Українська історія — не лише туга, журба та тяжке життя. У нас вистачає приводів для гордості, гучних перемог та особливих героїв. Битви козаків на боці короля Артура, реальність чи міфічність характерників та спотворену біографію Мазепи обговорює з учнями на уроках київський викладач.
Сергій Берендєєв — учасник проєкту «Відкритий урок», в якому сьогодні беруть участь понад 130 викладачів київських шкіл, ліцеїв, спеціалісти Інституту післядипломної педагогічної освіти університету ім. Грінченка на телеканалі «Київ». Чому проєкт на телеканалі вважають вкрай важливим та потрібним не тільки у разі переведення шкіл на дистанційне навчання? Бо ці телеуроки можна використовувати як додатковий матеріал. Вікенд розпитав одного з найпопулярніших «телевчителів», викладача історії України з ліцею №157 Сергія Берендєєва, як зробити домашку по історії та скласти ЗНО.
— Звичайний урок в школі триває 45 хвилин, а вам потрібно встигнути розкрити тему в телеуроці за 15-20. Як ви вкладаєтеся у час і як зробити так, аби дитина захотіла подивитися це відео?
— Насправді в школі багато часу витрачається на спілкування з дітьми, обговорення і виконання завдань і таке інше. Телевізійний урок йде більше як лекційний, з постановкою певних проблемних завдань, які діти потім можуть виконати. Але найголовніше — відео має бути цікавим. Нудний телеурок ніхто не подивиться. Тим більше, що в ютубі багато інших джерел, на які дитина може переключитися.
Я обожнюю свій предмет і намагаюся зробити його цікавим. У багатьох людей склалося хибне враження, ніби вивчення історії — запам’ятовування дат і якихось нудних подій. А для мене це цікаві історії про людей, про славні сторінки нашого минулого, про наших предків, з яких ми можемо брати приклад і творити своє світле майбутнє. Часто говорять, що у нас сумна історія, що Україну постійно завойовували, постійно були якісь негаразди. В мене інший підхід. Я завжди можу знайти приклади, які діти порівняють з сучасними реаліями. Наприклад, недавно записав телеурок про гетьмана Сагайдачного, який, маючи набагато менше вояків, розгромив багатотисячну армію Османської імперії. І це можна перенести на сучасні реалії, коли нашим добровольцям вдавалося стримувати ворога на Сході країни.
— У чому, на вашу думку, полягав секрет Сагайдачного?
— Правильно обрані тактика і стратегія. І він не боявся брати відповідальність за свої рішення, завжди знаходився поряд зі своїм військом і був для своїх людей прикладом.
Тож історія — це така наука, яка має і виховний, і ідеологічний, і національно-патріотичний аспекти. Ми маємо знати, що є нащадками великих козацьких родів, воїнів, яких знали в усьому тогочасному світі. Вони були не такими, як про них розказували, наприклад, в радянські часи, що нібито козаки були просто знедоленими селянами. Насправді це зовсім не так.
— Як ви гадаєте, характерники існували?
— Тут історія неоднозначна. Наприклад, Івана Сірка вважають одним з найяскравіших і найвідоміших характерників. Їм приписували магічні здібності, навіть, що вони вміли літати або зупиняти кулю поглядом. Що їх шабля не рубала, а куля не брала. Насправді, все можна пояснити. І про це я розповідаю у своїх телеуроках на «Києві», пояснюючи козацьким бойовим мистецтвом, вмінням виживати у степу, правильно організовуватись. На даний момент дослідження кажуть, що характерники — вигадка, але мені вона дуже подобається.
— Як козаки навчилися такої тактики?
— На одному з телеуроків я розповідав про тактику з використанням таборів. До цього її використовували в Чехії таборити. Наші українські шляхтичі брали участь у цих військових подіях, це вважалося за честь. До того ж у поході отримали відповідний досвід. І потім його вдосконалювали. Якщо порівняти з вояками інших європейських армій того часу, то козаки відрізнялись універсальністю. Тобто вони вміли їздити верхи, стріляти, володіли холодною зброєю, навичками рукопашного бою, були прекрасними флотоводцями та інженерами, могли побудувати величезну різноманітність захисних споруд. І це надавало їм великої переваги. Не потрібно було чекати, коли хтось під’їде і зведе укріплення.
З коміксу «Воля»
— А як вам кіноверсії Голлівуду, що козаки були найманцями і навіть воювали на боці короля Артура?
— Є романтична історія і така, що підкріплена документальними джерелами. Наведу найяскравіший приклад — як Хмельницький і Сірко поставили крапку в Тридцятирічній війні, коли допомагали французам у війні проти династії Габсбургів. Довгий час точилася боротьба за фортецю Дюнкерк. І от запросили козаків.
