Кохати, пекти та шукати вбивць: 5 книг для відпустки

^{Фото: Depositphotos.}

Відпустка — це не тільки пляж із білим піском або гамак під вишнею, а ще (теоретично) час, коли можна почитати, нікуди не поспішаючи. Звичайно, навантажувати себе філософськими проблемами чи похмурими роздумами про долю людства, наминаючи малину, не хочеться, тому Вікенд підготував підбірку книг, які читаються легко та приємно.

Євгенія Кузнєцова. Спитайте Мієчку

Видавництво Старого Лева, 2021

Спочатку був сад, а в ньому яблуні. Потім з’явились гарбузи.

Дві сестри їдуть літом до бабусі, як вони кажуть, у зарослий кущами шелтер. Тут Мієчка і Лілічка проводили шкільні канікули, сюди поверталися переживати про хлопців, кар’єрні зиґзаґи і дітей. Тут на терасі сидить бабуся Теодора, яка сама приїхала колись міської п’ятиповерхівки з фікусами до чоловіка, і приймає їх з усіма мріями, турботами і геніальними ідеями.

Згодом у компанію додасться Марта — рішуча кузина на немаленькому терміні вагітності; вона наводитиме жах на лікарів, відбиваючись від питань про загадкового нареченого (наречений з’явиться, вклоняючись всім у три погибелі). За кіно для дівчат будь-якого віку відповідатиме непитущий Устим у звабливій футболці, а на бек-вокалі підхоплюватимуть так само безалкогольні дванадцять баптистів, що ті апостоли. Та ще й з Іспанії прибуде галаслива делегація, і тільки Австралія, куди збиралася одна з сестер, не пришле свого представника. А ще у кущах шарудітиме кіт, запізно наречений Яковом, зненацька стане на одну маленьку Люсю більше, а гарбузи досягатимуть інстаграмної довершеності.

Історія пливтиме в літньому повітрі, розгалужуючись на дрібніші сценки, сплітаючись у міцне павутиння, і ми вам радимо не опиратися, бо це ідеальна книга, щоб зачитатися у пізніх сутінках, вгадуючи знайомі сюжети з життя, та повірити, що все буде добре. Але якщо захочеться виростити рекордний гарбуз, ми не винні.

Сергій Фарр. неДержслужбовець

Темпора, 2018

Вам колись бувало важко з роботи одразу перемкнутися на відпочинок? Ви працюєте в державних органах чи бігаєте до них, потрясаючи документами? Якщо відповідь «так» на обидва запитання, в нас є чим потихеньку вивести вас з режиму електровіника в астральний спокій.

Неназваний герой мемуару працює в державній установі з промовистою абревіатурою і намагається займатися реалізацією державної політики у відповідній сфері (все, канцеляризмів більше тут не буде, чесно), при цьому не втрачаючи кваліфікації, здорового глузду й альтруїстичних намірів. Але це складно, коли в громадській раді засідає божевільний дядько у светрі з ні в чому не винними оленями. До того ж треба якось витримати новопризначену начальницю — бабусю зі схильністю до алкоголізму, і написати корисну постанову. І врешті, до чого тут стриптиз-клуб?

Не будемо обіцяти, що герой дотягне до звільнення прекраснодушним громадянином, але розширить свій досвід аж за горизонт власної свідомості — це точно. А ще можна тільки позаздрити його витримці та натхненню: у наступній книжці він повернеться до лав чиновників і продовжуватиме нести добре і юридично притомне коридорами бюрократії. Побажаймо йому успіху, бо ми не настільки бетмени. Особливо влітку.

Робін Слоун. Магічний рецепт для Лоїс

Vivat, 2019

Зазвичай у майбутньому ми уявляємо купу роботів і як варіант — апокаліпсис. Програмістка Лоїс живе в такому майбутньому, та ще й сама докладається до нього, намагаючись створити роботизовану руку, яка б допомагала на фабриках і звільнила людство від праці. А от апокаліпсис у неї в шлунку, бо за кодами і комп’ютерами нормально й не пообідаєш. І далі б скніла Лоїс на бридкій на вигляд зеленій пульпі (навіть звучить несмачно!), якби одного разу не замовила суп і живий-живісінький хліб у дивному ресторанчику. Так і починається ця історія.

