Підрізати троянди, розбирати завали, готувати каву, купувати книжки. Чому коли ми щось робимо для інших, насправді допомагаємо собі? Як знайти своє волонтерство в Києві? Це історії друзів Вікенду та його редакторки.
Яна Ягніченко стала волонтеркою ботсаду під час ковіду. Спочатку її хрещена доєдналася до ініціативи, а тоді запропонувала Яні.
— Їм катастрофічно не вистачає людей, — розказує Ягніченко. — У фейсбуці й вайбері є спільноти «Волонтери ботсаду», там пишуть, коли потрібні руки та який розклад робіт. Ми приходимо, копаємо, обрізаємо дерева. Востаннє працювали в саду бузків, приводили в порядок. У трояндаріумі треба було після зими розкопати троянди, підрізати, підв’язати.
Наукові співробітники ботсаду пояснюють, як що робиться. Збираємося в різний час, залежить від погоди й пори року. Влітку буває й на шосту ранку. Дні теж різні, часто це будні, а в дендрарії працюємо щосуботи. Після роботи влаштовуємо пікніки, чаювання.
Офіційно у науковців ботсаду субота та неділя — неробочі дні. Тож працювати у вихідні з волонтерами — їхня особиста ініціатива. Час роботи ніхто не регламентує. Якщо маю дві години, то буде дві. Як є шість годин вільних, можу прийти на шість, усе добровільно.
Серед волонтерів є недосвідчені новачки, а є класні садівники з власним інструментом. Іншим все видають. У трояндарії був постійний волонтер ще з часів ковіду. А коли він пішов на фронт, подарував трояндарію корисне обладнання, якісь необхідні секатори.
Волонтерство в ботсаду — це своєрідна терапія чи принаймні медитація. А бонус — завжди гарні краєвиди й дуже крута компанія, а в період цвітіння конвалій чи інших особливих рослин можна на ті ділянки, які для відвідувачів закриті. Працюватимеш — і побачиш. А поруч працюють обізнані люди, які можуть годинами розповідати про природу.
Волонтери у ботсаду
Друга ініціатива, в якій я беру участь — це «Київські Кажани». Спільнота, яка розбирає завали після обстрілів та підтримує постраждалих. Ми приїздимо, створюємо на місці штаб, записуємо потреби мешканців: кому зашити вікна, кому виміряти, а потім зашити, кому допомогти прибрати в квартирі, коли демонтувати двері тощо.
Потім все робиться за запитами. «Кажани» діляться на групи, хтось розвантажує обладнання, хтось годує людей, там турбуються, щоб волонтери обов’язково поїли. Я працювала на пилорамі: привозять ДСП, ДВП, ми записуємо, нарізаємо — на вікна, двері. Працювала зазвичай в парі з Максимом. Бувало, склеювали з залишків потрібний розмір, щоб вистачило зашити всі вікна. Нарізали по 100-200 листів за день. А це умовно 100-200 вікон.
На місця прильотів багато дітей приходять. Якось я з ними працювала. Просила позамітати, пропонувала інші завдання, безпечні — не поставиш же дитину кувалдою гатить. Тому оснащуєш кожного каскою, окулярами, рукавичками, кажеш збирати будівельне сміття, записувати всі видані інструменти. Діти на Святошині чудово допомагали.
Київські кажани працюють на Святошині
У ботанічний сад ходжу, щоб бачити всю ту красу. Воно заспокоює посеред нашого буремного життя. А розбирати завали пішла, бо навколо стільки горя, що хотілось допомогти. Взяла вдома рукавички з волонтерства в ботсаду, знайшла окуляри, взяла чай, каву, написала в інстаграмі — раптом якісь заклади захочуть підтримати. Кілька кав’ярень одразу підхопили, забезпечили кавою, чаєм, бутербродами. А це не так мало: нагодувати та напоїти кавою 150 волонтерів!
Тоді було прохолодно, тож гарячі чай та кава для нас і мешканців були спасінням. Я спочатку пропонувала закладам якусь компенсацію, а мені казали: «Ні, ви що? Це ж наш район, ми маємо допомагати».
Валерія Добровольська — власниця кав’ярні. Вона побачила прохання Яни в соцмережах. Працівники кав’ярні доставили каву та смаколики на місце, де «Київські кажани» розбирали завали після сильного обстрілу Солом’янки.
Добровольська розповіла Вікенду, що кав’ярню відкрила у 2023 році. Мала сумніви, але хотіла донатити та підтримувати економіку. У закладі працює ініціатива «Книжковий підрозділ»: збирають прочитані киянами книжки, загортають і пропонують відвідувачам за донат у 150 гривень обирати книгу наосліп, за коротким описом. Кошти використовують на закриття зборів військових, про що постійно звітують на сторінці.
Сергій Подзе збирає книжкові донати для бібліотек. Спочатку брав участь у книжкових ініціативах інших організаторів: збір книг для бібліотек військових шпиталів, збір коштів для сільських бібліотек. Вирішив, що передаватиме улюблені книги, які прочитав сам і знаннями з яких хочеться поділитися з іншими читачами. Робив це сам та агітував знайомих. Принцип ініціативи — допомога бібліотекам з міст і містечок, які викликають в людей ностальгічні спогади: допоможемо бібліотеці міста/села вашого дитинства/молодості/навчання/місця проживання ваших близьких родичів, тощо. Або просто бібліотекам свого району, які найближче до житла.
