Київ, в якому сусідують вовкулаки, водяники, чорти та люди. Відома на всю Російську імперію кримінальна справа та люди, які її розслідували. Крапелька містики, яка змінила ракурс. Вікенд прочитав міське фентезі «Лазарус» та дізнався, що було далі.
Історія почалась на Лук’янівці, де в доволі неприємній місцині в березні 1911 року знайшли тіло хлопчика. Страшенно понівечене, напівоголене. Знахідка сколихнула Російську імперію. У вбивстві гімназиста звинуватили єврея, щоб збурити антисемітські настрої у Києві.
Світлана Тараторіна довго вивчала цю історію та побудувала навколо неї цілий містичний світ: з упирями, змієголовами, людинобиками тощо. Вийшов роман «Лазарус». Днями авторка та видавництво Vivat представили «Лазарус. Змій» — другий том пригод.
Світлана розповіла про події та героїв двох перших книг. А також розказала, що дописує третю, сюжет якої теж розгортається на тлі важливих подій української історії.
Головний герой циклу Олександр Петрович Тюрін нагадує Миколу Красовського. Це талановитий київський слідчий, який розкрив чимало резонансних справ. У справі Бейліса саме Красовський знайшов справжніх злочинців, через що його звільнили.
Справа Бейліса — гучний сфабрикований судовий процес проти київського міщанина єврейського походження Менахема Менделя Бейліса, якого звинуватили в убивстві 12-річного хлопчика Андрія Ющинського з ритуальною метою. Процес проходив у Києві у 1913 році і закінчився виправданням обвинуваченого судом присяжних.
У часи УНР Красовський став одним з творців української зовнішньої служби розвідки та Служби безпеки України. Полковник заслужив своє місце в пантеоні національних героїв.
Прототипом антигероя став Володимир Голубєв, студент юридичного факультету Київського університету. Він першим поширив брехливу версію, виготовляв і розповсюджував антисемітські листівки.
Прототип Голубєва-старшого — Іван Сікорський. Батько авіаконструктора був русофілом, українофобом, антисемітом. У цій справі він публічно підтримував версію, начебто євреї замучили хлопчика, щоб на його крові проводити ритуальний обряд.
Скарбник є персонажем українського фольклору та даниною меценату Лазарю Бродському, за гроші якого будувалися Київська політехніка та велика кількість різних установ у Києві. Бродський заповів пів мільйона рублів на Бессарабський ринок. Тож улюблений ринок зведений за його гроші.
Василь Шульгін — одіозна персона, редактор газети «Кіевлянинъ», найпопулярнішого медіа часу. Газета була проімперською, а у справі Бейліса частково підтримувала антисемітизм.
Жіноче життя на той момент мало купу обмежень. Але були жінки, яким вдавалося зламати кордони. Наприклад, мадам Лінда спочатку вийшла заміж за купця, потім купець кинув її заради іншої, а вона не розгубилась, відкрила популярний барбершоп і залишила по собі пам’ять у численних київських анекдотах.
Або Віра Чеберяк — персонажка роману та учасниця справи Бейліса. Реальна Віра скуповувала крадене. Хлопчик-жертва зі справи Бейліса дружив із сином Віри та начебто пригрозив розповісти про оборудки родини. Віра з поплічниками вирішили позбутися гімназиста. Коли справа захопила Київ та всю імперію, газети описували її як фатальну жінку.
Крім реальних історичних персонажів, цикл наповнюють реальні місця. Події відбуваються в стінах Київської міської думи, будівля якої зведена у 1876 році: спершу двоповерхова, потім добудована. Містяни пишались, що частину приміщень там здавали під магазини, а з тих грошей утримували управу.
Під час революційних подій 1917 року Київська міська дума була чи не єдиним органом влади, який намагався утримувати порядок у місті.
Алюзії на історичні події розвиваються, тож друга книга перенесе нас до цирку Крутікова. Але мова піде не про події на арені, а про Хліборобський з’їзд 29 квітня 1918 року, коли гетьманом обрали Павла Скоропадського. Будівля цирку була одним з найбільших концертних приміщень міста, вона прийняла понад 6 000 делегатів з’їзду.
