Інцидентів, коли пішоходів на київських тротуарах збивають з ніг велосипедисти чи самокатники, стає дедалі більше. Як розвʼязати цю проблему? Хто правий на тротуарі? Вікенд розпитав представників велоактиву міста, звичайних киян на велосипедах, моноколесах та самокатах і дав слово пішоходу.
Руфіна Беценко, викладачка правил дорожнього руху в автошколі, нагадує, що всі мають бути ввічливими
— Усі учасники дорожнього руху зобовʼязані знати і виконувати правила дорожнього руху. Учасники дорожнього руху — це усі, хто бере участь у процесі руху на дорозі: пішоходи, водії, пасажири, велосипедисти. Є види транспортних засобів, про які у правилах не написано нічого конкретного, наприклад, самокати, моноколеса, сігвеї. У розʼясненнях до правил вказано, що вони мають рухатися по велосипедних доріжках, і все. У велосипедистів є варіанти: коли немає велодоріжки, вони можуть їхати проїжджою частиною, зокрема смугою для громадського транспорту. Але на інших видах транспорту там їхати не можна, як і по тротуарах. Взагалі по тротуарах не можна рухатися на транспортних засобах, крім дітей до семи років на дитячих велосипедах та осіб з інвалідністю на кріслах колісних. Іншого в правилах немає. Тому люди, які катаються на самокатах, моноколесах, — самі по собі, вони мають самостійно вирішувати, де їхати. По тротуарах буде небезпечно для пішоходів, а по проїзній частині — їм самим. До речі, якщо вони рухаються по тротуару, то мають робити це зі швидкістю пішохода.
Мопед — це транспортний засіб, який має рухатися по проїзній частині, притримуючись правого краю дороги. У технічних документах до електричних самокатів вказана їхня потужність. Якщо потужність до 4 кіловат, вони можуть бути прирівняні до мопедів і керуватися тими самими правилами.
Для пішоходів у правилах дорожнього руху є окремий розділ — четвертий. Там описано, де може рухатися пішохід, як переходити дорогу тощо. Проте пішоходи не завжди уявляють ситуацію з боку водія, наприклад, не розуміють довжину гальмівного шляху, те, що їх не видно у темряві.
У нас немає культури ставлення водіїв до велосипедистів, не кажучи про інших учасників дорожнього руху. Але часто й водії дрібних транспортних засобів не мають поваги до пішоходів, не розуміють, яку небезпеку вони можуть створювати для них і інших учасників дорожнього руху.
У третьому пункті правил дорожнього руху прописано, що всі учасники мають знати і виконувати правила, а також бути взаємно ввічливими. Але не завжди усі ввічливі, так повелося, що пішоходи не люблять водіїв, водії — пішоходів, а велосипедистів ніхто не любить. Звичайно, правила дорожнього руху треба оновлювати. Велосипедів та іншого транспорту стає більше — це екологічно, економічно і має бути безпечно. Хоч правила і норми — це добре, але треба облаштовувати велодоріжки, щоб усім учасникам руху було зручно.
Богдан Лепявко, голова Асоціації велосипедистів Києва, відстоює необхідність розвитку велоструктури в місті
— З міркувань безпеки важливо, щоб кожною частиною вулиці рухалися користувачі з приблизно однаковою швидкістю. Якщо це широкий проспект, на ньому має бути окрема частина для руху автомобілів, окремо велодоріжка для велосипедів та засобів, прирівняних до них, і окремо тротуар для пішоходів. Взагалі пріоритет у місті має належати пішоходам.
Безпека руху залежить від відносної швидкості користувачів між собою. У країнах, де вже врегульований рух різних пристроїв, у велоструктуру допускаються ті з них, які мають приблизно таку ж швидкість і динаміку руху, як велосипеди. Зазвичай сюди попадають і прокатні електросамокати, бо зазвичай компанії-надавачі послуг прокату цими нормами і керуються. Також прирівняні до велосипедів ті пристрої, які можуть їхати зі швидкістю 20-25 км/год. Ті, які їдуть з більшою швидкістю, мають прирівнюватися до мопедів і рухатися проїжджою частиною.
