Зі шкільних уроків ми непогано пам’ятаємо про Богдана Хмельницького, кріпацтво і мстиву княгиню Ольгу, але на цьому історія України не закінчується. Хочете почитати щось пригодницьке, романтичне і про наших? Вікенд підготував невелику добірку історичних романів українських авторів від Хмельницького до післявоєнних років, які а) заповнять білі плями і б) зовсім не про страждання.
Катерина Липа. Слуги яструба і лілей
Laurus, 2019
Французький шевальє Клод Л’Ампік збирається до дикої і незрозумілої місцевості під назвою Україна з таємною місією від Людовика Чотирнадцятого — розвідати, в якому стані захоплені турками фортеці, та намалювати їхні плани. При собі шевальє має книжку Боплана, великі амбіції і трохи попалену перуку, а після зустрічі з польським королем отримує в супутники козака-вістуна Дмитра Шершня, який не тільки французьку знає, а ще й вміє малювати пастеллю і пити не п’яніючи. У Дмитра життєве ускладнення — він взаємно і таємно закоханий в доньку гетьмана, в шевальє Клода — надії на великі статки, якщо успішно виконає завдання, і на них чекають московські стрільці, корови, куленепробивні вози, засідки, викрадення, перевдягання і секретні ходи.
Вороги чигатимуть на них на кожному кроці, кулі свистітимуть над головами, але за час біганини Дмитро розбереться з почуттями і проникне в татарський табір, а Клод дійде логічного висновку, що Париж — то таке, а от в Києві справжня любов і дуже непогано годують. Важко з цим не погодитись.
Катерина Липа взяла за основу роману справжні три плани українських міст, кілька років тому знайдені в архіві МЗС Франції, і спробувала уявити, хто і за яких обставин міг би їх накреслити. Оскільки авторка фахово займається військовою історією, то, за її власними словами в післямові, вона використала кілька реальних історичних епізодів, які на позір можуть здатися цілковитою вигадкою (куленепробивні вози дивляться на танки з сімнадцятого століття). Тим краще для читачів, а цього року виходить друга книга про пригоди бравих розвідників.
Олександр Меньшов. Третя терція
КМ-Букс, 2019
Якщо життя і здоровий глузд дорогі вам, не читайте про вісімдесят відтінків комунізму, в нас є альтернатива в буквальному сенсі. Книга Олександра Меньшова написана в жанрі альтернативної історії, що досить нечаста штука в сучасній українській літературі, і тим цікавіше виглядає точка відгалуження від історії, гм, офіційної.
Українська Народна Республіка відбилася від червоних командирів, не ввійшла до складу Радянського Союзу, і на 1929 рік непогано почувається — аж настільки, що запланувала грандіозне будівництво Дніпровської електростанції. Однак під час будівництва гине американський інженер, і розслідувати його загибель доручають нашим головним героям — досвідченому і хитрому поліцейському Віктору Ястржембському та юному юристу-випускнику Іванові Кичинському. Поки старий Сокіл плете інтриги поза кадром, Іван, як годиться головному герою, роззирається, шукає халепи на свою голову та починає власне розслідування, де фігуруватиме таємничий Банкір, танцюватиме фатальна красуня, а купа бандитів намагатиметься його вбити. Але щоразу — не до кінця.
Крім альтернативного світу і вдосталь екшену в романі є ще одна цікава знахідка — вставки з тогочасних газет і секретних документів, як українських, так і радянських, і вони самі по собі чудове читання. Де ще ви дізнаєтесь про те, як петлюрівський режим вчергове показав свій буржуазний вищир чи про розширення перевозок за маршрутом на Деміївку?
Остап Українець. Малхут
Фабула, 2017
Якби «Демонів да Вінчі» написали в Україні, то вийшли б «Привиди Тараса Шевченка». На щастя (чи ні), такої книжки в нас немає, але «Малхут» Остапа Українця вже встигли назвати романом від українського Дена Брауна, і це якесь неподобство. Все набагато краще!
Починається все епічно, тобто на полі бою під Віднем, де гине полководець Станіслав Потоцький — той самий, на честь якого назвали наш теперішній Івано-Франківськ. Добре, що він не головний герой, бо було б якось незручно, але головним героєм тут є те саме файне місто Станіслав, якому уже в дев’ятнадцятому столітті випало мати бургомістром Ігнація Камінського — за фахом не тільки юриста, але й контрабандиста, та ще й цікавого до всіляких таємниць. Між перепродажем волів та відбудовою міста після пожежі Камінський намагається відшукати сліди містичного ордену Дракона, що нібито засідав прямо у фортеці та збирався не тільки розпростерти свої щупальці над невинними містянами, а й займатися політикою на міжнародному рівні. Камінський завзято порпається у паперах, відкопуючи серед іншого Влада Дракулу, нишпорить по підземеллях, не шкодуючи часу, одягу та терпіння дружини, а йому за це являється Іван Франко — молодий, рудий і босий. Можна сказати, теж непоганий результат.
Якщо ви любите атмосферні романи з місцевою історією — вам сюди. Автор із задоволенням та авторитетом виписує всі тогочасні реалії, від строкатої мішанини говірок до легенд, що тоді побутували в Станіславові, не забуваючи про план фортеці чи сливове повидло. І на одному романі він не зупинився, що не може не тішити.
