Книжка на мільйон: як писати фентезі та шукати видавців

Книжка на мільйон: як писати фентезі та шукати видавців

Фото: Depositphotos.

Як написати першу книжку та знайти видавця? Коли псевдонім рятує письменника й коли він йому шкодить? Який зв’язок між фентезі-зірками та ЗСУ? Ірина Грабовська розповіла Вікенду про свій досвід.

Факти з біографії Грабовської:

Родом зі Сніжного, в 17 років поїхала навчатися в Донецьк.

Вивчала прикладну лінгвістику. Є викладачкою української мови та інформатики.

Мріяла жити в Києві.

Завжди вболівала за київське «Динамо».

Писала історії про динамівського фаната, який жив на Троєщині.

Про першу книгу і видавців

Ірина Грабовська

— Не пам’ятаю, щоб я колись не писала. У мене завжди були стоси великих і маленьких блокнотиків, я купувала їх сама, дарували батьки та друзі. Постійно писала в блокнотах якісь історії. Спочатку в класі третьому-п’ятому це були казочки на три сторінки. Коли з’явився комп’ютер, зрозуміла, що набирати тексти набагато швидше та простіше. Першим твором було велике оповідання про перше кохання. Мені тоді було 16 років.

Буває, дискутуємо з іншими письменниками: от ти написав величезну книгу, а вона не продається або її критикують. Як впоратися з цим і писати далі? Я завжди відповідаю на таке: «Якщо можеш не писати, то не пиши. Якщо не можеш не писати, то вибору немає. Писатимеш все одно, навіть якщо твої книжки нікому не подобатимуться, навіть якщо їх ніколи не надрукують».

Разом з іншими п’ятьма авторами я працювала над документальною хронікою «У вогняному кільці. Оборона Луганського аеропорту». Тоді підписалася псевдонімом — Анастасія Воронова. Псевдо обрала, бо мої батьки в той час знаходилися на окупованій території.

Ми зі співавторами не очікували такого успіху й того, що буде настільки великий наклад. Книга стала одним з лідерів продажів видавництва «Фоліо» у 2018 році, фактично першою документальною хронікою однієї з операцій російсько-української війни.

Тоді ж видавництво «Фоліо» взялося друкувати мою фантастичну книгу — стімпанк-детектив «Останню обитель бунтарства». Однак ми не зійшлися у поглядах на редактуру і обсяг тексту, тому я розірвала контракт. Це було дуже болісно, бо до того я років дев’ять не могла надрукуватися і написала дуже багато текстів.

Одразу ж надіслала текст у редакцію «КМ-Букс», вони зацікавилися. А коли вже готували книгу до друку, редакторка сказала: «Це ваша перша книга, вона впливатиме на всю подальшу кар’єру. Тому вирішуйте зараз, брати псевдонім чи користатися справжнім іменем». Це було важке рішення, але я обрала власне ім’я.

Про книгу «як у Мартіна»

— Отож, моя перша книга — «Остання обитель бунтарства» — вийшла у 2019 році, це стімпанк-детектив. Книга потрапила до списку BBC* в номінації «Дитяча література». Мене це здивувало, бо я вважаю її нью-едалтом**. Не знаю, чому так сталося, можливо, спрацювало упередження щодо фантастики, яку іноді прирівнюють до дитячих казок.

*Книга року BBC — літературна нагорода, яка щорічно присуджується редакцією BBC News Україна за найкращу українськомовну книгу.

**Нью-едалт (New Adult) — література, умовно розрахована на читачів 18—30 років.

«Остання обитель бунтарства» — перша книга дилогії «Леобург». Це історія про колишнього спортсмена, який через травму втратив кар’єру. Від зниклого родича він отримує у спадок будинок, де зустрічає дівчину, яка там живе, проте не має ніяких документів. Там же знаходить портал у паралельний світ, де літають дирижаблі, ходить монорельс. Герой змушений затриматись, щоб допомогти одному з персонажів довести невинуватість у вбивстві.

Написала я цю книгу у 2012 році. Тоді вже думала про другий том. Уявляла, як далі розгортатимуться події: в тому всесвіті мала відбутися революція, все у найкращих традиціях модних тоді антиутопій типу «Голодних ігор». Але у 2014 році в Україні почалася війна. І моє уявлення про продовження історії змінилося. Я вирішила брати наші реальні події та вплітати їх в канву свого стімпанківського світу. Я люблю літературу, в якій можна впізнати реальні події, хоча напряму про них книга й не говорить.

До речі, недавно вийшла книга «Макова війна» Ребекки Кван, яка теж так робить: використовує реальну китайсько-японську війну, вплітає ті події у свій вигаданий світ.

Не можна сказати, що видавці не люблять дилогії чи трилогії. Що вони точно не люблять — то це товсті книжки. Чим товша книга, тим вона дорожча в друці, тим менше шансів, що книга буде «випадковою покупкою», особливо якщо автора недостатньо знають.

Але наші видавці мають і гарну звичку: якщо взялися видавати серію, то переважно доводять справу до кінця. Другу книгу з дилогії «Остання війна імперій» ми випустили у 2020 році, тож це закінчена серія. Але тепер є ще спін-офф, його поки не можуть видати. Можливо, наступного року.

