Чому не працюють тренінги, де розповідають про секрети швидкого багатства, та як на нас впливає відмова від готівки? Звідки беруться борги та чому збільшення доходів може відрізати від сімʼї? Гештальттерапевтка Ганна Крицька розповідає, чому ми багатші, аніж вважаємо, та пропонує шлях до зміни стосунків з грішми.
Чим для вас є гроші? Чи легко ви їх заробляєте та віддаєте? Розмірковували над тим, чому одні люди ніби притягують гроші, а інші мають схильність спустити усе, скільки б не мали? Чи маєте ви відчуття цінностей грошей? А відчуття цінності ресурсів, які ви обмінюєте на гроші?
Згідно з Вікіпедією, «гроші є загальною еквівалентною формою вартості інших товарів та послуг. Гроші виконують функції мірила вартості та засобу обігу». Мені визначення грошей як засобу обігу імпонує, бо тоді гроші — це своєрідна конвертація моїх талантів, вмінь, навичок й знань — назвемо їх ресурсами — у загально прийняте мірило їхньої вартості.
Тобто гроші — це не папірці та монети, хоча можна любити їх і з цього боку теж. Щоб усвідомити, наскільки важливими є тактильні відчуття, на тренінгу у гештальттерапії учасники обирали привабливі для себе купюри чи монети, клали їх під подушку на ніч й на ранок записували інсайти та усвідомлення. Здебільшого усі були позитивні.
З розвитком інтернету ми бачимо значно менше паперових грошей. Через перехід на онлайн-розрахунки тактильне відчуття грошового еквіваленту наших ресурсів майже зійшло нанівець. З введенням карантину тенденція підсилилась.
Перестали тримати гроші чи монети в руках — і виріс ризик знецінення наших ресурсів. Це може суттєво вплинути на самооцінку. Ми не бачимо стосу грошей, які заробили, не відчуваємо цінності своїх ресурсів, які продали. Натомість отримуємо певні товари чи послуги, деякі також невидимі. Головне в цьому вчасно розгледіти пастку самознецінення і розписати для себе, що ми отримуємо натомість: якість життя, майно, товари й послуги.
Усі зміни починаються з аналізу того, що є на даний момент. Так, у березні 2020 року, коли усю планету охопила тривога з приводу майбутнього заробітку, на вебінарі про гроші нас вчили техніці інвентаризації свого майна: нерухомості, автомобілю, дорогоцінних металів, заощаджень тощо. Це дозволяло, по-перше, побачити, що певна фінансова подушка безпеки вже є, а по-друге, розрахувати, на скільки вистачить запасів за найгіршого сценарію, що значно знижувало рівень тривоги й висвітлювало цінність наявних ресурсів.
Отже, важливо усвідомлювати цінність своїх ресурсів та грошей, які ми за них отримуємо. Втім, в усі часи, навіть спокійні, з грошима були пов’язані й негативні інтроєкти*. Найбільш розповсюджені з них такі: «гроші — це зло, корінь зла», «гроші псують людину, стосунки», «великі гроші — велика небезпека» тощо.
*Інтроєкт — термін, введений у 1909 році угорським психоаналітиком Ш.Ференці, від лат. intro — всередину и лат. iacio — кидаю, кладу) — неусвідомлений механізм психологічного захисту, коли людина приймає у свій внутрішній світ погляди чи установки інших людей. Для прикладу наведу інтроєкт М. Булгакова, вкладений до вуст Воланда в романі «Майстер і Маргарита»: «Ніколи нічого не просіть… особливо у тих, хто сильніший за вас. Самі запропонують і самі все дадуть».
Те, як ми визначаємо гроші, засвідчує наше особисте ставлення до них. Впливає і соціокультурне середовище. Так, для українців завжди важливим було майно. Можливо, тому що історично ми довго були його позбавлені: панщина, робота у наймі тощо. Та й нині родини нерідко сваряться через розподіл майна. В цьому проглядаються досі залежні тенденції нашого народу, тому що бажання отримати щось у спадок часто переважає намір заробити самостійно.
Кожна епоха диктує власне ставлення до грошей, бо задовольняє той чи інший запит суспільства. Зараз за великі статки скоріше поважають, ніж саджають. Хоча, звісно, ми пам’ятаємо інше. Від часів Жовтневої революції минуло трохи більше століття. Тоталітарний режим, розкуркулення, депортації, розстріли цілих поколінь українців створили генетичну пам’ять, пам’ять роду, до якої, свідомо чи ні, долучаються наступні покоління.