У нас в країні вже створені відповідні закопроєкти. Поки вони не ухвалені, але сподіваємся, що вже у цьому році буде певний прогрес. За 100 років користування велосипедами людство вже виробило найкращі практики, нам досить просто переймати європейський досвід. У всіх кранах Європи рух велосипедів врегульований приблизно однаково.
У Києві велосипедам зараз заборонено користуватися тротуаром, хоча ми бачимо, що багато де велосипедисти так роблять. В жодній країні світу немає практики масового штрафування велосипедистів за пересування зоною пішоходів. Це ж не провина користувача, якщо місто не створило для нього ніяких умов для руху. Тим більше зараз, під час пандемії, коли частина киян не може скористатись громадським транспортом — тоді людина може використати велосипед. Звісно, вона може побоятися рухатися проїжджою частиною мосту метро і обере тротуар. Чи можемо ми однозначно сказати, що вона є правопорушником? Проте треба пам’ятати, що навіть коли велосипедист рухається велосипедною смугою, на пішохідних переходах він має пропускати пішоходів.
Грубими помилками, за які штрафують в європейських країнах, є поїздки без освітлювальних пристроїв у певну пору доби. І велосипеди, у електросамокати мають бути обладнані світловими пристроями і включати їх ввечері. Якщо порушити це правило в Великобританії, можна отримати штраф у 500 фунтів.
Самокати та інші пристрої з’явилися порівняно недавно, тому умови руху ними в різних країнах дещо відрізняються.
За загальною думкою користування ними прирівнюється до велосипедів з певним обмеженням швидкості. Тобто вводиться максимальна швидкість, в європейський країнах це 20-25 км/год.
Для них застосовуються ті самі правила, що й для велосипедів:
- Забороняється рух тротуаром.
- Рекомендується рух велосипедною інфраструктурою.
- Якщо її нема, то правим краєм дороги.
У низці країн і міст є зони, де заборонено користуватися такими пристроями, це пов’язано з хаотичним паркуванням прокатних пристроїв, з бруківкою та іншими факторами.
Важливо заохочувати міську владу створювати велосипедну інфраструктуру. Берлін, Париж та інші міста вже в першу хвилю коронавірусу за кілька тижнів створили сотні кілометрів велодоріжок. Київ знаходиться на початковій стадії, рішення ще тільки напрацьовуються, але маємо стриманий оптимізм. Чекаємо реалізації, коли у кінці квітня-травні мають початися масові дорожні роботи. Створення велосипедної структури зніме багато питань.
Анна Даниленко, голова ГО Велодень-Київ, вірить, що всіх учасників руху врятує повага та доброзичливість
— На велосипеді я вже 13 років. Років сім, як почала їздити на роботу і у справах. Живу на Троєщині, часто велосипед виручає: не стою у заторах, немає потреби намагатися потрапити в переповнений транспорт. Часто їзджу містом у справах, на зустрічі, іноді намотую по 70 км. На жаль, у нас мало безпечної велоінфраструктури, а та що є — неякісна. З іншого боку, Київ займає друге місце у Європі з кількості ДТП. Високі швидкості автотранспорту, відсутність контролю і навіть офіційний дозвіл автівкам рухатись 100 км/год, запарковані праві смуги, багаторівневі розв’язки.
Якщо трапляється ДТП з велосипедистом, це майже гарантована травматизація велосипедиста, ми не захищенні тонною металу. Іноді підрізають і не пропускають. Хоча у більшості ми чемні водії. Я їзджу переважно дорогами, іноді користуюся Троєщинським веломаршрутом, проте безпечніше себе відчуваю в потоці авто. Серед жінок-велосипедисток мало таких, як я. Жінки більш обережні, обачні і зазвичай не ризикують, тому часто доводиться їздити переважно в чоловічому колективі.
