Вулиці Києва, портрети гетьманів і котики: як вишивати картини

Хрестик і гладь відомі всім, а киянка Лідія Гончарук вишиває за допомогою швейної машинки-ветеранки. Майстриня може повторити картини Ренуара і Ван Гога, створити портрет Івана Сірка, зобразити квіти чи грайливе кошеня. Вікенд розпитав художницю про її роботи.

— Народилася на Подолі, з 1928 року наша родина жила в будинку на вулиці Воздвиженській.

У дитинстві я дуже хотіла малювати, ходила на заняття в Палац піонерів. Якось мій тато дивився футбол, а я спробувала його намалювати. За 45 хвилин тайму впоралася і непогано вийшло. Принаймні наш сусід-художник похвалив і запропонував піти вчитися в мистецьку школу, але батьки були проти. Шити для себе почала у 14 років, після школи мріяла вступити в інститут легкої промисловості, щоб вчитися на модельєра, але для цього потрібна була художня підготовка.

Але зараз я думаю, що все склалося якнайкраще. Мрія навчитися шити професійно мене не залишала, після закінчення КПІ пішла вчитись на курси крою та шиття в Будинок офіцерів. Потім багато років я шила для себе, своєї родини і на замовлення. Одного разу вирішила, що сукні варто оздоблювати вишивкою і пішла на курси. Навчилася робити мережку, опанувала вишивку «рішельє». Але коли побачила у викладачки її вишитий букетик чорнобривців, зрозуміла, що це моє. Так я почала вишивати картини.

Ножну швейну машинку «Чайка» мені подарувала бабуся на закінчення школи. Тоді моя машинка була недешевою та дуже сучасною, вона навіть робила шов «зигзаг»! І досі я вишиваю на цій машинці, не буду навіть казати, скільки їй вже років. Тільки вона може робити такий легкий і тихий хід, який дозволяє дуже повільно вишивати. Машинка з приводом такого ефекту не має. Така техніка вишивки називається «вільно-ходова вишивка на швейній машинці».

Так я почала вишивати — з маленьких букетиків і картинок. Згодом сюжети своїх картин шукала в альбомах з репродукціями. З появою інтернету у мене почалося інше життя: можу знайти будь-яку картину, збільшити чи зменшити зображення. З набуттям досвіду почала вишивати на власні сюжети, а по старих фотографіях — портрети своєї родини. Вишукана середньовічна вишивка підштовхнула мене до створення вишитих скриньок.

Зізнаюся: у дев’яності багато вишивала, бо треба було заробляти на життя, але якість роботи страждала. З двотисячних почала вишивати для себе або в дарунок. Відтоді вишила близько 90 картин, багато скринь та безліч маленьких картинок.

Найдовшою роботою була вишивка за картиною Вольфганга Бєлля «Італійська красуня». Мені дуже сподобалася репродукція. Я захопилася, потім відкладала, знову поверталася. І так десь рік. Потім син сказав, що не бачить ніяких недоліків, вважає роботу завершеною і забрав її собі. Ще досить складно було вишити портрет онучки за фотографією. Помилялася, хотіла виправити, а розпорювати у цьому виді вишивки неможливо, тут дуже щільні шви. Можна лише нашити зверху. Вишивку важливо вчасно припинити виправляти.

Час від часу приколюю роботу шпильками на стіну, дивлюся на неї наступного дня, як падає світло, чи все я вхопила. Якийсь час картина має повисіти без оформлення.

Колись багато гуляла по Києву з фотоапаратом. Знімала місця, які мені подобалися: Лавра, Покровська церква, якісь дворики. Так з’явилися картини з засніженими куточками Лаври й Києва, мальовничими краєвидами України.

Мене захоплюють чарівні жіночі портрети Ренуара і Вермеєра, ніжні квіти Катарини Кляйн, натюрморти Хейсума та Мартина Джонсона Хеда, букети Редона Оділона, пейзажі Крижицького та Шишкіна. Багато своїх робіт я присвятила Україні та її історії: пейзажі Архипа Куінджі та Петра Левченка, портрети славетних отамана Івана Сірка, полковника Івана Богуна та гетьмана Павла Скоропадського.

На замовлення працювати намагаюсь, але не дуже виходить. Мені потрібно захопитися сюжетом. Вишити невеличку роботу займає тиждень. Більшу — два-три місяці. А ще це емоційно виснажує. Зараз я вже знаю: якщо вишиваю портрет, треба його відкласти й перемкнутися на пейзаж чи натюрморт. А потім знову повернутися, тоді вже і бачиш по-іншому, і відпочити встигаєш.

Майже всі роботи вишиті в єдиному екземплярі. Лише одну роботу вишила тричі. Це «Дуби» Костянтина Крижицького. Вперше вишила її в дев’яностих, купили іспанці. Другу подарувала, а третя зберігається у мене в колекції, продавати чи повторювати її я не планую. Невеличка картина коштує в еквіваленті доларів 150-200, портрети дорожчі. Маю постійних покупців, які вже стали друзями, то у нас вже свої розклади і розцінки.

Вишиваю лише у гарному настрої. Вмикаю музику або слухаю аудіокнигу в навушниках. Дуже важлива атмосфера. Коли вишивала портрет Івана Сірка, переслухала багато українських народних пісень. Взагалі коли вишиваю портрет, обов’язково занурююся в епоху написання картини, намагаюсь уявити, як жили в той час, що вдягали. Коли вишивала портрет Івана Богуна, перечитала багато літератури про одяг запорізьких козаків. Завдяки вишивці відкриваю для себе багато нового.

Моє робоче місце — стіл зі швейною машинкою біля вікна. Перед вікном росте величезний каштан. Тканину використовую бавовняну. Нитки — натуральний шовк №65. Вони залишились ще з радянських часів. Я вишукувала такі нитки у бабусь на блошиних ринках, скуповувала все. Але потроху й вони почали закінчуватися. Стала купувати віскозу та поліестер. Під час моєї першої персональної виставки відвідувачі почали мені дарувати натуральні шовкові нитки, які якимсь дивом у них зберіглися. То були царські дарунки. Я неймовірно за це вдячна. Зараз маю близько 700 котушок.

Коли з’явився інтернет, я шукала майстрів, які займаються такою ж вишивкою, як я. Цікаво було порівняти, але зрозуміла, що їх майже немає. Знайшла одну майстриню десь на Тернопільщині і нещодавно побачила майстра в Індії, що вишиває на швейній машинці портрети державних діячів.

До участі в першій виставці в 2015 році мене підштовхнули близькі. Всі три дні не відходила від стенду, розмовляла з відвідувачами та відповідала на численні запитання. Люди не могли зрозуміти, як я так вишиваю картини. Потім брала участь у виставках і благодійних проєктах, а коли накопичилась достатня кількість картин, відбулася перша персональна.

Охочих вчитися у мене небагато. Хтось каже: «Я так не зможу», у когось машинка не підходить для такої роботи, хтось не має такого спектру ниток. Мрію передати свій досвід онучці, коли вона підросте.

З часом я зрозуміла, що вишивку можна використовувати не лише у картинках. Багато років тому вишила собі блузку, після прання деякі нитки полиняли, це був дуже сумний досвід. А нещодавно подумала: чого б не взятися за шкатулки? Прикрашені вишивкою шкатулки для прикрас теж мають попит, їх купують на подарунки. Того року вишила сумку, дуже зручну та сучасну.

Зараз готуюся до персональної виставки в Центрі української культури та мистецтва, яка відбудеться у жовтні-листопаді. Там і покажу свої незвичні нові роботи. Подробиці розкривати не будут, але скажу одне — це про Київ.