Хмельницький з Сірком цю фортецю захопили. Це так вразило французів, що вони нібито поставили пам’ятника Сірку на узбережжі Ла-Маншу. А французький кардинал сказав, що французи воюють за славу і честь, а козаки — за гроші. На що Сірко йому відповів: «Кожний воює за те, чого в нього немає». Джерела чітко підтверджують, що Богдан Хмельницький точно брав участь у Тридцятилітній війні. Тут немає сумнів. Щодо Сірка немає підтверджень. Навіть знаходять якісь грамоти, які нібито доводять, що в цей час він перебував в іншому місті. Однак в 2017 році українське посольство разом з адміністрацією Дюнкерка відкрило в місті дошку на честь участі козаків і зокрема Івана Сірка у тій війні. Тобто самі французи підтверджують участь козаків і Сірка у тих подіях.
— Про золото Полуботка розповідаєте своїм учням?
— Обов’язково! Завжди нагадую, що оскільки його ще не знайшли, учні мають шанс. Там історія полягає в тому, що коли Петро Перший викликав Полуботка до Петербурга, той зрозумів, що навряд чи повернеться звідти. Тож відправив до Лондона весь скарб козаків, щоб покласти на депозит із вказівкою, що його мають відати тільки тоді, коли Україна стане незалежною. В результаті у 1991 році наша делегація в Лондоні вимагала повернути ці гроші. А їм відповіли, що віддадуть тільки нащадкам Полуботка. Поїхали нащадки. А їм відповіли, що під час Другої світової війни відділення банку було розгромлене і золото зникло. Ще в царській Росії на початку 1900-х років була зустріч 58 нащадків Полуботка. Вони підрахували, що на той час мало бути з відсотками близько півмільярда фунтів. А на даний момент, якщо б повернули цей вклад, то кожний українець отримав би по 36 кг золота.
Павло Полуботок
Я такі моменти завжди використовую з метою спонукання дітей до дослідницької діяльності. Розповідаю, що є така історія, а вони мають знайти факти для підтвердження або спростування. Наприклад, коли розповідаю про Івана Мазепу. На мій погляд, ця людина в нашій історії була найбільше несправедливо звинувачувана. Тому у мене є такий урок — «руйнівники міфів». Готуючись до нього, діти збирають міфи про Мазепу. Наприклад, що він був власником великої кількості кріпаків, хоча кріпацтва в той час ще не було. Зрадив Петра Першого, придушив повстання Палія, чим не дав Україні визволитись, і таке інше.
А потім ми починаємо все це спростовувати. Наприклад, відкриваємо джерела і з’ясовуємо, що Мазепа видав дві тисячі універсалів, які захищали права селян. Або міф про те, що він привласнив козацькі гроші. Дивимось, на що витрачалась козацька скарбниця при Мазепі — будувалися церкви та собори. Саме при ньому утворився стиль козацького бароко.
Прислів’я «Від Богдана до Івана не було гетьмана» про що? Я питаю, як визначити, чи любив народ гетьмана? Подивиться: в період Руїни тільки щось не сподобалося козакам — відразу повстання і на вили. Мазепа правив 22 роки, найдовше серед усіх гетьманів. За часи його правління не було жодного повстання проти нього. І от так на уроках ми досліджуємо історію.
Я вважаю, це краще, ніж просто говорити учням: запам’ятайте, отут Мазепа — молодець. Адже вони потім прочитають десь суцільні міфи про нього і повірять у них. Тому краще, щоб діти до всіх висновків приходили самостійно. Тоді вони будуть чітко розуміти де правда, а де фейк. А це можливо, коли вони працюють з першоджерелами і розвивають критичне мислення. Але, зрозуміло, що тут вже потрібно самим вчителям читати останні дослідження. Бути в курсі, а не жити старими стереотипами.
— Як ви вважаєте, наскільки важливо вчити історію?
— Моя наукова керівниця ще в університеті казала, що хто виграє битву за історію, виграє все. Не секрет, що історію пишуть переможці. Чому я користуюся у своїх учнів повагою? Щороку змінюються програми, приходить новий міністр і знову все переписують. При Табачнику з програми виключили Голодомор. Але я все одно розповідав про це своїм учням, як і про рух опору УПА під час Другої світової війни, тому що вояків УПА з радянських часів називали колаборантами, які співпрацювали з німцями і тому подібне. Ми з учнями опрацьовували документи, вивчали факти з першоджерел, і діти самостійно робили висновки, що насправді воїни УПА були борцями за незалежність і захищали свою Батьківщину. Кажуть, історія — продажна наука, бо як згори вказують, так про неї і розповідають. Ні. Я вважаю: якщо б всі вчителі були принципові у своїй позиції і базувалися виключно на документах та інших джерелах, навчали дітей критично з ними працювати, то цього не відбувалося б. І ми зараз не мали би проблем на сході України.