Нині маємо справу з наслідками. Якщо вашого прадіда розстріляли чи заслали до Сибіру за те, що він мав достатньо розуму й наснаги, щоб розвинути власне господарство чи виробництво, то, ймовірно, його діти жили з клеймом дітей «ворога народу» та своїм дітям вже передавали видозмінені інтроєкти. Наприклад, такі: «не висовуйся», «будь як усі», «великі гроші — у бандитів», «великі гроші чесно не заробиш» тощо.
Наступні десятиліття колективізації також позначилися на цінностях. Схвалювалося бути працьовитим, вченим і бідним. Звідси пішли інтроєкти про те, що «гроші здобуваються важкою працею», адже робітничі професії, де люди працювали до поту, оплачувалися краще за інтелектуальні. Про те, які саме верстви населення попервах підтримували більшовики, є прекрасний роман Валер’яна Підмогильного «Місто». Про Київ, до речі. А вже після відлиги, у 90-х роках сталася раптова зміна в установках, як це часто трапляється після розвалу тоталітарного режиму. Спочатку завдяки мексиканським мильним операм ми дізналися, що «Багаті теж плачуть», а трохи згодом бандитів реабілітували у фільмах на кшталт «День народження Буржуя» та «Бандитський Петербург».
Усе згадане пояснює, чому гроші вважалися й досі вважаються злом. У простих людей грошей не було, гроші мали влада та бандити. Окрім того, тоталітарна система не давала адекватного уявлення про справжню цінність своїх ресурсів. Тому якщо я, проста людина, не можу продавати свої вміння й таланти за ті гроші, яких вони варті, всередині мене накопичуватиметься фрустрація. Якщо я не йду за власним покликом і не пропоную світові свої справжні таланти, а натомість обираю соціально прийнятну професію, стабільну заробітну плату й соцпакет, то отримую безпеку, стабільність, передбачуваність та обмеженість доходу. Майже без ризику для себе, бо більші ризики несе роботодавець.
Техніка роботи з інроєктами. Варто проаналізувати усі свої інтроєкти, пов’язані з грошима. Візьміть аркуш паперу й напишіть усе, що вам спаде на думку з приводу грошей. Записувати треба швидко й чесно, без фільтру. Ідея в тому, щоб зазирнути у підсвідоме. Далі перечитайте та виділіть кілька найбільш розповсюджених інтроєктів, і попрацюйте над тим, щоб перевернути їхнє значення з негативного на позитивне. Наприклад, «великі гроші — велика небезпека» трансформується у «гроші — гарантія безпеки», тому що вони дозволяють найняти охорону, розподілити їх по банківських комірках, сейфах тощо. Краще працювати разом з кимось у парі чи трійці, бо самостійно усвідомити та навіть сформулювати інтроєкт досить важко.
Що приваблює чи відштовхує гроші? Ось кілька постулатів, пов’язаних з грошима:
1. Гроші люблять ризик. Не можна заробити статок, заховавши гроші під матрацом. Бо гроші — це еквівалент енергії, контакт з іншими. Знаю одного інтелігентного чоловіка, що в голодні 90-ті мав годувати сім’ю й мусив продавати цінні речі. Знайшлися покупці, він сформував початковий капітал і започаткував свій бізнес. Є багато прикладів, коли люди не можуть розпрощатися із цінними для себе речами, і, зациклені на собі, вони не мають що запропонувати світові, тож не відбувається контакту і не приходять гроші.
2. Гроші — це стосунки. Нема стосунків — й грошей нема. Звісно, можна заперечити, що в стосунках ми не завжди отримуємо гроші. Тоді варто роздивитися, що ми отримуємо натомість, тому що вторинні вигоди є завжди. Психіка надто інертна, щоб виділити енергію на дію, якщо ця дія не є вигідною. Тому там, де багато заявленого альтруїзму, насправді часто ховається потреба у любові, схваленні чи прийнятті в певній громаді. А ще потреба контролювати своїх підопічних, нав’язавши їм відчуття боргу, і тоді це залежні стосунки, до яких українці мають багатовікову схильність.
3. Борги — це залежні стосунки. Ніщо не зв’язує людей так міцно, як борги. По суті, борг — це особливий, залежний різновид стосунків. Якщо докласти зусилля й відшукати іншу, більш рівноправну, форму стосунків, ймовірно, борги зникнуть разом із необхідністю, що зумовила їхню появу. Втім, проблема знов-таки в тому, що психіка завжди шукає найлегший шлях. Тому якщо маєте борги, то, можливо, це єдиний доступний спосіб чи форма збереження стосунків. А не дефіцит навичок планування, брак коштів та інші загальноприйняті фрази самозвинувачення, що зазвичай лише збільшують почуття провини й заводять у глухий кут.
