Чи потрібно у кінці року підбивати підсумки та як правильно це влаштувати? Що робити, коли результатами ти незадоволений, та чому підсумки — це і про майбутнє також? Гештальттерапевтка Ганна Крицька розповідає про особливості цього процесу та про те, чи варто очікувати дива.
Нещодавно подруга мене запитала: що означає модна фраза «закрити гештальт». А й справді, що це означає? І чому це стає особливо важливим наприкінці року? Звідки береться потяг до внутрішньої інвентаризації усіх незавершених справ саме у грудні? Та й чи справді це потрібно?
Запозичене слово «гештальт» з німецької мови перекладається як форма чи фігура, воно означає ціле, що є більшим за суму своїх частин. В інших визначеннях зустрічається відповідник патерн. Закриття гештальту означає закриття якоїсь фігури, певного процесу в житті людини. Усе незавершене очікує на завершення й займає певне місце в голові. Завершення процесів ми ще називаємо «ставити галочку». Я дуже люблю ставити галочки чи закривати гештальти. Тоді звільняється місце для нового, а це важливо: час від часу готувати місце для змін, під Новий рік чи відносно будь-якої іншої точки відліку.
У гештальттерапії багато уваги приділяється циклу контакту. Розрізняють фази контакту за П. Гудманом: преконтакт, контакт, фінальний контакт і постконтакт. Водночас контакт — поняття значно ширше за зустріч двох людей. Ми контактуємо як зі своїми внутрішніми процесами, так і з зовнішніми предметами і явищами.
Для прикладу уявімо, що ви голодні.
1. На фазі преконтакту ви відчуваєте, що саме хотіли б з’їсти, перебираєте варіанти, уявляєте різні види страв, згадуєте їхній смак, поки не зупинитеся на чомусь. На цій стадії багато енергії, вона спрямована на задоволення потреби втамувати голод. Наприклад, ви зрештою усвідомили, що хочете суші.
2. На фазі контакту ви шукаєте спосіб з’їсти суші: замовляєте доставку чи відвідуєте найближчий суші-бар. Можливо, знімаєте готівку чи заходите в онлайн-банкінг.
3. Далі — фаза фінального контакту, безпосереднього контакту із суші: пробуєте, смакуєте, пережовуєте, ковтаєте. Поступово на цій фазі настає насичення, й енергія потроху йде на спад. І це добре, це є ознакою ситості. Бути постійно в режимі підйому енергії насправді виснажливо. Недарма багато людей після обіду відчувають спокій і навіть сонливість.
4. Зрештою досягаємо фази постконтакту: перетравлення суші, асиміляції усіх поживних речовин організмом. На цій стадії дуже важливим є посмак. Бо якщо від суші болить живіт, час робити певні висновки та дії. Якщо ми переїли, це також відчуватиметься саме зараз. А якщо ми просто насичені й задоволені, це створює гарний настрій. Гештальт із суші закрито.
Трапляється, що на стадії преконтакту немає можливості поїсти, тоді відбувається порушення циклу контакту. Звісно, можна відвернути увагу чимось іншим, щоб не відчувати голод. Але що робити з енергією, яка вже піднялася для дії, що робити зі шлунковим соком, який вже почав виділятися? У деяких людей почуття голоду супроводжується злістю, й це теж про енергію, що виділилась для дії. Якщо дії нема, а енергія вже виділилась, створюється незакритий гештальт. Так, одна моя знайома якось пішла з друзями грати в боулінг вперше в житті, але там їй впав на вухо приятель і весь вечір розповідав про свої життєві негаразди. Оскільки потреба бути доброю дівчинкою в очах приятеля переважила, вона увесь вечір його слухала, крадькома зиркаючи на доріжки й сумно зітхаючи. Згодом вона шукала нагоди знов потрапити в боулінг, щоб врешті-решт задовольнити свою цікавість до цієї гри.
