Королі опаришів та професори гороху, черги за мастиркою та революційна сталька, байки та жарти легендарних продавців. Все це — відомий рибальський ринок Бухара біля станції метро «Дніпро». Звідки взявся базар на цьому місці, як він перетворився зі стихійного на офіційний та чому Київ став законодавцем рибальської моди всього Радянського Союзу? Вікенд зібрав спогади старожилів про асортимент ринку та його легендарних продавців.
Шістдесяті
Рибалка — досить популярне захоплення, а головна набережна Дніпра — найпопулярніше місце риболовлі. Не дивно, що на схилах то тут, то там торговці розстелюють барвисті хустини чи простирадла та розкладають свій нехитрий скарб для рибалок. Стихійний риночок на березі Дніпра стрімко набував популярності. Як і все стихійне, він не подобався владі, тож там регулярно проходили міліційні рейди. Старожили пригадують: були часи, коли підпільна Бухара перебувала мало не за кілометр від метромоста, сховавшись на тінистих схилах Дніпра.
Три версії киян про походження назви Бухари:
Бо там завжди можна набухатися, з самого ранку знайдеш все, щоб подолати похмілля. Там колись навіть стояли автомати, які продавали пиво (бухло).
Рибацький варіант східного базару. Купиш те, за чим прийшов, та побачиш такі коштовності, яких і уявити не міг.
Назвали так за строкатість і веселу вдачу на честь легендарного східного базару древньої Бухари.
Інколи це місце ще називали Черв’ячкою, проте назва не прижилася, на відміну від Бухари.
Київська риболовля стрімко розвивалася разом із розвитком асортименту «Бухари». Це була справжня мекка всіх рибалок, місце обміну досвідом та плітками, місце, де народжувався особливий фольклор.
Чим торгувала «Бухара»:
«арсенальські прути від Едіка» з титану і «в-95»,
«Невки» з підшипниками,
просунуті кормушки-«Шанько»,
відводи-коромисла,
знаменита мастирка від Юри,
чехословацька волосінь,
сталька
та багато інших товарів для рибалок.
У київських пацанів був власний спосіб поживитися на Бухарі: треба було прив’язати магніт на тоненьку волосінь та гарненько поволочити по базарному піску та пилу. Кажуть, прилипали справжні скарби.
Геніальна сталька та інше
Легенда розповідає, що одного разу хтось тихенько виніс перший моток стальки через заводську прохідну «Арсеналу». Цей же чудодій начебто придумав використати залізну струну замість волосіні. Причому спочатку прилаштував стальку не на спінінг з котушкою, а на звичайну донку. Оскільки Канівську греблю тоді ще не побудували, течія у Дніпрі була сильною та постійною, тож рибалкам не потрібно було далеко закидати.
Радянська промисловість тонких та міцних волосіней не випускала, до імпортних доступу не було, тому сталька стала революційним відкриттям для тогочасної рибаловлі. Довгі роки моток стальки на Бухарі коштував один карбованець, тож був доступним практично для кожного. Київський винахід став неймовірно популярним та прославив Бухару на весь Радянський Союз.
Рибалити зі сталькою означало гарантовано обійти конкурентів за уловом. Зважайте, що риболовля була тоді не тільки способом провести час за улюбленою справою, а й непоганою підмогою родині. Ціни на рибу в магазинах та на ринках не тішили, а різноманітні дніпровські дари прикрашали стіл та економили бюджет.
До речі, не тільки стальку, а й круті снасті для зимової риболовлі винайшли у Києві. А старше покоління ще пам’ятає умільців з «Арсеналу», які у заводських майстернях виточували гачки. Кажуть, пізніше цих майстрів судили за незаконні заробітки та завдані державі збитки.
Інший відомий київський винахід — «вертоліт на судака» — з’явився у середині сімдесятих. Після запуску Канівської ГЕС виникли привабливі для проживання судака місця. Тоді ж і винайшли класичну судакову борідку з пінопластовою голівкою. У комбінації зі сталькою вона стала всесильною зброєю. До того вже використовували борідки, але із волосінню та без пінопласту. Легенда каже, що нову суперсекретну зброю розробила група рибалок-ентузіастів на чолі з корифеєм Льохою. Але довго тримати винахід у секреті не вийшло, тож на початку вісімдесятих снасть стала неймовірно популярною, потрапила до рук жадібних та нахабних, і за кілька десятків років судак був майже знищений.