Ми у спільноті дуже часто дискутуємо про правила: вони застарілі, написані складною мовою, багато речей там не враховано. Наприклад, заборона переїжджати пішохідні переходи з ПДР зникла.
Було декілька випадків на моїх очах: автомобілісти навмисне давили велосипедистів, коли ті переїжджали перехід. Наразі ми вимагаємо зручних правил і оновлення ПДР.
З пішоходами інша історія: рух на пішохідних зонах заборонений. Проте велодоріжки на пішохідних зонах — це майже те саме, що і рух тротуаром. Побутові конфлікти трапляються, але виною цьому є не ворожість людей, а помилки у вуличному дизайні, які провокують конфлікти.
Я сама пішохід, і теж лякаюся, якщо хтось проноситься на великій швидкості повз мене. Я ніколи так не роблю, пояснюю іншим, що навіть коли хтось порушує і йде велодоріжкою, то це не привід лякати чи «вчити» інших. Чемно пояснити чи попросити — працює краще.
Зрештою, ще років 7-10, поки у нас не буде відповідної інфраструктури, а катастрофічна ситуація з транспортом і заторами стимулюватиме людей обирати сталий транспорт, конфліктів буде багато. Що може нас врятувати? Формування нової культури взаємоповаги, доброзичливості і безпечних правил взаємодії. Місто для всіх людей, незалежно від засобів пересування.
Велосипед
Максим Леванович іноді їздить тротуарами заради безпеки
— Їжджу з Дарниці в Нікольський та Броварський ліси, на правому березі катаюся вздовж Дніпра, від моста Патона до Оболоні, іноді виїжджаю у Голосіївський парк. Київські мости взагалі не пристосовані не тільки для велосипедів, а і для пішоходів. Часто зона для їхнього руху — це вузенька колія, посередині якої встановлені ліхтарні стовпи. Там важко проїхати велосипедом, та й пішохід іноді може пройти тільки боком.
Для власної безпеки я їжджу в основному пішохідними тротуарами: автомобілісти просто не помічають велосипедистів. Проїхав раз о восьмій ранку з правого берега, вздовж моста метро до Чернігівської по автодорозі — додалося сивого волосся.
З правилами руху для велосипедистів знайомий. Претензії пішоходів з приводу того, що на велосипедах їздять тротуарами, вважаю обґрунтованими. Розумію, як страшно, коли вилітає з-за спини або летить назустріч велосипедист. Думаю, у кожного, хто їздить по тротуару на скутері, самокаті або велосипеді, бували через це конфлікти з пішоходами. Стараюся обирати безлюдні маршрути і відповідний час. Труханів острів в цьому плані — ідеал.
Артем Кузьменчук їздить велосипедом і розуміє пішоходів
— Найчастіше їжджу велосипедом у справах у межах району: в магазин за продуктами, в лікарню, на пошту. Кілька разів їздив з лівого на правий берег Києва.
Зараз велосипед — чужорідний елемент для Києва. Здебільшого ані самі велосипедисти, ані водії авто, ані пішоходи не розуміють, яке місце він посідає у транспортній системі міста. Наприклад, є велосипедні доріжки, але часто пішоходи й гадки не мають для чого вони. Нерідко ставав свідком конфліктів: «Куди преш?! Повилазило? — Сам дурень!». Часто люди на велосипедах мчать на швидкості тротуарами, лякають або збивають з ніг пішоходів. Тому для руху здебільшого обираю автошлях і намагаюсь триматись якомога ближче до краю дороги. Тротуаром їду, якщо там є велосипедна доріжка.
Досі вважаю себе більше пішоходом, ніж велосипедистом, добре памʼятаю, які негативні емоції викликає швидкий рух будь-якого транспорту тротуаром. На дорозі мені кілька разів сигналили водії. Зазвичай це було, коли обʼїжджав припарковані авто. Найбільше конфліктів ставалось на велосипедних доріжках, бо пішоходи щиро не розуміли, чому вони мають поступатись місцем велосипеду. Вони ніби не бачать інший колір смуги під ногами і знак велосипеду. Власне, коли був пішоходом, то теж цього не бачив і не розумів.