Люди, які з дитинства звикли переїдати або їсти не те, що хочеться, а те, що є, мають поганий контакт зі своїми відчуттями. Вони не завжди розпізнають голод, не можуть зрозуміти, коли наситились, схильні до надмірної ваги через переїдання або надміру худі, бо їдять мало через те, що усе їм не до смаку. Вони не дозволяють собі відкинути неприйнятну чи несмачну їжу. Це створює певний спосіб життя, в якому людина спирається не на свої відчуття, а на зовнішні авторитети: мама сказала, дружина приготувала, бабуся образиться, це дешево, це корисно тощо.
Й це не лише про їжу. Це про спілкування з нецікавими людьми, нудьгу на нецікавій роботі, прочитання нецікавих книжок, перегляд нецікавих фільмів, про життя у той спосіб, який не подобається. В такої людини мало енергії, бо психіка дуже економна, і коли енергія не використовується за призначенням — для дії, а марнується, її виділяється все менше й менше. Не маючи сил на зміни свого несмачного життя, людина може припинити відчувати взагалі.
Добра новина в тому, що якщо можна простежити цей шлях до апатії й хронічно низького рівня енергії, то можна й прокласти шлях у зворотному напрямку. Коли в терапію приходять люди, які нічого не хочуть, їм пропонують відшукувати свої бажання, а починати можна зі смакових уподобань. Віднайти свої улюблені смаки, не нав’язані рекламою, а свої. Знаю чоловіка, який полюбляв кавун із чорним хлібом. Або жінку, яка здатна годину блукати вечірнім містом у пошуках морозива, не погоджуючись на тістечка чи інші замінники.
Повернемося до циклу контакту. Контакт може розірватись на будь-якій фазі, лишаючи гештальт незавершеним. Проте зупинимось на фазі постконтакту. Він визначає, чи підете ви знов у той самий суші-бар, чи любите ви суші взагалі, чи смакують вам саме ці роли. Ви робите висновки, що базуються на відчуттях, асимілюючи досвід. Й таким чином завершуєте цей контакт і звільняєте місце для нового.
Що відбувається, якщо ми проскакуємо цю фазу? Не робимо висновків. Тоді ми не приймаємо, не дякуємо, не відкидаємо, не прощаємось, не «закриваємо тему», тягнемо усе із собою, як равлик свою хатинку. Тоді ми ризикуємо приходити щоразу туди, де нам насправді не подобається.
Тому підбивати підсумки важливо. За певний період, можна за рік, якщо взяти життя протягом року за цикл контакту. Це дає відчуття визначеності, адже нам легше думати про майбутнє, як про щось чітко розділене на частини, на 12 місяців, наприклад. Їсти слона шматками. Опановуючи при цьому мистецтво маленьких кроків, як заповідав класик світової літератури.
То чи загадувати бажання під Новий рік?
Якщо підготували для цього місце, маєте час та натхнення, то чом би й ні? Отже, на початку року ставимо мету чи загадуємо бажання — це преконтакт.
На фазі контакту починаємо шукати, як втілити задум у життя: звернутися до знайомих чи розширити коло знайомств, піти на курси, завести сторінку в соцмережах, залучити імідж-мейкера чи стиліста, працювати над образом, заміжжям чи зачаттям дитини — усе залежить від сміливості обраної мети чи бажання. Найгірше, що можна зробити — це сісти осторонь і чекати на диво, коли все якось саме здійсниться. Я розумію, що новорічні фільми та рекламні кампанії так чи інакше побудовані навколо цього дитячого очікування дива, але чи справді це те, що нам потрібно? Я скоріше повірю в мету й бажання, що втілюються, коли ми самі робимо певні кроки. Хоча б лягаємо в тому напрямку. Нагадує анекдот про єврея, який просив у Бога виграти мільйон і так його дістав, що Бог зрештою сказав: «Купи ж хоча б один лотерейний білет!» Можна розбити свою мету на 12 місяців і розписати, що конкретно ви робитимете кожного місяця для її досягнення.