Вісімдесяті
Визнаємо, що Бухару таки любили не всі. Скільки київських дружин згадували ринок незлим тихим словом, коли чоловіки витрачали там гроші на нові прибамбаси для свого захоплення! Але були у базару і більш серйозні вороги. У той час Радянський Союз готувався приймати Олімпіаду-80. Репресії проти ринку набули небувалих масштабів, з ним боролися одразу кілька служб. ОБХСС, відділ боротьби з розкраданням соціалістичної власності, виловлював сталечників, яким ставили у провину розкрадання стратегічної сировини. Санепідемстанція вичищала розсадник опаришів, а міліція хапала продавців, щоб звинуватити їх у дармоїдстві. Відсутність офіційного працевлаштування у радянській державі була кримінальним злочином.
Як же вдалося Бухарі стати легальним ринком у такий непростий час? Офіційних версій немає, але є цікава київська байка, що пояснює цей феномен. Начебто у той самий час якийсь високий партійний чиновник зібрався порибалити. Як завжди, наказав водієві службової «Волги» їхати на ринок. Але водій повернувся ні з чим, бо базар розігнала міліція.
На наступному засіданні міського парткомітету чиновник запитав: хто та чому позбавляє киян відпочинку, чому не дають розвиватися народним промислам, чого кустарні майстри, ветерани та пенсіонери, не можуть знайти чесного застосування своїм талантам? Отже, партія прийняла рішення: Бухарі — бути. І вже через три тижні біля метро «Дніпро» з’явився ринок з офіційною назвою «Рибалка».
Легендарні продавці
Як складалася атмосфера Бухари? Звісно, її формували місцеві продавці своїми жартами, які швидко ставали народним фольклором. Тих надзвичайних людей зі щедрою душею та особливим гумором досі згадують покупці. Часто на Бухарі працювали родинами: чоловіки, дружини, зяті, невістки.
Продавець червʼяків Кульгавий прикалувався, що про його товар пише навіть французька газета «Юманіте». Кожен київський рибалка, мабуть, бачив, як продавець Юра м’яв руками горохову масу і завертав шматочки в обривки газет. Як не побачити, коли до цього професора гороху завжди стояли черги по 20-30 людей? Кажуть, спочатку Юра їздив на ринок на велосипеді, а у двотисячних, наприкінці кар’єри вже прикупив собі джип. А опаришеві королі у часи розквіту Бухари купували собі дорогі та дефіцитні «Волги».
Двотисячні
По місту відкривалися магазини з товарами для рибалки. Кияни отримали доступ до іноземних новинок, про які раніше не могли і мріяти. Потреба у кустарних виробах місцевих майстрів відпала. Виникла купа тематичних форумів, де проводилися різні оборудки і можна було купити що завгодно.
На Бухарі залишилася тільки бездушна торгівля. Колись сюди йшли за спілкуванням, щоби побачити знайомих, поговорити з приятелями. А тепер базар втратив статус культового місця та клубу за інтересами. Немає більше ні духу, ні культури Бухари, ні її легендарних продавців, яких пам’ятає весь Київ.
Олександр Коноваленко, рибалка з величезним стажем, який кілька років працював продавцем на Бухарі, розповів Вікенду про ті часи та причини занепаду легендарного ринку:
— Я прийшов у 2012-му і кілька років працював там продавцем. Звісно, ще пам’ятаю часи, коли ринок був відомим на весь Радянський Союз. Ніяких фірмових магазинів для рибалок тоді не було. Окремі товари можна було зустріти у спорттоварах, але й там вони були неабияким дефіцитом.
На мій погляд, одна з головних причин такої популярності Бухари — неймовірна кількість київських майстрів-винахідників, які вигадували нові рибальські приспособи та продавали їх за невеликі гроші. Гачки гнули вдома або у гаражі, грузочки з олова відливали на кухнях. Тоді на Бухару їхали не тільки з інших міст, а й з інших республік. Казати, що торговці з Бухари постійно випивали, неправильно. Іноді запалювали, не без того. Але таке буває на будь-якому ринку, це, мабуть, ринкова специфіка.
Тоді на базарі не можна було проштовхнутися, стільки було народу. Але поява інтернету, конкуренції поступово вбила культове місце. Товари від майстрів-вмільців зникли з прилавків, їх замінили численні яскраві китайські приблуди. Просто на моїх очах ринок став пустішати та вимирати, йшли з Бухари продавці, бо орендна плата за місця зростала, а заробітки падали. Хтось зумів опанувати онлайн-торгівлю, хтось просто кинув цю сферу. Останній раз був там два роки тому, побачив кілька знайомих обличь, купив черв’яків для рибалки. Чисто тому, що був поряд. А зазвичай купую у павільйончику біля дому, зараз це взагалі не проблема.
Читайте також: Красиві та занедбані: 6 набережних Києва;
Хрусткі та швидкі: редакція готує малосольні огірки;
Страшилки на ветках: палочники в киевской квартире;
Свобода у келиху: київська пивна еволюція;
All you need is гранит. Коростышев и его каньоны — поездка выходного дня.