У 2014-му у мене в класі з’явилося сім дітей переселенців з Донецьку, Луганську на інших міст. У них було зовсім інше сприйняття історії, яке їм там нав’язали. Моє ж завдання полягало в тому, щоб показати, про що насправді свідчать факти. Ми багато дискутували. Обговорювали, наприклад, таке питання як пакт Молотова — Ріббентропа. Їм розповідали, що це була просто угода про ненапад. А про таємний протокол, їм не розказували. Це не завадило нам знайти спільну мову і успішно працювати. Вони швидко порівняли підходи і зрозуміли, де їх обманювали і, навпаки, де їх думку поважають.
— Тобто ще в 14-му році діти зі сходу вже були такими «підкованими»? І цьому їх вчили саме українські вчителі при українській владі?
— Не зовсім так. Дійсно, позиція деяких учителів була проросійською, вони після початку бойових дій там і залишилися. Водночас багато вчителів зі сходу навпаки були змушені все залишити і переїхати до інших міст України саме через свою проукраїнську позицію. Тут більше впливала регіональна політика, яка реалізовувалася в роки правління Януковича.
Якщо відкриваєш особову справу дитини, а там купа грамот про участь в конкурсі «Белый медведь» на знання російської мови і історії Росії, то чому тут дивуватися? А про конкурс Петра Яцика вони навіть не чули! Ось чому я вважаю, що в першу чергу потрібно працювати з вчителями. Недостатньо просто змінити програму. Чому важливі такі телеуроки, які знімаються на телеканалі «Київ»? Вони дають можливість доступу до освіти там, де це складно зробити. Було б добре, якби ці уроки транслювали на схід і діти мали б альтернативну точку зору від тієї, яку їм зараз нав’язують російські окупанти.
— Вам вдалося переконати дітей-переселенців?
— Так. На мою думку, вважливо не намагатися нав’язати свою точку зору, а допомогти дитині розібратися в історичних перипетіях, щоб вона надалі змогла сформувати свою точку зору на події, учасницею яких є. Саме тому вважливо розвивати у дітей критичне мислення, воно є дієвим засобом протистоянню пропаганді. Наприклад, одна з моїх учениць, що приїхала зі сходу, змогла опанувати весь необхідний матеріал і склала ЗНО з історії України на 194 бали. А інша випускниця, з Донецька, в нашій школі склала українську мову на 192 бали. Вважаю, що все можливо при правильному підході. Я досі товаришую з випускницями, хоча вони вже чотири роки, як закінчили школу.
Картина «Запорожці пишуть листа турецькому султанові» Іллі Рєпіна
— Давайте поговоримо про ЗНО. Багато хто вважає, що скласти добре історію складніше, ніж якісь точні науки.
— У мене є учень, який набрав 200 балів з історії України. Тут що найголовніше? Історію вчать з 5 по 11 клас. У випускному класі нереально повторити програму за всі роки, аби добре скласти ЗНО. Тому я, починаючи з 5 класу, акцентую особливу увагу на питаннях, які виносяться на ЗНО. І роблю так, щоб діти запам’ятали надовго.
Наприклад, походи київських князів. Часто на ЗНО дають картинку з літопису і треба зрозуміти, що там зображено. Тож я розказую не просто, що Олег пішов і захопив Константинополь, а що він поставив кораблі на колеса, і взагалі детально описую весь похід. І коли вони побачать кораблі на колесах на малюнку, зрозуміють, про кого йдеться. Неважливо, що якусь дату не запам’ятають, її можна потім довчити. Головне, в них залишиться в голові образ і розуміння події. Тому коли вони в мене з 5 класу доходять до 11-го, то відновити знання, швидко повторити матеріал вже не проблематично.
Бувають каверзні питання. Тут я постійно нагадую: зверніть увагу. На ЗНО з історії часто дають великі уривки з письмових джерел. Тому я навчаю дітей правильно читати ці документи, робити їх критичний аналіз. Наприклад, Мізинська стоянка первісних людей знаходиться на правому березі річки Десна біля Чернігова. Читаємо перше речення в питанні: ця стоянка, яку було знайдено на правому березі… Далі можна не читати. Вже все ясно. Також відпрацьовуємо алгоритм роботи з документом: хто є його автором, про що в ньому згадується, які події були до і після описаної. Це дозволяє дітям потім з легкістю вирішувати такі завдання.
— Вам не здається, що так формулювати питання на ЗНО доволі підло? Адже це зовсім не доводить, що людина не вивчила історії. Нагадує якийсь кросворд.