Фото: Денис Ярошенко
На етапі фінального контакту ми зрештою втілюємо своє бажання, якщо це полетіти на місяць у Таїланд, наприклад. Або робимо й відчуваємо свої перші кроки, якщо це глобальна мета на кілька років, як-то відкласти на власне житло чи започаткувати практику з клієнтурою. Тут важливо не знецінювати себе, а хвалити за усі докладені протягом року зусилля, навіть найменші.
І десь у грудні ми опиняємось на фазі постконтакту, де приділяємо час асиміляції. Можна поставити собі питання й чесно відповісти на них. Наприклад, такі:
.png){kind=icon}
Чи добре мені зараз, коли я досягнув/досягла своєї мети? Або не досягнув/не досягла.
Що я зробила для своєї мети/свого бажання протягом року?
Що спрацювало, допомогло, виявилося плідним?
Що виявилось марним, яка тактика чи стратегія не працює і що можна відкинути?
Які наступні маленькі кроки я можу зробити?
Куди цей шлях приведе мене через рік?
Чи справді це те, чого я хочу?
Нагородою буде радість від здійснення свого бажання. Чи спокій — від задоволення своєї потреби. Це час для шампанського чи іншого способу винагороди за докладені зусилля. Й це вкрай важливо: святкувати свої маленькі перемоги, рубікони, випускні, нові роки.
Досягнення бажаного може принести й розчарування. Тоді на стадії постконтакту важливо прожити це розчарування, бо воно також про щось. Про те, що це могла бути чужа мета або мрія. Про те, що ми могли вкласти в неї забагато чар, тобто зачаруватися, бо розчарування завжди йде в парі із зачаруванням. Про те, що ціна може виявитися зависокою. Наприклад, якщо ми заробили на омріяну квартиру, але водночас вигоріли вщент, бо запрацювалися, це також важливо усвідомити. Усвідомити, зробити висновки, дати собі час і прийняття у нересурсному стані вигоряння, змінити стратегію, здійснити переоцінку цінностей, відновити ресурси.
Про все це розповідають наші відчуття на постконтакті, коли ми не досягли мети, або коли досягли її. Тут важлива чесність із собою. І вироблена звичка не надавати визначення фатальності нашим невдачам. Як і мудрість не надавати визначення абсолютного успіху нашим досягненням. Бо, зрештою, життя — то не про самі лише досягнення мети чи задоволення бажань. І не про самі лише закриті гештальти, бо тоді ми не живемо, а просто ставимо галочки перед пунктами, які виконано.
Життя — то про вміння його смакувати. Шматочками, тримаючи їх на язику, відчуваючи яке воно на смак і приймаючи рішення — проковтнути чи виплюнути. Ці рішення повністю залежать від нас. І від нашого вміння відчувати, звісно. Он де потрібна чутливість! Життя — набагато більше за суму усіх наших гештальтів.
Наприкінці довгої розмови подруга запитала, а чи можна досягти стану, коли усі гештальти закрито. І я подумала, що напевно можна. Але той стан є чимось протилежним життю. Бо поки ми живемо, одні гештальти закриваються, інші відкриваються, і це нормально, це неспинний ланцюжок процесів. Головне, щоб усе це приносило задоволення.
Отже, закривайте гештальти, мрійте, бажайте, ставте цілі, під Новий рік і не тільки! Це корисно!
Та не забувайте час від часу купляти лотерейні білети.
Читайте також: Насолода чи залежність: як керувати своїм часом;
Святкувати зі своїми: що замовляти у 15 крутих українських виробників;
Світ, помножений на спогади. Історія одних парфумів;
Як врятувати перфекціоніста: між Монатіком, Гоголем та Барброю Стрейзанд;
Пасивна агресія: будувати чи руйнувати.
