За що вмирати, брате? Про виставу «Земля» Уривського

Фото: Anna Vexlarsky photography

Земля — то тягар, символ чи причина для вбивства? Іван Уривський створив виставу «Земля», здається, вона стане аншлаговою. Редакторка Вікенду сходила на допрем’єрний показ та розповідає про побачене.

По «Землі» Ольги Кобилянської зараз ставлять вистави різні театри та режисери. Київ отримав свіжу «Землю» від режисера Івана Уривського в театрі Лесі Українки. На допрем’єрний показ прийшли люди з телевізора, відомі блогери, митці та лідери думок. І вже сьогодні стрічка заповнена відгуками на побачене.

Примітка:

У виставі два різних склади виконавців. Є глядачі, яким пощастило побачити обидва. Вони кажуть, це наче дві різні вистави, й радять дивитися обидві. Загалом тут залучений змішаний склад акторів з театрів Лесі Українки та Франка.

Про що історія

Кобилянська написала свою повість на основі реальної трагедії сільської родини на Буковині. Там один брат вбив іншого, бо не хотів ділити батьківську землю. Братів звали Михайло та Сава, ці імена взяла письменниця для літературних героїв.

Центром є Сава, якого зіграв Олександр Рудинський, — оголений душевно та буквально. Оголити його було гарною ідеєю, настільки вміло він грає тілом, кожною клітиною (так, сідницями теж).

Поганці на сцені яскраві та магнетичні, а позитивні персонажі — пласкі й сірі. Добрий працьовитий Михайло нудно любить безбарвну дівчину та батьків, нудно працює, а з війни приносить не звитягу, а побиття та ниття. Натомість Сава живе яскраво, причому дослівно: то він обмазаний борошном, то забризканий кров’ю, то світиться білим тілом, то вимащується чорною землею.

Одна з фішок Уривського — візуальна складова, яку розгадують та обговорюють. От і цього разу сценографія Петра Богомазова стала предметом обговорень. Тут село — це не хата й солома, а чорні металоконструкції. Робота — не йти за плугом, а в масці з електродами зварювати металеві компоненти. Глядачам подобається шукати в цьому сенси, витлумачувати знаки.

Символізм працює, коли актори зображують на сцені важку працю на землі. І ні чорта не працює, коли вони про ту працю говорять. Розмови про зерно, землю та інші селянські клопоти напрочуд порожні. Може, актори не пройнялися непростим текстом Кобилянської в цих місцях. А може, вони ніколи не були в селі, не бачили, як орють город, викачують мед чи збирають гарбузи.

Примітка:

Маємо подякувати творцям за хронометраж. Останнім часом театр взяли моду створювати вистави на три-чотири години дії. Тому півтори години «Землі» сприймаються повагою та подарунком.

У Кобилянської «Земля» — про біблійну трагедію братовбивства та про землю, яка не лише багатство, а служіння та прокляття.

«Земля» Уривського — про землю як тягар і бруд. На цій землі ростять не врожаї, а скорботи, заздрощі, жадобу.

«Кругом нас знаходиться якась безодня, що її вирила доля, але тут, у наших серцях, вона найглибша» — це епіграф до повісті «Земля» у Кобилянської. І мені він — точно про побачене. Про найглибші безодні в собі. Потворно, болісно, красиво.