— Як перевірити компетентність з історії? З одного боку, це якраз вміння працювати з історичними джерелами, аналізувати їх, критично мислити. Тому такі завдання абсолютно нормальні. Але разом з тим бувають доволі абсурдні питання. Наприклад, коли винайшли перший трактор? Які племена виготовляли залізо з болотяної руди? Який козацький ватажок народився в селі Гусятин? Якщо дитина не пам’ятає, хіба це означає, що вона не знає історії?
Таке враження, ніби такі питання на ЗНО спеціально ставлять задля того, щоб дитина зробила хоча б одну помилку і не отримала 200 балів. Раніше на 200 балів можна було зробити, наприклад, три помилки. Потім шкалу почали змінювати, але вже декілька років, якщо в тебе одна помилка, то 200 балів не набереш. До речі, більшість таких каверзних питань — саме з програми 10 класу. Чому? Можливо, тому що це вже стосується ДПА, оцінки, яка йде до атестата? Ніхто потім не проводив аналіз, де ці питання в програмі і наскільки вони важливі.
Але взагалі я за ЗНО. Тому що дитина, яка вчиться і готується, має змогу вступити до вишу без корупції. Але, звісно, потрібно вдосконалювати формулювання питань. Був же скандал декілька років тому, коли пропонували вибрати зображення Видубицького монастирю, а його взагалі не було в переліку.
— Ви аналізуєте завдання ЗНО кожного року?
— Звичайно. Одного разу, аби довести дітям, що можна все вивчити та правильно відповісти на всі питання, сказав, що зроблю тест за 12 хвилин. Бо учні казали, що на ЗНО дають мало часу. Тож вони зайшли на сайт, вибрали для мене завдання ЗНО та включили таймер. І жартували ще: дивіться, він більш як три секунди думає. Я, звісно, дуже хвилювався, бо, не дай боже, хоч раз схибив би, сказали б: «Ага! Навіть вчитель не зміг!» Але успішно впорався, і учні були у захваті.
Переглядаю завдання тому, що хочу потім допомогти дітям зорієнтуватися. Наприклад, якесь питання було вже декілька років поспіль на ЗНО. Тож в цьому році його скоріше за все вже не дадуть. Або що це питання кожного року дається в різних формулюваннях. Одного разу питають, коли охрестили Русь, іншого — дають цитату, як князь Володимир закликав киян прийти на берег Дніпра і зануритися у воду. Про що йдеться? Знову про хрещення Русі! А бувало давали весь уривок з літопису і питали, яка подія відбувалася до цього. Тобто треба було зрозуміти, що це хрещення Русі, а до цього Володимир поскидав ідоли поганських богів у Дніпро.
Памʼятник князю Володимиру у Києві
— І хіба не підло?
— Ні, бо вивчення історії має навчити людину критичного мислення, вмінню аналізувати. Я своїм дітям говорю, може, вам ніколи не потрібно буде згадувати ці дати, але коли ви навчитеся правильно обробляти інформацію, зможете легко в ній орієнтуватися, особливо в умовах інформаційної війни. Або одразу зрозуміти, що, наприклад, цей репортаж або документ є фейковими. У дітей має виробитись алгоритм, як розпізнавати, де правда, а де брехня.
Я розумію, що все це вимагає від самих вчителів багатьох зусиль. А дивлячись на те, який низький зараз статус професії, це доволі важко робити. Зарплати мізерні, тому бракує кадрів. Коли я 14 років тому прийшов в наш навчальний заклад, була черга з вчителів, треба було пройти цілий відбір. А зараз навіть у нас є вакансії вчителів. А що вже казати про сільські школи? Тож зрозуміло, що якість освіти в такому разі не підніметься. Потрібно піднімати статус вчителя на державному рівні, тоді і молодь повернеться до школи.
Освіті потрібний якісний контент. Тому і важливо робити телеуроки, як на телеканалі «Київ». Навіть так може бути: учень вважає предмет нудним, а тут подивився по телевізору, йому сподобався вчитель чи урок, і це може спонукати змінити своє ставлення до навчання. Бо він зрозумів, що воно може бути цікавим.
Читайте також: Без гіперопіки і з гаджетами: як вибудувати навчання на дистанційці;
Легендарні Ґудзики: 3 історії киян про улюблений магазин;
Без пуантів та розтяжки: як займаються дорослі балетом у Києві;
Найкрасивіші та найжахливіші: кияни про улюблені та не дуже станції метро;
Як врятувати перфекціоніста: між Монатіком, Гоголем та Барброю Стрейзанд.
Давай дружити в 
, найкрутіші фотки лови в 
, все найважливіше та найцікавіше в 
, коротко і у справі в 
.