4. Більші гроші — це більший рівень видимості. Трапляється, що людина хоче вийти на інший рівень доходу й має для цього усі необхідні ресурси. Але не виходить. Й причин цьому може бути кілька. Можна бути психологічно не готовим до видимості. Також таким чином може зберігатися вірність сімейній системі. Наприклад, якщо в сім’ї панує інтроєкт «в нашому роді усі бідні та горді», то буде вкрай важко збільшити рівень доходу через те, що коли перестаєш бути бідним, є ризик відокремитися від роду й стати видимим. А відокремлення може сприйматися психікою як загроза, бо прадавня історія свідчить про те, що за часів мамонтів одинока людина практично не мала шансів вижити. Та й сто років новітньої історії остаточно закріпили відчуття небезпеки, коли відокремлюєшся, принаймні, на наших теренах.
То що ж тоді? Не розвиватися, не виділятися, бути вірним сімейній системі до скону, захлинатися фрустрацією та пасивною агресією? Конкурувати навіть там, де нема приводу, особливо поруч із тими, хто наважився реалізувати таланти, схожі на твої? Дефлексувати, тобто скидати енергію для заробляння грошей у інші дії, наприклад, в алкоголь чи компульсивний шопінг?
Звісно, ні. Подібна ретрофлексія, тобто стримування себе, за умови великого внутрішнього потенціалу призводить до психосоматичних захворювань.
Ми спрямовуємо неймовірну кількість зусиль на те, щоб стримати себе від руху у непрогнозований і невідомий світ, де можна багато здобути, але й багато втратити. Але натомість варто наважитись розгорнути енергію назовні й спрямувати її за призначенням: йти у світ, пропонувати свої ресурси й здобувати свої статки.
Щодо страху випасти з обойми сімейної системи, то тут слід згадати закони розвитку системи, зокрема що стосується принципів інертності та еластичності. Система завжди прагне до самозбереження, але парадокс в тому, що для її еластичності потрібен той, хто трансформує й розвиває її, новатор, який ризикує. Чим більше в людини пропрацьованих сімейних чи родових інтроєктів, то більше свободи дії вона отримує. Й своїм нащадкам передасть те, що напрацює, а це сприятиме розвитку всієї сімейної системи.
Якщо серед ваших улюблених захисних механізмів є знецінення й самознецінення, це також пропрацьовується в кабінеті психолога. Якщо вам важко встановити адекватну ціну за свою послугу й ви впахуєте за копійки, а вночі ще й безкоштовно шиєте костюми дітям знайомих, ігноруючи власні потреби аж до виснаження, то варто звернути увагу на відчуття самоцінності й шукати вигідніші для себе способи підняття самооцінки, ніж демонструвати доброту для всіх.
Ми не змінюємось враз. Такі сподівання нагадують пацієнта, що приходить до лікаря з хворобою й очікує, що його вилікують за 1-2 сеанси. Погана новина в тому, що чарівної пігулки не існує. Тікайте з тих тренінгів особистісного росту, на яких обіцяють підвищення доходу вдвічі чи втричі вже за кілька днів. Це працює інакше. Швидкі зміни швидко й щезають. Краще, щоб зміни були повільними. Бо ви роками жили саме з цими інтроєктами, робили саме ці речі, ретрофлексували, дефлексували, знецінювали себе й всіляко інакше глушили свій потенціал, що призвело до певного психосоматичного захворювання. І потрібен час для того, щоб щось усвідомити, прийняти й змінити.
Щоб розпочати зміни, потрібні всього дві речі:
1. Прийняти своє життя як воно є зараз. Прийняти своє невдоволення, негаразди зі здоров’ям чи борги, якщо вони є. Зараз так. Поки так.
2. Взяти відповідальність. Не держава погана, не батьки, не війна й не сусіди в усьому винні. А це я так живу, що обираю жити в цій державі, реагувати саме так на батьків тощо. Тоді людина виходить із залежної позиції й бере відповідальність за своє життя. Тоді з’являється активне «я», що саме чинить дію.
Щоб виконати другий пункт, пропоную почати з простого: переформулювати свої висловлювання у «я-позицію»: замість «мені виплатили стільки заробітної плати» сказати «я заробила таку суму». Головне — постійно практикуватись. Тут може також допомогти техніка браслету: вдягаєте браслет на праву руку й щоразу, як ловите себе на тому, що знов формулюєте пасивні речення, перевдягаєте браслет на ліву руку на якийсь час, скажімо, на день. Завдання — протримати браслет на правій руці якомога довше. І пам’ятайте, що стійка звичка формується не менше 40 днів. Зате повільні зміни мають довготривалий ефект.
Звісно, для цього потрібні вольові зусилля. Й саме наявність волі відрізняє дорослих від дітей. Щоб заробляти гроші, теж потрібні вольові зусилля. Зрештою, перефразовуючи французького письменника Марселя Пруста, життя теж є зусиллям — зусиллям в часі.