Хочеться бачити місто організованим простором для життя і роботи, де комфортно всім жителям. А не місцем хаосу, де правила не працюють, а людей збивають з ніг або лупцюють за зауваження, як це сталось нещодавно з журналістом Романом Вінтонівом (Майкл Щур). Причину бачу в тому, що через карантин місто швидко пересіло на нові види транспорту. Потрібен час, щоб водії дійшли до розуміння правил й культури пересування, а пішоходи усвідомили призначення велосипедних доріжок.
Самокат
Наталя Батюк возить доньку електросамокатом
— Навесні, навіть маючи автомобіль, надаємо перевагу електросамокату. Зазвичай я їду на електросамокаті з молодшою 6-річною, а поруч самостійно їде старша, 11-річна. Дітям подобається більше пересуватися на свіжому повітрі, немає проблем із паркуванням. У радіусі 15 кілометрів їздимо всюди: у поліклініку, на процедури, на танці, до магазину, у перукарню, до бабусі і навіть з Троєщини до родичів на Лівобережну. Їздимо тротуарами і користуємося правилами пішохода. Катаємося тихенько, нікого не збиваємо, тому конфліктів ні з водіями, ні з пішоходами не мали.
Максим на самокаті відчуває себе зайвим на будь-якій частині дороги
— Їжджу по всьому Києву і передмістям. Пішоходи думають, що на тротуарі я зайвий, а автоводії вважають, що зайвий я на проїжджій частині. Велодоріжок в Києві практично немає.
Здебільшого їжджу проїжджою частиною у повному екіпіруванні і з сигнальними вогнями. З правилами знайомий і дотримуюся в тій частині, що регулює рух авто.
Думаю, головна проблема в прокатних самокатах і велосипедах. Адже ті, хто має особистий засіб пересування, більш серйозно ставляться до пішоходів.
За цей час у мене трапилося дві конфліктні ситуації. У першій я їхав в крайньому правому ряду і перед зʼїздом з моста показав поворот в протилежну сторону. Тобто дав знак, що не буду здійснювати поворот, але водій проігнорував його. Обігнав справа і почав різко повертати, протягнув мене метри 3-4 і поїхав далі.
Другий раз: мокре покриття, тягнучка на мосту Патона зі швидкістю 30-40 км/год і мінімальною дистанцією. Навіть захочеш, то не розженешся, але у авто попереду були неробочі сигнальні вогні, я трохи стукнув його. Водій запитав, чи цілий я, запропонував допомогу, вибачився, і я розтанув. Мирно розійшлися.
Денис на самокаті оминає дітей
— Часто катаюся з Шулявки на Троєщину і назад. Загальна проблема міста — мала кількість велодоріжок, погана якість покриття і на дорозі, і на тротуарах.
Знайомий з правилами дорожнього руху, користуюся правилами для велосипедистів і очікую, що до мене саме так ставитимуться інші учасники руху.
Однак насамперед користуюся правилами здорового глузду. Коли їду по тротуару, скидаю швидкість, якщо бачу дітей чи людей з тваринами. За можливості об’їжджаю їх по найбільшому радіусу. Кілька разів мав конфлікти саме через неуважність та необачність пішоходів.
Леонід їздить самокатом як велосипедист
— Їжджу по 18 км від метро Чернігівської до Караваєвих дач. Проблеми руху — розбита та засмічена смуга, відсутність схеми проїзду шляхопроводу між бульваром Дружби народів і Деміївською площею, відсутність схеми проїзду моста Патона, знак «4.11» на вулиці Вифлеємській.
Їжджу в основному по проїжджій частині. Намагаюся користуватися правилами для велосипедистів. Автоводії регулярно підрізають, проносяться дуже близько в правому ряду, сигналять з приводу і без. Розумію і пішоходів, їхнє незадоволення від безконтрольного хаотичного руху велосипедів та самокатів по тротуару і пішохідних переходах.
