У нашій команді є психологи, які працюють з кінцевими бенефіціарами — це переважно діти та їхні рідні під час лікування або проживання в центрі «Дача». Також вони консультують на гарячій лінії психологічної підтримки, зокрема людей, які постраждали через обстріли. І ми завжди як колеги можемо легально використати цей ресурс — звернутися до команди спеціалістів, щоб отримати базову рекомендацію, як стабілізувати себе зараз. Іноді навіть без запиту наші чудові психологині діляться в робочих чатах нагадуваннями про різні заспокійливі техніки або ресурсні методи самопідтримки.
Мені здається, що важливим є визнання непростих умов, в яких ми знаходимося. Наприклад, сьогодні я скасувала кілька зустрічей, бо через відключення світла та постійні тривоги людям важливіше потурбуватися про безпеку, а не про брейншторми чи звітність. Тому варто визнавати певні пріоритети та те, що вони можуть змінюватися в залежності від обставин.
У нас нормальним є обговорити, як у кого справи та хто як почувається. Це теж дає певне розвантаження, коли від людини очікують не звіту, а радше свідчення, що вона в порядку. І це справді щира турбота про колег. Бо якщо ми не піклуємося про себе та свою команду, то допомагати іншим, на жаль, неможливо в довготривалій перспективі.
Люди в нашій організації мають різний графік. Психологині та фізичні терапевти працюють у лікарнях, години роботи залежать від стаціонару. У господині, яка стежить за затишком та комфортом у родинному домі «Дача», графік зовсім інший — навантаження залежить від заїзду та виїзду мешканців, інколи це відбувається пізно ввечері або рано зранку. Адміністративна ж команда виконує задачі з офісу. І якщо певний межі робочого дня є, ми стараємося їх не порушувати. У нас не вітається позанормова робота після 6-7 годин, хоч ми не можемо заборонити так робити, якщо це вибір людини. Я можу щось робити в неробочий час, але намагаюся не давати такий приклад команді.
У нашому фонді плекаються такі цінності, як-от турбота, ефективність, емпатійність, родинні зв’язки. Ми не можемо транслювати це на нашу аудиторію, але не використовувати самим у своєму буденному та робочому житті. Тому дуже підтримуємо бажання людей неробочий час присвячувати собі. Хоча бувають, звісно, різні випадки.
Посилювати фактори вигорання та втоми також може постійне перебування у контексті подій. Оскільки ми тримаємо руку на пульсі та відстежуємо, що відбулось, де ще потрібна наша допомога, ми не «відпочиваємо» думками. Адже моніторинг ситуації часто відбувається паралельно з основними задачами. Наприклад, коли відбулась трагедія в Охматдиті, у фонді не було, мабуть, жодної людини, яка не долучилася б до праці: хтось координував роботу волонтерів, інші були на зв’язку з лікарями та пацієнтами, керівництво підтримувало контакт з партнерами, які шукали спосіб скерувати допомогу максимально ефективно. Тому варто іноді просто вимикатися з процесу та давати собі час перезавантажитися.
Варто шукати баланс і не заграватися з героїзмом, що може призвести до виснаження. Це заразно, ніби така енергія підхоплюється командою з повітря.
Якщо одна людина перепрацьовує, інша може вдаватися в питання, чи робить достатньо. А потім, коли наступить вигорання, на когось з колег звалиться набагато більше роботи, тому що виснажена людина вже не зможе ефективно виконувати свою. Нормально поговорити про це з керівництвом. Я впевнена, що знайдеться рішення, якщо не «тут і зараз», то хоча б тимчасове.
Нині в умовах війни майже всі в громадському секторі розфокусувалися на кілька напрямків. І це нормально. Хоча можна почати себе картати за те, що організація відхилилася від обраної стратегії. Люди, які працюють у громадському секторі, мають здатність реагувати на те, що відбувається у світі, а також високу чутливість до проблем. І при цьому нульову толерантність до того, щоб їх ігнорувати. І це може «їсти» внутрішній ресурс. Тому час від часу ми у фонді «Запорука» робимо так звані стратегічні паузи, щоб подивитися на те, де ми зараз, куди рухаємося та які чинні практики та принципи забираємо у майбутнє. Думаю, робити такі рев’ю раз на пів року — хороша практика.
Публікацію підготовлено в рамках She Media School, ініціативи, що реалізується громадською організацією DII-Ukraine в межах проєктів UN Women Ukraine / ООН Жінки в Україні «Посилення жіночого лідерства для стійких і мирних суспільств», що фінансується Embassy of Denmark in Ukraine, та проєкту «Трансформаційні підходи для досягнення гендерної рівності в Україні», що фінансується Embassy of Sweden in Kyiv та реалізується у співпраці з Офіс Віцепрем’єрки з питань європейської та євроатлантичної інтеграції. Фінансову підтримку ініціативі She Media School також надає Women’s Peace & Humanitarian Fund.
