Перегони на таксі та автомати на блокпостах: як кияни порушували комендантську годину

Запізнитися через зачіску та шовковицю, втікати від колишнього, рятувати пухнастика та відпрошуватися у поліції. Вікенд розпитав киян про те, як та чому вони порушували комендантську годину та що їм за це було. І записав їхні історії.

Хоча всі наступні історії завершилися добре, Вікенд наполегливо закликає дотримуватися комендантської години, щоб не завдавати клопотів ані собі, ані правоохоронцям.

— Ми порушили раз, коли везли собаку до клініки. Запис був на пʼяту ранку, йому вночі погано стало. Чувак на блокпосту нас зупинив, пес його оббріхав і обкашляв. Той поржав і запитав, куди ми зрання, я сказала, що грубіяна веземо до лікаря, бо дихати не може. Сказав, що зупинив, бо треба було в салоні машини ввімкнути світло, а я провтикала. Відпустив одразу, — розповідає Таміла.

— Везли дитину з лікарні через пів міста й потім у передмістя. Обійшлося без пригод. Але на руках були медичні документи про звернення та термінове обстеження, — каже Марина.

— У мене була ситуація минулого літа. Десь о 12 ночі посварилася з колишнім, в якого тоді була вдома. Почувалася в небезпеці. Схопила, що встигла, й побігла додому, а це півтори години пішки. Пару разів зупиняли патрулі, пояснювала ситуацію, ніяких питань не виникало. Але я така зарьована була, що навряд чи мала загрозливий вигляд. Ще й з речами в пакетах, — ділиться Вікторія.

— Було один раз, минулого літа. Один підопічний залишився без ліків, довелося порушувати й везти. Не вклалася по часу повернутись до комендантської. Відкрила всі вікна й увімкнула світло в салоні, поїхала на аварійці. Паспорт поклала на торпеду. Перед блокпостами уповільнювалася, потім зупинялась. Але так неприємно, коли автомат на тебе наставляють… Добре, що тільки на два блокпости потрапила після комендантської. Мене, правда, на тих постах уже знали, бо по кілька разів за день там їздила, але сварили й одразу відпускали, бо салон був завалений консервами, дорослими памперсами й ліками, — згадує волонтерка Марина.

А ось історія від київського таксиста:

— Сів до мене пасажир: перемотана голова, рука і нога. У дивному одязі — цей юнак трішки скидався на божевільного. Але такого кіношного, добродушного, як з комедійного фільму про невдах. Він чекав мене неподалік лікарні на Печерську, і я ледве його знайшов. Він телефоном ніяк не міг пояснити, де конкретно стоїть. Пошуки тривали 15 хвилин. І його фраза «Попередній водій теж шукав, так і не знайшов» оптимізму не вселяла. А пікантності цій історії додає момент, що на годиннику 22:45 — за 15 хвилин комендантська година. Але врешті — перемога. Він сів у машину позаду, салон заповнився ароматом спирту. Усю дорогу я намагався відгадати — через те, що людині обробляли рани, чи тому, що він обробляв спиртним свій стрес?

— Я просто впав, — взявся пояснювати хлопчина.
— Нічого собі ви впали!
— Ну, так, на пішохідному переході.
— Еммм?
— Мене просто збив тролейбус.
— Шоо?
— Я йшов, а він їхав і вдарив мене по нозі, мене крутануло, і я впав.
— Він вас не бачив?
— Це я його не бачив, але для мене було зелене світло. Мені вже сказали, що виплатять 68 тисяч гривень компенсації.
— То вас забрали в лікарню?
— Так, але ночувати хочу вдома.

До місця призначення залишалось зовсім небагато. На годиннику 23:05. Невже довезу його, а потім і себе без ексцесів? Не довіз. У дзеркалі зʼявились червоні проблискові — поліція. Я почав з вибачень, показав документи, пояснив, що таксую й зайшов з козирів, паралельно відкриваючи заднє вікно: «Мушу пасажира довезти додому. Людину тролейбус збив». Обличчя копів зі строгого миттєво змінилося на співчутливе, але таке — на межі. Вони не розсміялись лише з поваги до постраждалого. І я не можу їх засуджувати: все-таки він виглядав дуже комічно.

— Проїжджайте, — сказали копи, все ще намагаючися тримати співчутливу міну, — пригадує Антон.

— У мене було минулого літа. Я бігла як скажена від паркінгу об 23:15, а тоді комендантська година ще з 23-ої була. Востаннє я так бігла, щоб встигнути до одинадцятої, ще в школі, бо якщо приходила пізніше, далі чекало декілька днів без кишенькових грошей. Мене побачили патрульні, їхали на машині поруч, опустили вікно й виразно дивились на мене. Штраф не виписали, — сміється Яна.

— Торік їхала з Жулян від подруги з відерцем шовковиці. Думала, доїду на таксі до станції Васильківської, а там на метро. Збиралося на грозу. Телефон сідав. Приїхала, а метро вже не працює, бо 21:50. Орендувала велік, поїхала як доросла. Не збагнула, як повернути перед Либідською — поїхала на Поділ Васильківською. На Хрещатику настала комендантська година. Патруль перевірив паспорт, я пояснила за відро в багажнику. Запитали, чи давно в Києві живу. З 2001, кажу, як вчитися приїхала. А чуваки такі 2002 року народження. Відпустили, — розповідає науковиця Дарʼя.

— У лютому перед поїздкою в Польщу на реабілітацію їздила до майстрині заплітати волосся. Закінчили за 40 хвилин до комендантської, всі ці 40 хвилин я намагалася викликати таксі. Їхати треба було від парку Совки до Міністерки на Оболоні. Далеко. Зателефонувала в поліцію. Там сказали, що то мої проблеми, треба планувати час. Мене мав забрати чоловік, тому я й була записана на так пізно, але він затримався на полігоні. Я лишилася сама вночі на вулиці. У легкій одежі, бо приїхала на таксі вдень і не планувала ходити на вулиці вночі. Почала мерзнути. Уже планувала шукати каменюку й бити вітрину, щоб хоч так мене забрала поліція.

