Чи може змінити світ одна людина? І як їй винести ношу, що наклав важливий і жахливий винахід за часи людства? На великих екранах — один з найочікуваніших фільмів літа «Оппенгеймер». Вікенд розповідає про премʼєру.
У центрі сюжету — американський фізик єврейського походження Дж. Роберт Оппенгеймер. Талановитий у науці, але має невротичну вдачу. Не всі викладачі високої думки про нього, проте деякі бачать в Оппенгеймері величезний потенціал. Вони й допомагають юнакові рухатися далі та підтримують амбітні плани, як-то викладати та популяризувати в Америці квантову фізику. Молодий фізик не цурається знайомства з різноманітними політичними ідеями, розмірковує щодо трагедій євреїв, становлення нацистської Німеччини та ситуації з іспанськими комуністами. Все це пізніше зіграє проти вченого.
Одного дня до Оппенгеймера приходить генерал Леслі Гровз. Він пропонує фізику очолити амбітний проєкт, який увійде в історію як Мангеттенський. Задача Оппенгеймера — обʼєднати найефективніших учених і розробити ядерну зброю, до створення якої вже близько підібралися нацисти. Перед ним постають багато викликів, і не тільки наукових, а й моральних.
Як і будь-який інший фільм Крістофера Нолана, цей можна охарактеризувати насамперед як масштабний. «Оппенгеймер» — не простий байопік. Тут додані елементи трилеру та шпигунського кіно, мова піде про науку, політику та моральний вибір. Тому маємо розповідь не тільки про самого Оппенгеймера, а й узагалі про особливості передвоєнної та воєнної епохи. Тому, якщо буде наснага, освіжіть знання про тодішні розклади: хто кому коли союзник і що відбувається з комунізмом. Без цього ви зрозумієте події фільму, проте так буде легше зорієнтуватися в загальній картині.
Але найперше це байопік. Тому почнемо з головного героя. Роберту Оппенгеймеру подобається квантова фізика, і він «бачить», як працює наука. Він переймається тим, що відбувається у світі, наголошує на своєму походженні та намагається підтримувати євреїв, що страждають від гонінь. Тому коли генерал пропонує йому обійти нацистів, що розробляють ядерну бомбу, з ентузіазмом береться до справи. Проте з кожним наступним кроком він опиняється перед складними моральними викликами. Чи варто розробляти водневу бомбу, яка може стати ще грізнішою зброєю, ніж ядерна? Як випробовувати розробку, яка має найменший, але шанс знищити атмосферу Землі? Як обрати японське місто для ядерного бомбардування? Оппенгеймер проходить важкий шлях від науковця-творця ядерної бомби до людини, яка мучиться, дедалі краще розуміючи наслідки створеного.
Генерал Леслі Гровз — суворий військовий, який заганяє науковців у свої рамки та у всьому вираховує політичну доцільність. Кетрін Оппенгеймер — дружина фізика, яка переживає складне материнство та має алкогольну залежність. Льюїс Штраус — бізнесмен і офіцер, залучений до формування ядерної політики США, постійно сперечається з Оппенгеймером і є дуже неоднозначною фігурою. Крім того, маємо багато яскравих науковців, кожен зі своїми поглядами на створення мегазброї та бачення її потенціалу й загроз. Усі персонажі вимальовуються живими, викликають купу почуттів завдяки акторам, які їх зображують. І це стосується як головних, так і другорядних та епізодичних героїв. Каст зібрався зірковий: Кілліан Мерфі, Емілі Блант, Метт Деймон, Роберт Дауні-молодший, Джош Гартнетт, Флоренс Пʼю, Кеннет Брана, Кейсі Аффлек, Рамі Малек. Гра кожного — тонка, чуттєва, переконлива. Один з незручних моментів — час від часу персонажів стає настільки багато, що починаєш трохи плутатися. Проте з розгортанням сюжету все стає зрозумілішим.
Але не треба думати, що Нолан розповів усю історію від «А» до «Я». Це було б надто просто. По суті ми маємо два погляди на одні й ті самі події.
Роберта Оппенгеймера допитує рада безпеки щодо ядерної зброї, і тут ми бачимо спогади самого фізика. Ця частина — кольорова.
Льюїса Штрауса розглядають як кандидата в міністри торгівлі США. Цей ракурс — бачення Штрауса. Його версія — чорно-біла.
І попри те, що події розглядаються в ретроспективі, сюжет розростається й розростається, щоб наприкінці приголомшити глядача.
Ще одна фішка фільму — кадри-вставки. Коли мова йде про зірки, нам на кілька митей покажуть ці зірки, коли розповідають про ядерну реакцію — метання частинок, коли кажуть про другорядного персонажа, що зʼявився пів години тому на екрані, — кадром нагадають кого мають на увазі.
Окремо варто попередити про те, що може стати тригерами для українського глядача. У стрічці багато різких і сильних звуків. Також часто йдеться про комунізм і СРСР, особливо в контексті розробки ядерної зброї та прогнозів проводження радянських лідерів. І окремою чутливою темою може стати загалом історія створення та застосування ядерної зброї, в результаті чого без перебільшення ми маємо такий світ, в якому зараз живемо.
Трохи фактів про фільм
Сценарій заснований на книзі «Американський Прометей: Тріумф і трагедія Дж. Роберта Оппенгеймера». Автори Мартін Дж. Шервін і Кай Берд отримали за неї Пулітцерівську премію в категорії біографії чи автобіографії.
Це найдовший фільм Нолана — триває майже три години.
Сам режисер назвав його найскладнішим і наймасштабнішим проєктом, з яким працював. Найважчим було відтворення ядерного вибуху без використання компʼютерної графіки.
Нолан розповідав, що хотів зокрема зробити фільм повчальним для Кремнієвої долини та тих, хто працює над створенням штучного інтелекту. Він зазначив, що мова йде про відповідальність, адже нові технології можуть мати непередбачувані наслідки.
«Оппенгеймер» вийшов обʼємним, напруженим, захопливим фільмом з чудовою режисурою та глибокими персонажами. Він показує більше ніж історію однієї людини, даючи глядачам відчути всі наслідки неймовірно складних виборів.
Сподобалася стаття? Подякуй автору!
Читайте також: Барбі: не тільки фемінізм;
У погоні за ключем. Якою вийшла «Місія неможлива: Розплата. Частина перша»;
Індіана Джонс і реліквія долі. Час прощатися з легендою;