Після того, як перший наклад розійшовся, у «КМ-Букс» виникло бажання перевидати дилогію під назвою «Леобург» однією книжкою. Це видавництво випускає книжки Джорджа Мартіна, тож мені запропонували видати дві книги одною, у збільшеному форматі, як у Мартіна, з ілюстраціями. Як ми це верстали, то окрема історія, але все ж вдалося утиснути з 1000 сторінок до 750.

Про нову трилогію

— Цього року видавництво «Віват» починає видавати мою нову трилогію — «Замок із кришталю». Це середньовічне фентезі меча та магії. Перша книга — «Зірки й кістки» — має вийти ось-ось, до кінця листопада, на сайті ще діє передзамовна знижка. Сподіваюся, харківська друкарня без перебільшення героїчно надрукує її, попри вимкнення світла й обстріли.

Коли тільки почалося повномасштабне вторгнення, я думала, що цю книжку вже ніколи не видам. Але в березні стало зрозуміло: Київ росіяни не візьмуть. І Харків теж. А редакторка мені написала, що продовжує працювати над моїм текстом навіть в евакуації.

Я люблю високе середньовіччя з лицарською культурою, турнірами та битвами. Окремо люблю історію Бретонського герцогства. За часів Столітньої війни у Бретані розгорівся цікавий спадковий конфлікт на 23 роки. Мене так вразила історія бретонського герцога Жана де Монфора, що колись я написала про цей період історичний роман. Він не був опублікований, і то добре — за ці роки я точно стала писати краще. Тож на основі тієї історії я розробила всесвіт і сюжет про юного спадкоємця престолу, який має відновити владу та захистити свій народ. В тому світі є різні раси. Герой належить до раси птахів, зовні вони виглядають як люди, але мають крила й уміють літати. Є раса людей, які мають зябра та добре плавають, є люди-змії, що мають отруйні залози. Є й звичайна людська раса. Власне, усе це — лицарські турніри, епічні битви, трагічне кохання — буде в «Зірках й кістках».

Побутує думка, що зараз писати та піарити книжки не на часі. Я вважаю навпаки. Велика кількість людей підтримує книговидавництво й письменництво саме зараз. Комусь це дає роботу, комусь натхнення. Тому я зчепила зуби та дописала другу книгу трилогії.

Про розмови із зірковими авторами

— Минулого року на каналі видавництва «Віват» письменниця Дарія Піскозуб провела онлайн-зустріч фантастки Голлі Блек з читачами. «Віват» видавав її трилогію «Народ повітря».

У 2021 року ми — письменниці Ірина Грабовська, Дарія Піскозуб, Світлана Тараторіна, Наталія Матолінець і Наталія Довгопол — створили ютуб-канал для обговорення фантастики «Фантастичні talk(s)». З початком повномасштабної війни ми дуже хотіли якось долучитися до зборів коштів для ЗСУ. Згадали інтерв’ю з Голлі Блек і вирішили зробити щось схоже. У квітні у «Книголава» якраз вийшов перший український переклад Вікторії Шваб «Незриме життя Адді Лярю», а у видавництва «Жорж» готувалося продовження «Макової війни» Ребекки Кван, тож ми звернулися до видавництв із пропозицією покликати на зустріч з українськими фанатами цих авторок. Видавці одразу погодилися. І ще більше нас шокувало, що одразу ж погодилися самі авторки, адже на нашому ютуб-каналі ще й тисячі підписників не було. А коли в людини лише на Goodreads* 500 тисяч оцінок, а її книжки мають переклади 35 мовами, то не очікуєш, що вона так легко піде на контакт. Так ми зробили перші благодійні інтерв’ю, а далі почали нарощувати темпи.

*Goodreads — це популярний ресурс для читачів.

Для допомоги ми обрали медичний батальйон «Госпітальєри», які рятують життя наших захисників на фронті. Іноземці часто думають, що треба донатити на Червоний Хрест, але траплялися й такі, що прямо, як Пітер Воттс, казали: «Не хочу донатити на рюкзаки, хочу дати грошей вам на зброю».

З Джо Аберкромбі вийшло це цікавіше. Щоб привернути його увагу, ми робили флешмоб у Твітері, де українські читачі писали, як хочуть його бачити в нашому каналі, як люблять його книжки. Один учасник флешмобу написав: «Я військовий, знаходжуся в селищі Нью-Йорк Донецької області, і я дуже хочу побачити вас в Україні, але поки що, будь ласка, прийдіть на інтерв’ю до Фантастичних!». І Аберкромбі відповів!

Отак поступово запитів від іноземних авторів і наших видавництв стало дуже багато — їх уже більше десяти. Але це робить нас щасливими, як і той факт, що ми зібрали для Госпітальєрів уже понад 100 тисяч грн.

До речі, цього року у нас із «Фантастичними» виходить збірка фантастичних оповідань у видавництві «Жорж» — «Хроніки незвіданих земель». Це оповідання про Україну крізь час і простір — від Боспорського царства у Криму до космічної колонії України на Фобосі у далекому майбутньому, від шістнадцятого століття у Меджибізькому замку до Юзівки епохи освоєння Донбасу і Львова 30-х років.

Про улюблених авторів

— Я переважно шукаю «відперсонажних» авторів — тих, хто зосереджується на особистостях персонажів, розвивають і будують їх. