Як на уроках праці зацікавити дітей спінерами та роботами? Олена Припіяло в рамках проекта «Cool school! І ніякого навчання» в ТРЦ РайON провела майстер-клас з виробів з солоного тіста і розповіла про стосунок Давньої Русі та Фінляндії до цієї техники та про те, як діти роблять подарунки для батьків.
Я прийшла в середню школу вчителем праці у цьому році. Коли навчалася в школі, у хлопців та дівчат були роздільні уроки праці. За новою програмою, хлопці та дівчата навчаються разом і їм дають кілька тем на вибір. Мені здається, що тоді було простіше вчителям, але нецікаво дітям. Зараз у 6 класі ми проходимо тему «підставка під горнятко», і діти можуть виконати її у п’ять різних способів, починаючи від в’язання гачком і макраме та закінчуючи випилюванням лобзиком.
Спочатку вчитель все одно має викласти модулі і дати розуміння, з чим вони будуть працювати. А після вивчення основ школярі розділяються і можуть працювати за тією схемою, яка їм подобається.
Дітей, які хочуть працювати руками і у яких це виходить, у школі тролять. Хоча це дивно: зараз дуже розвинутий хендмейд, все, що зроблено своїми руками, вважається дуже крутим. Але у дітей часто спрацьовує те, що легше щось купити, ніж зробити самому. Проте коли дитина доходить до фіналу праці, коли вона вже бачить, що сама щось зробила, вона відчуває гордість. Тобто тут треба пройти через переломний момент від «я не хочу і мені це не потрібно» до «я це зробив, я зміг».
Як хлопцям, так і дівчатам зараз подобається випилювати лобзиком. Цікаво спостерігати, коли хлопці кричать, наприклад, що не будуть плести макраме, бо це дівчача справа, а от коли починають виводити вузли, їм вже подобається.
Зараз у мене 9 клас виконує проект «полиця у пост-модерн стилі». Школярі спочатку скаржаться, що нема матеріалів і бажання це робити. Ми знайшли матеріали, коли був процес стругання, пиляння, шліфування, це було для них наче каторга. А коли вже склали полицю, оформили, і побачили, що це круто, тоді у них заблестіли очі від гордості. Спочатку кажуть, що у них «руки не з того місця ростуть», а потім роблять те, чим вони можуть похвастатися.
Сьогодні техніки з’являються одна поперед іншої, є багато майстер-класів, де з цим можна познайомитися, освоїти. Я знаю велику кількість технік: від аплікації, всі види в’язання, плетіння, різьблення, випилювання, ліплення, бісер, мокре ваяння, хоча поки ще не освоїла сухе ваяння, але дуже хочеться.
Більшість матеріалів для підготовки до уроків надає школа, але у невеликому обсязі. Мабуть, третя частина зарплатні йде на те, щоб підготувати приклади, які можна показати дітям, також для того, щоб допомогти їм виконати, бо коли є цікавість, але нема матеріалу, то все одно треба робити. Бо набагато гірше, коли матеріали є, а цікавості нема. До того ж за новою програмою ми можемо варіювати, виходячи з того, що є у дітей і що ми можемо їм дати.
Не може бути такого, щоб у всіх виходило все. Але найважливіше — підбадьорити дитину на перших етапах, у когось вийде краще, у когось гірше, але спробувати мають всі. Знову ж таки, ми можемо варіювати: якщо у тебе не виходить ліпити, це можна замінити на те, що тобі подобається і в тебе вийде.
У роботі над проектами є великий мінус — діти повинні складати до них документацію, і це відбиває всю охоту. Якщо сам проект вони виконують з радістю, то технічний опис і оформлення проекту їм не хочеться робити. Ми намагаємося спрощувати цей момент: молодшим дітям даємо форми, які просто треба заповнити. А от у старших класах тиснемо на те, що у дорослому житті подібну роботу все одно треба виконувати, а якщо зараз це спробувати, то потім буде простіше.
Діти будь-якого віку з великим захопленням роблять подарунок для батьків. Буває, питають: «Чому я маю це залишити школі?». «А ти можеш подарувати це мамі». От коли вони розуміють, що роблять це для рідної людини, більше стараються і дуже переживають, чи сподобається їй.
Зараз старшокласники хочуть робити колонки, акустичні системи. Внутрішню частину вони можуть купити, а оформлення роблять самі. Ще зараз популярні робототехніка та електроніка, програмування — це до інформатики, а от зовнішній вигляд ми можемо зробити. Коли були популярні спінери, хлопцям було цікаво зробити їх власноруч: вони виконували їх з дерева, з підшипників, заліза, всього, що могли знайти.
Як ліпити з тіста?
Тісто робити легко: скільки солі, стільки й борошна. Завдяки солі воно не буде пліснявіти, тримати і цементувати, щоб тісто не було крихким. Під час замішування треба додати трохи олії або клею та трохи холодної води, щоб тісто не давало конденсат. Якщо додати гарячу, то воно буде глевке.
Зберігати бажано у контейнерах, щоб не було доступу повітря, щоб не підсихало.
Коли ми зробили фігурку, то треба, щоб тісто підсохло: або природнім шляхом, або скористатися духовкою, обігрівачем чи батареєю.
Розмальовувати можна як у сирому вигляді, так і у сухому. Можна покрити виріб прозорим клеєм або лаком, тоді воно буде зберігатися дуже довго.
Переваги виробів з солоного тіста:
Щоб зробити щось з солоного тіста, не треба витрачати багато коштів.
Вироби з пластиліну, пластику не завжди повністю безпечні, на відміну від того, що зроблене з тіста.
Солоне тісто — нейтральне по кольору, що б ми не зробили, потім це можна розфарбувати так, як нам подобається.
Розвиває моторику рук.
Коли солоне тісто засихає, фігурки з нього будуть довго зберігатися, вони не розкришаться.
З давніх давен на Русі солоне тісто використовували для виготовлення дитячих іграшок, а у наш час у Фінляндії, Ірландії існує традиція перед Різдвом дарувати іграшки з солоного тіста, бо тісто символізує достаток, благополуччя.
Якщо ненароком фігурка розбилася, то можна змочити водою місце зламу, зібрати і воно знову буде триматися докупи.
Читайте також: Бумажное сердце: как умиротворяет квиллинг;
Акварель для всех и без плохих оценок;
Бисер для школьника: развиваемся и самовыражаемся.
Підписуйтесь на нас у 
, читайте в 
, слідкуйте в 
та зазирніть у 
.