Куди ж в міському фентезі без міських легенд? Звісно, не обійшлося без Василя Дуніна-Борковського. Цей відомий український упир — наша відповідь Владу Цепешу. Коли він помер у 1702 році, його вдова і все село жалілися, начебто пан встає з могили і влаштовує гони, до свого села добігає, там розгульні застілля має. Довелося звертатися до тодішнього архієпископа Іоана Максимовича. Той щоночі виходив на міст читати молитву, поки під упирем не обвалився той міст. Але це більше чернігівська легенда.
З київських є легенда про зруйновану Стрітенську церкву на Львівській площі, де за княжих часів була Львівська брама. Церкву побудували у 1853 році, розписував її Іван Сашенко, друг Тараса Шевченка. За легендами Шевченко в останній приїзд до Києва гостював у Сашенка і, можливо, навіть розписував цю церкву.
Диво цієї церкви — в оновленні бань, яке сталося у 1924 році. Бані були закіптюжені, та раптом засяяли. Чекісти схопили настоятеля, церкву закрили й остаточно зруйнували в 1936 році під приводом реконструкції всієї площі. Тепер екскурсоводи розказують про прокляття площі: корпус університету Карпенка-Карого тут не добудували, метро так і не вивели.
Ну і звичайно, кирилівські пагорби та Кирилівська церква. На думку Тараторіної, кирилівські пагорби — це наймістичніше місце у Києві. Свого часу Вікентій Хвойка розкопав там першу стоянку людей у Києві. У 19-му сторіччі робили реставрацію Кирилівської церкви під керівництвом професора Прахова, її розписували найвідоміші майстри того часу, Микола Пимоненко та інші учні школи Мурашка, які тоді диктували художній стиль чи не всій імперії. Під час реставрації вони начебто знайшли під підмурком Кирилівської церкви якісь печери та кістки.
Водночас Хвойка писав у щоденнику, що найняли додаткового городового, щоб охороняти місце розкопок. Бо київські бабки збирали викопані ним кістки, бо думали, що це кістки велетнів, а вони помічні в здоров’ї, особливо чоловічому здоров’ї.
Згадано печери Смородинового узвозу. Краєзнавці висувають теорії, що це печери трипільців. Але є дивовижна версія, що своєрідні малюнки в тих печерах залишили іншопланетяни. Ймовірно, в тих печерах зустрічалися Кирило і Змій з легендарної казки, яку знають всі кияни.
І куди ж без Щекавиці? Легендарна гора імені одного з засновників Києва, де відбувалася велика кількість історичних подій. Тут зустрічали князя Юрія Долгорукого, який йшов в Київ палити у 1151 році. Тут билися Виговський з Шереметьєвим, коли Виговський воював з московськими військами.
А історія кладовища на Щекавиці? У Києві у 1770 році вирувала чума. Померлих вирішили поховати на Щекавиці. Тоді там постала церква Всіх Святих, яка фігурує в другій частині «Лазаруса».
Найбільше Щекавиця знаменита тим, що там, за легендами, знайшов свою смерть Віщий Олег, суцільний антигерой української історії, вбивця Аскольда та Діра за літописом. По суті він окупував Київ, довгий час правив від імені малолітнього Ігоря. Його називали волхвом, чорнокнижником, віщували, що він помре від свого коня.
Кінь помер, Олег за ним засумував, вирішив провідати його кісточки, закопані на Щекавиці. З черепа коня виліз змій, укусив Олега й так чином відновив справедливість у Києві.
Київ завжди був інакшим, ніж його намагалися показати з позиції імперії. Там він був містом Лаври, святості, прощі. Начебто містом без історії, справжнього життя. Бо справжнє життя Києва якраз у дуалізмі, коли на Подолі київські відьми, а на Печерську київська Лавра. І всі нормально уживалися.
Сподобалася стаття? Подякуй автору!
Читайте також: Незвичайні місця Києва і де їх шукати;
Випадковий археолог. Як Вікентій Хвойка відкрив трипільську культуру;
Скарби шукати чи картоплю копати? Що заховано в Києві;
Поверни як були: київські вулиці, що відновили історичні назви;