— Пріоритет віддавав літературі, яка сприятиме формуванню проукраїнського світогляду, звільненню від імперських наративів, прищепленню цінностей гуманізму та добра, — пояснює він. — Подивився в найближчих бібліотеках Києва наявність книг і почав формування донатів проукраїнського змісту з улюблених авторів. На один донат купував для бібліотеки приблизно 10 книжок.
Потім став залучати родичів, друзів. Разом збирали книги для бібліотеки ліцею, де працював мій друг. З друзями купувати книжки стало легше: вдвох-втрьох замовляли вже від 10 до 30 книжок. Якось вдалося купити 50 книг на донат. Робили це раз, двічі на місяць.
Серед таких донатів були: Софія Андрухович «Амадока»; Ярослав Грицак «Подолати минуле»; Ева Томпсон «Трубадури імперії»; Брати Капранови «Історія Європи. Український погляд»; Георгі Господінов «Часосховище»; Павло Белянський «Битись не можна відступити»; Іво Брешан «Астарот»; Тарас Береза «Скажи мені українською»; Мірослав Влеклий «Гарет Джонс»; «Історія України від діда Свирида»; «Велика книга про Україну дітям» і багато інших.
Зараз проєкт на паузі, бо нагальними є збори на ЗСУ та військову медицину. Але Сергій має надію відновити ініціативу книжкових донатів.
Вікторія Ференець виготовляє кікімори для військових у спільноті «Печерські котики». Декілька разів на місяць після роботи їде плести. Зручно, бо недалеко від дому, тож може залишитися допізна.
— Запитів від військових стає дедалі більше. Особливо на маскувальні сітки. У моїй родині троє військових, — каже Вікторія. — Родич служить у ДШВ, зараз на реабілітації. А його побратимам шукаємо сітки, всюди величезні черги, хоча є чимало спільнот, які плетуть. У нас, «Печерських котиків», теж велика черга. Запитів стає більше, а робочих рук менше.
У мене не дуже велика зарплата. Я доначу, але хотіла робити ще щось, десь докладатися до корисної справи. А ще для мене наша спільнота — коло однодумців зі спільними прагненнями. Ти там не почуєш, як ховатися від ТЦК. Немає подразнюючих чинників, які дратують деінде.
Олександра Сліпченко каже, що допомагає котоволонтерам з 2022 року. Її друзі створили котячий притулок.
— Я роблю, що можу: щеплення котам, нескладні ремонті роботи в притулку, маю машину, тож вожу котів у клініку. Ще фотографую їх для соціальних мереж. Майже щодня є якісь справи.
Притулок бере участь в тематичних заходах Adopt Days та Take a Cat. Adopt Days проходить на ВДНГ. Притулки привозять своїх котів, розставляють клітки на столах, люди ходять, обирають собі тваринку. Take a Cat — схожа історія, коли в торговельних центрах розміщуються бокси, в них зазвичай 5-6 котів. Волонтери привозять котів, чергують коло них, розповідають про них тим, хто цікавиться.
Врятувати кота з вулиці й принести його в притулок нескладно, допомагати притулку — оце вже серйозна справа.
Часом чуємо, що треба допомагати лише військовим, а все інше відсунути на потім. Але багато котиків від військових приїжджають, про них хтось мусить піклуватися. Загалом якщо ми не хочемо бути схожими на орків, то маємо опікуватися про тих, хто цього потребує, правда ж?
Для Дарини Брикайло важливо робити руками. Вона майстерна в’язальниця, тож спочатку думала про подібні речі для війська. Однак прислухалася до самих вояків, які радили дивитися в інший бік. Тож вона написала на сторінку ініціативи, яка з 2022 року збирає потрібне для переселенців. Не лише одяг, а взагалі все необхідне. Ця ініціатива не має складів, а працює на запити конкретних родин.
— Я написала, що можу плести раз на місяць дитячі речі. І тепер мені дають родини з маленькими дітками. Дітки різні, а в травні була навіть вагітна мама, вона народила на початку червня, то я в’язала шапочку малюсіньку. Загалом вив’язую різні речі, передаю, щось докуповую, додаю до передачі ласощі, навіть якщо немає такого запиту. Мала проблему з нитками, то знайома в’язальниця передала донорські нитки, і от я знову плету, — розказує Дарина.
Я, редакторка Вікенду, раз на тиждень роблю чай і каву для військових, які проходять ВЛК. Серед них ті, хто отримав поранення, контузії, втратив здоров’я на війні. Людина зрання здає кров, проходить обстеження, чекає під кабінетами в чергах. А між справ приходить до нас. Ініціатива нескладна, але необхідна: ми чергуємо позмінно, робимо ксерокопії документів, пригощаємо напоями та батончиками.
Це мій спосіб тримати дах і дякувати тим, хто платить найвищу ціну. Не можу звикнути, що військові дякують. Стільки подяк, як чую за зміну на каві, у звичайному житті збираю, мабуть, за рік. Збираю не лише подяки, а й приказки на кшталт «кава має бути міцною, як ЗСУ, та солодкою, як перше кохання».
Сподобалася стаття? Подякуй автору!
Читайте також: Здавати, щоб рятувати. Як стати донором;
Собака-антистрес. Історія Луни та Олени;
Як стати донором кісткового мозку: питання та відповіді;
Стильні та свідомі. Як працює магазинчик ЛЕСС на Подолі;
Хвостаті терапевти: як собаки допомагають пораненим і дітям;