Натомість зупинила патрульну поліцейську машину. Попросила завезти додому. Сказали — далеко. Просила завезти до пункту обігріву. Погодилися. Привезли, висадили й поїхали. У пункт незламності добивалася сама, ходила навколо нього, стукала, гукала. Відкрив молодий сонний незадоволений черговий. Спочатку не хотів впускати, але я сказала, що замерзаю, і впустив. Попередив, що в них можна бути лише трошки й ночувати не можна. Я почала телефонувати до знайомих, додзвонилася до друга чоловіка зі штабу. Він пообіцяв забрати мене. У цей час прийшов ще старший черговий. Дуже зверхній, випустив пару дурних жартів. Привели двох наркоманів. Приїхала патрулька везти їх до відділку. Мене патрульці не віддали. Приїхав друг і забрав. Десь о другій ночі я потрапила додому. Не знаю, як в інших, але в тому пункті незламності точно не були раді людям. Проте я розумію що винна сама, бо затрималися, і ніхто нічого мені не винен, — згадує Надіка.

— Якось викликала таксі за 40 хвилин до комендантської години. Протупила, бо нечасто користуюся, а служби вже не брали замовлення: замовлень багато, а машин мало. І я вже нервувала, бо як із центру добиратися? Уявляла, що проситиму поліцейських підвозити. За 15 хвилин віддзвонюється таксі, приїжджає… і тут вперше я учасниця перегонів. На дорозі — одні таксі, і вони стартують з усіх чотирьох смуг, несуться на шалених швидкостях, обганяють, хто кого може, гальмують на червоний, і знову стартують на жовтий. За сім хвилин мене довезли до будинку, ще водій просив вибачення, що не завезе під під’їзд, бо йому треба доїхати додому. Я ледве вийшла з машини — серце калатало, ноги тряслися. Ну їх, ці таксі, і комендантську годину, і війну, — розказує Юлія.

— Порушувала двічі. Перший раз: день народження чоловіка, початок травня 2022 року. Ми тоді встигли заручилися, а викликати таксі — ні. Пішли додому пішки. Неподалік дому блокпост. Нас зупинили, було вже кілька хвилин комендантської. Ми ввічливо пояснили ситуацію, назвали адресу, перепросили. За квартал охорона під посольством поцікавилася, чи ми знаємо, котра година. Було лячно, але все обійшлося. Другий раз: кілька тижнів тому. Захворіла кішка, запис до лікаря був лише на 22:00, але на місці велика черга, довгий огляд, назад їхали вже о першій ночі. Нас зупинили в центрі. З собою були виписки та чеки з ветклініки, де зазначений час розрахунку, але вистачило на словах пояснити, що сталося, і самого факту кішечки в салоні, — зазначає Олена.

— А ми стояли з сином в черзі за бензином чотири години, і за 10 хвилин до комендантської й закриття заправки таки дісталися колонки. Думала, встигнемо. Аж на касі переді мною якась красуня вирішила купити різних цигарок. Людоньки, які пів дня провели в черзі за пальним, це не схвалили. Знатні були перепалки. Назад верталися через три блокпости, перепусткою був чек із заправки, — ділиться Карина.

— Було раз з чоловіком пізно вийшли в магазин. Але так як він військовий і був у формі, то подивилися документи й відпустили. Він тоді на ротацію повернувся, тож поставилися поблажливо, — каже Ірина.

— Одного разу я порушила комендантську годину в Київській області, відразу після деокупації. Урочисто підʼїхала на блокпост з причепом з 19 собак, — згадує волонтерка Лала.

— Уночі їхали до ветклініки. Перед тим зателефонували у райвідділ і запитали дозвіл. Потім на кожному блокпосту розказували, показували номер, з якого нам перетелефонували. Патрульні питали, як котик. Усе чемно, — ділиться Світлана.

— Цієї весни сусід, давній приятель, проводжав мене додому з бару. Наші підʼїзди навпроти через вулицю. Коли він мене провів додому, було десь 23:45, але ми зачепились у розмовах «зажизнь», і не помітили настання 00:00. Рівно опівночі на вулиці стишили освітлення — дуже дієвий візуальний сигнал, як виявилося. Копняком направила його в сторону дому, а коли він перебігав дорогу, кричала «зайди в під’їзд, щоб я бачила!». Зайшла додому о 00:02, відчувала себе бунтаркою, — сміється Марʼяна.

— Ми порушили в жовтні, ще коли вона починалася о 23:00. Кіт наївся заміокулькаса, і в нього почалася сильна алергія. Мусили терміново шукати ветеринара, поверталися, звісно, після одинадцятої. Нас спиняли майже на кожному блокпості, і ми щоразу розповідали про кота, показуючи бідолашного винуватця порушення порядку в переносці. На ранок у мене боліло горло від надлишкових розмов і голова — від вичитувань тероборони. Тепер у мене немає вдома квітів, зате й нічних поневірянь по ветлікарнях теж нема. Але цю пригоду досі згадуємо з усмішкою, — розповідає Анастасія.

— Переганяла машину як волонтер з Польщі, запізнилася, бо ніколи не знаєш, скільки стоятимеш на польському кордоні. Приємно здивувало, що мене зупинили чотири рази за 20 хвилин, перевірили-розпитали, але пропустили, бо мала всі необхідні документи. Після цього спала спокійно, що диверсанти вночі не пересуватимуться столицею вільно, — зазначає Люда.