежило. Вона запросила залишитися довше та запропонувала знизити ціну.
Не розумію, де в людей береться совість здавати такі умови за 25 євро на добу, називати кімнату зі спільними кухнею, душем і туалетом «однокімнатною квартирою» та навіть не попереджати, що це гуртожиток.
Зрештою через агентство ми знайшли нормальні апартаменти в центрі за 50 євро на добу. Старий будинок, без ліфта, зате з великим потужним кондиціонером. У 37-градусну спеку це вже здавалося майже розкішшю. Щоправда, виспатися все одно не вдалося.
3. Транспорт: десять хвилин на карті легко перетворюються на годину
Наступне велике розчарування Кишинева — транспорт. Складається враження, що машин у місті разів у двадцять більше, ніж може витримати дорожня інфраструктура. Затори практично в будь-який час і незалежно від того, куди їдеш. Поїздка, для якої застосунок таксі показує десять хвилин, запросто може перетворитися на годину повільного просування в заторі.
Окрема історія — світлофори. Ми кілька днів поспіль проїжджали перехрестя, де вони не працювали, а рух регулювали поліцейські. Супроводжує затори нескінченний шум. Наші апартаменти були в центрі, й гул машин там практично не припинявся: зранку, вдень, увечері, вночі.
Якщо ви мрієте приїхати в Кишинів, щоб виспатися в тиші, то я вас розчарую.
4. Ціни: «дешева Молдова» виявилася зовсім не дешевою
Я їхала до Молдови з переконанням, що це доволі бідна, а отже, й недорога країна. Але ціни стали для мене ще одним великим сюрпризом. Кишинів зараз має великий попит серед українців. Хтось живе тут постійно, хтось користується місцевим аеропортом, хтось приїжджає зустрітися з родиною. Тут багато українських моряків, далекобійників та інших людей, які працюють за кордоном і зустрічаються в Молдові з близькими.
І, як мені здалося за ці два тижні, цей попит добре відчувається в місцевих цінах. Про житло я вже розповіла. Найприкріше, що висока ціна тут зовсім не гарантує відповідної якості. По-справжньому з житлом нам пощастило лише завдяки українським знайомим. Через родичів знайомої знайшли на останні вісім днів відпустки велику трикімнатну квартиру в новобудові за 35 євро на добу. Це житло справді відповідало ціні: всі зручності, гарний зелений двір, парк навпроти. Порівнювати його з тим, що нам до цього пропонували за 25, 35 чи навіть 70 євро, просто неможливо.
Але житлом справа не обмежується. Продукти, таксі, оренда: загальний рівень цін у Кишиневі виявився вищим, ніж я очікувала, за багатьма позиціями вищим, ніж звичний в Україні.
На дорожнечу скаржаться й самі молдовани. Кілька місцевих таксистів, з якими ми розмовляли, говорили те саме: щоб винаймати нормальне житло в Кишиневі, на їхню думку, потрібно заробляти щонайменше 1500 євро на місяць. При цьому для більшості місцевих такі зарплати, за їхніми словами, далеко не норма.
Більш-менш пристойна квартира для довгострокової оренди, як нам розповідали, може коштувати близько 600 євро на місяць. У нашому випадку через постійні переїзди й термінові бронювання два тижні житлового квесту обійшлися значно дорожче.
5. Відпочинок улітку: озера є, а відпочивати ніде
І останнє моє розчарування — практично повна відсутність нормальних місць для літнього відпочинку. Якщо ви не збираєтеся на виноробні, наприклад у Cricova чи Castel Mimi, де ми побували ще під час травневої поїздки, то влітку в самому Кишиневі, як виявилося, особливо й немає куди подітися.
На все місто ми знайшли один великий аквапарк Bora Bora. І після одеських «Гаваїв» він мене, м’яко кажучи, не вразив. Вхід приблизно втричі дорожчий, а навколо — пластик, пластик і ще раз пластик. Навіть значна частина «зелені» тут пластикова. Вода в басейнах здалася дуже сильно хлорованою.
Нам пощастило приїхати в будній день, коли людей було відносно небагато, особливо біля глибокого дорослого басейну. І це плюс: дитяча й доросла зони розділені, тому можна було більш-менш спокійно поплавати. Місцевий таксист попереджав, що у вихідні аквапарк може перетворюватися на справжній «китайський пляж».
Вибір місць, куди можна поїхати в спеку поплавати, тут невеликий. Ми активно шукали альтернативу: хотілося виїхати на природу, покупатися, порибалити й просто провести день біля води. Навколо Кишинева багато озер і ставків, тому спочатку здавалося, що проблем не буде. Реальність виявилася сумнішою.
На багатьох озерах практично немає інфраструктури для відпочинку. Але найбільше вразила кількість сміття. Ми їздили навіть на платні водойми, спеціально призначені для риболовлі. Тобто платиш гроші й очікуєш хоча б мінімального догляду за територією. Натомість береги місцями просто засипані сміттям.
Цього не розумію найбільше: якщо люди вже платять за відпочинок чи риболовлю на конкретній водоймі, чому хоча б територію навколо не можна утримувати в нормальному стані?
І все-таки один великий плюс — те, заради чого ми, власне, сюди й приїхали, — стоматологічний туризм. Сюди їдуть за якісними й відносно недорогими, порівняно з західною Європою, стоматологічними послугами. Так, лікування тут дорожче, ніж в Україні. Якщо йдеться про серйозне лікування обох щелеп із встановленням десяти імплантів, сума може доходити до 9–10 тисяч євро. Але навіть це значно дешевше, ніж аналогічне лікування в Польщі, а тим більше в Німеччині чи Великій Британії.
Стоматологічних клінік у Кишиневі справді багато. І я бачила, що тут не намагаються за першої нагоди видалити все й замінити імплантами. Навпаки, лікарі намагалися максимально зберегти власні зуби там, де це можливо.
Я сама цього разу зуби в Молдові не лікувала, але супроводжувала близьку людину, яка проходила серйозне лікування, тому весь процес бачила зблизька. Тож якщо можливості приїхати до стоматолога в Україну немає, Молдова може бути непоганою альтернативою. А от їхати сюди влітку заради відпочинку я б точно не стала.
Сподобалася стаття? Подякуй автору!
Читайте також: Маршрут з трояндами. Де гуляти та милуватися в Києві;
Поїздка одного дня: принади Буцького каньйону;
Кар’єри, краєвиди та голі Клички. За чим їхати в Коростишів;
Київщина чи Карпати? Обираємо будиночок для відпустки;
Їдемо автобусом за кордон. Повний список того, що знадобиться;
