Коляда у великому місті. Поради з підготовки до Різдва

Як колядувати у великому місті? Де навчитися колядок та де їх співати? Як колядників приймати та чим пригощати? Вікенд записав поради Оксани Пашиної-Гринько, співзасновниці мережі дитячих садочків «Пацьорки», приватної гімназії «Школа Довкола» та локального фестивалю «Коляда Фест».

Оксана Пашина-Гринько — мама трьох дітей, за фахом актриса театру та кіно, музикантка. Разом з подругою Вікторією Гагарою вони заснували Коляда-фест в селі Рославичі, у передмісті Києва.

Оксана жила у Львові, де змалечку долучаються до традицій колядування, а важливою частиною Різдва завжди були вертепи. Це театралізоване дійство, де учасники співають колядки, прославляють Бога та зображують сценки з побуту, часто з гумором. За радянської влади вертепи були підпільними, а після відновлення незалежності швидко відновилися, хоча по селах традиція й не переривалася.

Оксана вийшла заміж за киянина, чия мама, корінна україномовна киянка, знала багато колядок і навчала своїх дітей.

— Я переїхала в столицю у 2008 році. В Києві вже давно існували осередки вивчення та популяризації традицій: Києво-Могилянська академія, музей Івана Гончара, осередки при церквах, фольклорознавчі курси в вузах тощо. Там вчили колядки, робили вертепи. Коли у нас народилися діти, кожного Різдва відвідували родичів, колядували їм, потім нас запрошували сусіди. Можу дати кілька порад для родинної підготовки до свята.

Підказка перша: зробіть це традицією дарування радості, а не заробляння коштів

Часто стикаюся з упередженням, яке побутує не тільки в Києві, а й скрізь: колядування — це заробляння грошей. Коли говоримо з дітьми про колядування, треба одразу роз’яснювати, що ми колядуємо, приносячи до дому радість і самі радіємо, а натомість нас обдаровують хто чим може (ласощі, подарунки, гроші).

Підказка друга: для підготовки можна використати адвент-календар

Щодня з 1 до 24 грудня відкриваємо по комірці в календарі, в деяких комірках знаходимо завдання разом вивчити колядку. Батьки можуть пошукати тексти, аудіо та відеоматеріали.

Підказка третя: створіть домашній вертеп

Це наступний крок після вивчення колядок. Було б добре підібрати чи створити прості костюми. Маленька дитина може бути навіть баранчиком. Їй достатньо сказати два рази за весь вертеп «бе», але це точно запам’ятається. Поступово дитина гратиме складніших персонажів, у яких більше слів.

Для початку оберіть текст, так би мовити, сценарій, «козу». Можна знайти традиційний, який багато років грали, або написати свій. Для вертепу характерні певні персонажі. Можна брати не всіх, для початку обрати якісь дві сценки. Наприклад, Ангел, Ірод, Смерть. Ангел провіщає народження Христа, Ірод вривається, каже: «Я всіх дітей повбиваю», Смерть відповідає: «Ні, я тебе забираю з собою». Можна додавати інших персонажів: «козак», «вартові», «три царі», тощо. Щоб надихнутися, раджу подивитися в інтернеті виступи вертепів.

Бажано зробити родинну вертепну зірку. Можна створити її з підручних матеріалів. У нас є така невеличка зірка, з якою ходять мої діти. Цю зірку робили їхній прадід з моїм чоловіком. Вона дуже проста, з картону, але важлива для нас і піде в родинний спадок синові.

Підказка третя: йдіть до близьких

Моя пропозиція — показувати домашній вертеп рідним, близьким, йти до них у ці святкові дні. Заспівати й попросити, щоб вони теж вивчили кілька коляд і заспівали для вас.

Щоб ви розуміли, гуцули колядують два тижні! Вони збираються у ватаги та йдуть по своїх кутках. Обходять, наприклад, три хати за день, у кожній колядують по три години. Потім обов’язкове пригощання, а в крайній хаті ночують. Колядування на Гуцульщині це не розвага, а давній чоловічий обов’язок. Звісно, в наших умовах величезного Києва часів війни, де мости перекривають на тривогу, транспорт не весь ходить, до друзів не дуже доберешся.

Ми в родині складаємо графік колядування: коли колядуємо у друзів, а коли з пластунами (мої діти ходять в Пласт НСОУ). Плануємо, коли їдемо до бабусі, тітки, хресних. У цей час все інше ми відкладаємо.

Підказка четверта: кооперуйтеся з сусідами

У нас поки немає сильно розвиненого громадянського суспільства, де сусіди між собою не сваряться, а беруть частину відповідальності. Організувати коляди ніхто не хоче. Чомусь вважається, що це важко. Трохи легше мамам, вони спілкуються на майданчику з іншими мамами, тож можуть домовитися, скооперуватися й зробити мінісвято, квартирник. Можна збиратися по черзі в одних, потім в інших і разом вивчати колядки.