Марина Гримич. Клавка
Нора-Друк, 2019
Повоєнний Київ — не найочевидніше місце для мрій про безтурботне майбутнє, але оптимізму головної героїні можна лише позаздрити. Клавка, донька репресованих батьків, живе у комуналці на напівпідвальному поверсі, потихеньку наглядає за сусідами — сліпою вчителькою музики та одноногим дядь-Гаврилом, не забуваючи купувати собі і їм смаколики — пиріжки з горохом, та хоче одного дня зустріти таке кохання, щоб аж чолка стояла.
А поки що сильних переживань їй вистачає на роботі — Клавка працює секретаркою у Спілці письменників України, де крім творчих особистостей топчуться і підозрілі, а серед літературних обговорень плетуться інтриги, тільки встигай збагнути. Клавка до того ж пристрасна читачка, а отже, кращої роботи уявити для себе не може. І кохання скоро прилетить у подвійному обсязі.
Марина Гримич з задоволенням описує літературну кухню тих часів, підводячи нас до головної події: пленуму Спілки у 1947 році, де вщент закритикували як і рядових творців, так і світочів, після чого українське письменство ще нескоро оклигало. Клавка спостерігає за цим з першого ряду, страждаючи від любовних мук вибору (красивий чи надійний? що підказує чолка?), але не забуваючи допомагати своїм улюбленим письменникам (ви їх теж полюбите, як не спокійного Рильського, так морально буйного Малишка). Бо навіть зіпсована стрічка у друкарській машинці може перетворитися на загрозу, а пошуки нової — на справжній трилер.
Ірина Даневська. Німецький принц Богуслав Радзивіл
Темпора, 2016
Підніміть руки, хто читав у школі чи в притомному віці «Потоп» Генріка Сенкевича? А екранізацію Єжи Гофмана хто дивився? А голову не забув? Сідай, п’ять!
Богуслав Радзивіл — особистість історично прикметна у сімнадцятому столітті, але Сенкевич йому зіпсував репутацію. І зрадник він, бо патріотизму не вистачило, і наречену головного героя зваблював усіляко, поки справжні лицарі груддю стають на захист вітчизни (а Богуслав підморгує, влаштовуючи черговий бал на честь панянки). Ірина Даневська не лишила князя напризволяще, а написала грубий том-біографію, після якої ви вважатимете його принаймні близьким знайомим: Богуслав на ваших очах народиться, вивчиться, заведе друзів, одночасно трохи наживши ворогів, закохуватиметься у прекрасних і знатних дам, та й то не по одному разу, поєднуючи приємність з політикою (ні, в чомусь Сенкевич мав рацію…), воюватиме, програватиме і взагалі шукатиме собі авантюр, бо коли ще, як не в юності, поки під перукою є своє волосся, а Хмельницький трохи зайнятий.
Перші й найскладніші роки в житті хлопчика вмістилися в першому томі трилогії «Німецький принц Богуслав Радзивіл», але якщо вам сподобається, то є вже ««Генерал короля Богуслав Радзивіл» та «Державець Регіомонта Богуслав Радзивіл». Готуйте достатньо місця на поличці.
Юрій Косач. Володарка Понтиди
А-ба-ба-га-ла-ма-га, 2015
Коли бабуся — Олена Пчілка, а тітка — Леся Українка, то ти вже однією ногою вляпався у велику літературу. Юрій Косач не став ламати родинну традицію і в проміжках між арештами, сварками з колегами та іншими пригодами примудрився написати багато історичних творів, часто віддаючи перевагу маловідомим обставинам та особистостям (хоча про Богдана Хмельницького, як порядний український письменник, теж все розказав).
Косач — майстер побутових замальовок. Сюжет може на деякий час губитися десь під ліжком головного героя або випасти з карети, поки всі зайняті роздивлянням сімейних портретів, але вже на десятій сторінці ви й не згадаєте про той сюжет, але обов’язково попросите ще подробиць про бучний бал, заповіт гетьманші чи дуже підозріле весілля. Видавництво «А-ба-ба-га-ла-ма-га» перевидало чотири збірки творів Косача, і серед них — його пізній роман «Володарка Понтиди».
1774 року юний шляхтич Юрій Рославець, студент страcбурського університету, за дорученням батька вирушає у Париж. Ділова мандрівка перетворюється на пригоду, коли на балі він знайомиться з загадковою дамою, яка називає себе донькою російської імператриці Єлизавети і законною претенденткою на російський трон. Закоханий до нестями, він заплющує очі на все, крім героїні, і мчить за нею через всю Європу з дрібних німецьких князівств до Неаполя, поки вона тринькає гроші, збирає союзників і кашляє все дужче й дужче. Щасливого кінця автор не обіцяє, а от мук пристрасті, карколомних інтриг і колоритних персонажів — скільки завгодно.
Сподобалася стаття? Подякуй автору!
Читайте також: Хейт чи попит: що робити з культом Булгакова в Києві;
Любити Київ з Парижа та Нью-Йорка: суперсила Віктора Некрасова;
Не тільки Жадан: 8 поетів, яких варто читати у соцмережах;
