Обручки, ведмедики та розмови: як не втратити кохання

Чому не завжди варто влаштовувати ідеальне побачення на День Святого Валентина та дарувати дорогі подарунки? Чи можна перенести казку романтичних фільмів у життя та чому дата 14 лютого стала такою для нас важливою? Гештальттерапевтка Ганна Крицька розповідає, яку небезпеку може нести День закоханих та у чому насправді сутність кохання.

А ви святкуєте День Святого Валентина? Чи було б вам приємно на День закоханих отримати букет квітів від коханого? А велику м’яку іграшку й різнокольорові кульки? А освідчення від нього ж? А ручку Parker від коханої? А романтичну подорож? А весільну подорож?

Звісно, не обов’язково чекати на 14 лютого, щоб долучитися до ажіотажу в РАЦСі чи церкві, бо хочеться благословіння саме від офіційного сучасного купідона монаха Валентина. І не завжди доречно освідчуватися публічно з каблучкою з діамантом, яку надягають на ваш палець на очах у купи свідків. Або бронювати тур-сюрприз на море потайки від коханого. Втім, якщо це приносить задоволення обом, то чом би й ні?

День закоханих — свято досі нове для нас, прийшло із заходу. Хоча ідея про те, що має існувати спеціальний день у році, коли здійснюються мрії закоханих, активно пропагується завдяки таким фільмам, як, наприклад, «День Святого Валентина» 2010 року, автори якого у десяти паралельних сюжетних лініях звертаються до усіх поколінь, від дітей до літніх людей, приблизно з таким меседжем: «кохаймося, бо ми того варті». Втім, якщо юне покоління зачароване ейфорією кохання й радісно підхоплює його символи, намагаючись освідчитися чи одружитися саме цього дня, то старші люди, наприклад, наші батьки, виказують дещо інші емоції — від розчарування до відверто скептичного ставлення до всіляких офіційних покровителів любові. Як сказала колись літня очільниця РАЦСу, коли на неї насідала молода пара з проханням розписати їх саме 14 лютого: люди або живуть разом, або ні, незалежно від дати народження їхнього шлюбу.

Втім, юність категорична, маркетологи талановиті, а західні фільми про День святого Валентина зазвичай популярні. І нам дуже хочеться перенести казку з екрана в життя, і в цьому нема нічого поганого. Однак казка з плаского екрана погано втілюється в об’ємне життя.

Спроби захопити щастя й приборкати його під себе зазвичай зазнають поразки. Якщо публічне освідчення робиться більше для свідків, ніж для двох закоханих, то його цінність сумнівна. Згадується розповідь однієї жінки, що прагнула ідеального романтичного побачення десь на березі Середземного моря. Вона подбала про зустріч заходу сонця на пляжі, про морепродукти й келихи. Про все, за винятком того, що коханий мав би охолодити шампанське. І попри усі наявні атрибути романтичного вечора, попри бурштинове сонце, що дивовижно розчиняється в морі на обрії, попри смачну їжу, вечір було зіпсовано. Тому що картинці бракувало ідеальності, тої, яка жила в уяві жінки. Уява її коханого малювала геть іншу картинку, але їй не спало на думку поцікавитися, якої романтики прагнув він, а йому не спало на думку це озвучити.

У чому суть кохання? Коли думка другої половинки важлива. Коли обоє можуть спокійно озвучити свої бажання, без страху бути непочутим, висміяним чи зневаженим. Коли ви чуєте його голос: рибу я не люблю, поміж моря чи гір віддаю перевагу горам, а взагалі, я радий просто побути поруч з тобою, але не тисни на мене з цим неохолодженим шампанським. Бо замість романтичного вечора буде сварка. Замість близькості будуть двоє ображених в одному ліжку, де кожен оплакуватиме щось своє.

Кохання — то про спільність. Не про фотки романтичної вечері в соцмережах, хоча й вони мають місце, а про тиху радість від того, що ви разом. Адже так багато пар не склалося, так багато нещасливих чи невзаємно закоханих, так багато вдівців та вдів, що роками оплакують втрачене відчуття присутності близької людини. А ви це маєте. Він тут, він хоче бути з вами. Або вона поруч, з усіх чоловіків вона обрала саме вас. І не варто надавати маленькій неідеальній деталі аж такого суттєвого значення. Інакше ця деталь, наділена величезною енергією незадоволення, зруйнує усю картину миттєво, як вилітає корок із пляшки шампанського.

Секрет щасливих пар в тому, що вони вміють розмовляти й домовлятися. В тому, що обоє заповнюють простір стосунків, які створюють, обоє мають місце розмістити в них свої бажання й небажання. Якщо цей спільний простір займає лише хтось один, то варто поставити собі питання: чи щасливий той другий? Чи не відпрацьовує він якусь свою модель, у якій він не має права голосу або не користується цим правом? Чи не вибухне він колись, коли терпіти буде несила?

Тому перш ніж освідчуватися привселюдно, вивчіть свою дівчину, чи справді їй до вподоби таке освідчення. Перш ніж витрачатися на ведмедика у людський зріст, поцікавтеся, чи вона любить іграшки й чи не має на них алергії. Перш ніж замовляти тур до моря, дізнайтеся, якому типу відпочинку надає перевагу він. І перш, ніж брати в облогу РАЦС, щоб вас розписали саме 14 лютого, переконайтеся, що хочете розмовляти з цією людиною решту свого життя.

Тоді усі ці речі матимуть сенс, бо будуть прелюдією до тієї вашої спільності й близькості, яких прагнуть закохані. Розмовляйте, домовляйтеся, дайте своїй другій половинці шанс почути ваш голос, звикнути до нього й враховувати його. Зрештою, це про чесність між вами. І хай Святий Валентин вас благословить!