Підказка п’ята: напишіть в будинковому чаті

У великих будинках є чати. Можна запросити до себе колядників чи вертеп через чат. А можна пройтися по квартирах і сказати: ми готуємо домашню коляду, приймете нас на свято? Хтось скаже: о, приходьте, в нас якраз будуть гості.

Записуємо номер квартири, приходимо. Це добре працює, бо наступного року ці люди будуть нас чекати, казати: до мене приїжджають рідні, було б супер, щоб ви зайшли поколядувати. Так формується традиція коляди.

Порада шоста: готуйтеся приймати колядників

Готувати можна різне. Наприклад, великий кошик з Аврори зі всілякими дрібничками. Можуть бути гроші, посильна вам сума. Головне — розуміти, що ми можемо дати стільки, скільки можемо. У винагороди за коляду немає такси.

Нагадую, що коляда — це не про гроші. Є навіть традиційні колядки, які так і називаються — «для бідної вдови». Вони короткі, швидкі, бо всі розуміють, що тут будеш колядувати хоч довго, хоч мало, а добре не заробиш. Але все одно вдів і бідних не обминали, ходили до них обов’язково.

Якщо у вас є сусідка, яка майже не виходить, то прийдіть поколядуйте, підніміть їй настрій. Може вона дасть вам жменю сушених яблук або приготує несолодкий пиріг. То ось вам підказка бувалої колядниці: якщо будете ходити багато, то на десятій хаті цей несолодкий пиріг буде просто як знахідка. Бо вже стільки матимете шоколаду та цукерок, що захочете простої ковбаси.

Підказка сьома: врахуйте дати

За традицією колядки співаємо від Романа і до Йордана. За новим календарем святого мученика Романа Кесарійського вшановують 18 листопада. З цієї дати ми готуємося вдома, повторюємо колядки, готуємо вертеп. Далі йтиме низка важливих християнських свят: введення в храм Пресвятої Богородиці або ж Третя Пречиста, свято Миколая, Святвечір, Різдво. Починаємо ходити з колядою з 25 грудня. Йордан або ж Водохреща — завершальне свято зимового циклу. Тепер воно випадає на 7 січня.

Підказка восьма: транслюйте правильні меседжі

Звертаюся не тільки до батьків, а й до працівників освіти приватних і державних закладів. Зараз театри пропонують різдвяні передноворічні вистави. І у них досі залишився, наприклад, костюм Діда Мороза. Так, не біло-червоний, а сірий. Але це типовий Дід Мороз з посохом. Питаю, чому, от чому у вас є цей персонаж? Відповідають: тому що є попит. Досі по інерції багато хто йде за звичними шаблонами. Змінюймо це!

Підказка дев’ята: не перетворюймо традиції на шароварщину

Я болісно сприймаю, коли на хлопчиків вдягають атласні шаровари, на дівчат жахливих кольорів з китайської синтетики сорочки. Так прищеплюється низькопробна звичка до того, що народний костюм — це щось типу одноразового дешевого костюма спайдермена. Ні, традиційне вбрання — це гарні чоботи й каптан, в яких ходитимеш колядувати. Це має бути дорого й круто.

З 2015 року я живу в передмісті Києва, там традицій колядування майже не було. Якось ми хотіли піти колядувати по селу, але нам казали: навіщо це треба, у мене немає грошей, я не прийматиму колядників. Дійсно, всі ворота зачинені, навколо паркани, в хату не зайдеш, на дворі собака гавкає. На коляду ніхто не запрошує. Трошки сумно стало, і ми з сусідкою Вікторією Гагарою у 2019 році заснували локальний фестиваль, щоб повернути традицію.

Ми хотіли святкувати, збиратись разом, а ще дати можливість гуртам з Києва, колядникам з великого міста, відчути, що таке колядувати в селі: ходити ніжками по засипаних стежках, по коліно в снігу. Відчути, як це — коли тебе зустрічає на порозі старенька бабуся, в хаті якої ще стара піч збереглась.

Кинули клич друзям з Києва, які беруть участь у різних ватагах, фольклорних гуртах, їм це відгукнулося. У перший рік у нас було 19 колективів, з яких, мабуть, п’ять вертепів.

Село у нас велике, ми їх відправляли в різні кутки села. Не всі гурти ходили по селу, деякі приїхали лише на виступ. Тож коли походили по хатах, всі збиралися в сільському клубі, виступали, дивилися.

Місцеві, які боялися й не хотіли впускати незнайомих людей в хату чи на подвір’я, могли в клубі подивитися на незвичне дійство. Так ми робили два роки, потім була перерва через ковід. У 2021-му відновили фестиваль, але зробили його вуличним. У 2023-му році теж провели, але було важко. Цього року не певна, що фестиваль відбудеться. Можливо, ми дамо собі паузу, але дуже хотілося б, щоби фест відродився.