Моноколесо
Юрій — моноколісник, вважає деякі претензії пішоходів необґрунтованими
— З Воскресенки їжджу здебільшого в центральну частину міста, але часто і по всьому Києву. Шулявка, Лук’янівка, Виноградар, Позняки — серед районів, що найбільше відвідую.
Основні проблеми — раптові ями на проїжджій частин. Як вибоїни в асфальті, яких у цьому році з’явилося надзвичайно багато, так і промоїни під асфальтом, які спричиняють його прогин, не помітний новачкам.
Пересуваюся автошляхами. Там, де не хочу напружуватися, треба зрізати шлях, дорога у поганому стані, перебираюся на тротуар.
З правилами знайомий, маю права категорії B. Показую напрямки поворотів руками, використовую тактику займання всієї смуги руху перед поворотом, щоб мене не підрізали. Це не формальне правило, але їм не суперечить. Там, де відчуваю це безпечним, повертаю ліворуч на дорогах з кількома смугами у одному напряму. Велосипедистам це заборонено, але я не велосипедист, і, крім того, мій ТЗ здатен розвивати швидкість понад 40 км/год, а відтак я не обмежений формальною необхідністю триматися правого боку (п. 11.7).
Частково розумію претензії пішоходів до людей на самокатах, велосипедах та моноколесах. Найчастіше дуже необережно і небезпечно водять працівники доставки їжі з ресторанів (Глово, Ракета, Болт Фуд). Вони їздять швидко і часто проносяться впритул до пішоходів.
Іще одна група претензій: є пішоходи, які вважають себе єдиними володарями тротуару. На їхню думку, всі інші повинні їздити проїжджою частиною. Такі претензії я вважаю необґрунтованими.
Траплялися конфлікти, спричинені думкою водіїв, що я не повинен їхати дорогою. Це не було викликано аварійною ситуацією, окрім двох випадків, коли водії мене навмисно підрізали, чи коли бібіканієм зганяли з дороги (на смузі громадського транспорту).
Пішохід
Марина — пішохід, який не любить велокур’єрів:
— За моїми спостереженнями, хаос на тротуарах різко зріс с першим карантином у 2020-му. По-перше, значно зросла кількість курʼєрів доставки — стало набагато більше велосипедистів.
По-друге, люди шукали альтернативні способи пересування, коли громадський транспорт працював за перепустками, метро було зачинене, а таксі здорожчало — ці люди обирали не тільки велосипеди, а й самокати та моноколеса.
Я ходжу на роботу пішки, крім того, дотримуюся правил дорожнього руху і здорового глузду. На тротуарі зазвичай почувалася безпечно та спокійно. Але коли побільшало усього колісного, це відчуття зникло.
- Люди на транспорті можуть різко змінювати напрям руху, часто мчать на високій швидкості. Тому, побачивши здалеку, що їде хтось на велику чи самокаті, я спостерігаю за рухом, поки ми не розминемося.
- Курʼєри часто за кермом паралельно дивляться у телефон, а це не сприяє безпеці. Неодноразово бачила, як такий кур’єр піднімає очі від екрана та робить різкий маневр, бо вже їде кудись не туди.
- На тротуарі я зазвичай тримаюся правої сторони. Але ж трапляються ями, калюжі, доводиться обходити. І люди на велосипедах чи самокатах періодично психують, що я йду лівою стороною.
- На тротуарах гуляють люди з дітьми, собаками, які теж непередбачувані у своїх траєкторіях. І коли поруч опиняються, скажімо, сімʼя з дитиною на беговелі, парубок з лабрадором і курʼєр, можна спостерігати неймовірні віражі, які виробляють усі, щоб не ушкодитися.
Сподобалася стаття? Подякуй автору!
Читайте також: Корисні чи шкідливі: як автомобілі змінили Київ;
З льохом, ямою та ліжком: минуле та майбутнє київських гаражів;
Возити людей, котів та смаколики: як створити правильне таксі;
Палки, парки и вперед: как киевляне занимаются скандинавской ходьбой;