Скоро хліб перетягне на себе головну роль, але рука та Лоїс теж не пастимуть задніх: поки закваска на кухні бурчатиме ночами, нагнітаючи саспенс, Лоїс познайомиться з купою дивних людей, які змінять її життя, скуштує чорнобильського меду і лишиться живою, а рука навчиться місити тісто. Додайте до цього рецепту ельфів, кіз і трішки божевільних науковців та бібліотекарів, перемішайте, присипте зверху лимонним гаєм з бірюзовим сиром і чекайте, поки вибухне. Хіба ж даремно та закваска бурчала?

«Магічний рецепт для Лоїс» — страшенно життєствердна книга, яку саме зараз читати можна без дуже сильних докорів сумління. Бо так і тягне намазати булочку маслом і варенням, слідкуючи за пригодами кулінарних ентузіастів. А влітку хоч малина під рукою.

Крістофер Баклі. Майстер реліквій

Фабула, 2018

У давні, майже середньовічні часи життя було бентежне, але гарне для пригод, про які можна прочитати. От і в Німеччині шістнадцятого століття герої знаходять собі купу халеп, які за складністю не поступаються рейдам у Варкрафті.

Колись Дісмас був найманцем, а тепер подався у підприємці — він шукає для багатих замовників мощі та всілякі інші реліквії, щоб ті могли і до святих речей прикластися, і один перед одним похизуватися. Робота нервова, і вже хочеться хатку, вишневий садок і сіножатку десь якомога вище у швейцарських Альпах, от тільки грошей бракує. Але все можливо, якщо ви маєте такого друга, як всесвітньо відомий (у майбутньому) Альбрехт Дюрер. Він вам і христову плащаницю підробить так, що її від справжньої ніхто не відрізнить… ну майже. А потім за оте «майже» Дісмасу ставлять ультиматум — або вкрасти справжню, або ніякої хатки, бо кому вона потрібна як не маєш голови. І так превесела компанія у складі Дісмаса, зірки ренесансного живопису, лікарки, яка вчилася у самого Парацельса, і кількох ландскнехтів, на обличчя страшненьких, а в душі добрих, вирушає у небезпечну і повну несподіванок подорож, де вони зустрінуться з оберемком історичних постатей, які всі бажатимуть їх вбити. Заради святої плащаниці, звісно ж.

«Майстер реліквій» — жвава пригодницька книжка, від якої не треба чекати філософських роздумів про тяжке життя без пеніциліну та інтернетів (і це прекрасно). Зате Дюрер малюватиме свою осяйну особу на всіх доступних поверхнях, що не рекомендується під час втечі, прекрасна дама лататиме друзів у міру тогочасної медицини, ландскнехти трошки перевиховаються, а Дісмас метикуватиме, перевдягаючись та вигадуючи чергові побрехеньки. Так і викрутяться.

Наталка Сняданко. Перше слідство імператриці

Видавництво Старого Лева, 2021

Всі ми час від часу полюбляємо влягтися на дивані й спостерігати, як хтось інший працює. Влітку можна зробити ще краще — влягтися коло басейну чи в гамаку і читати про те, як хтось працює. Особливо приємно, коли цей хтось — ціла імператриця Єлизавета Австрійська, знаменита Сіссі, яка прославилася довжелезними косами, майже (але не дуже) здоровим способом життя і трагічною загибеллю на зламі століть.

У романі Наталки Сняданко «Перше слідство імператриці» вже заміжня дев’ятнадцятирічна Сіссі воює зі свекрухою за право бачити дітей та не підкорятися задушливому етикету, одночасно розслідуючи замах на чоловіка. Здавалося б, загадки немає і невдалого заколотника затримали на місці, імператор відбувся подряпиною, але Сіссі вважає, що все набагато серйозніше. Їй допомагає особиста перукарка, львів’янка Катерина, якій можна лише поспівчувати — і те Сіссі не їсть, і за кожну випалу волосину переймається до глибини душі, і на скрипці самого Моцарта грати вередує, а тепер ще й хоче гайнути до Будапешта розслідувати, взявши Катерину в компаньйонки. Але нічого не вдієш, дами вдягають скромні капелюшки і беруться до справи (з деякою допомогою поліції).

У книзі є ще друга сюжетна лінія, яка відбувається в наш час, але навіть та сама скрипка не дуже її оживляє, попри всі вбивчі пригоди. Тому краще перейматися інтригами віденського двору, не вимагаючи від легкого детективу довершеності. Зосередьмося на найважливішому: навіть імператриця бігає і сушить голову (іноді буквально), а ви — відпочиваєте.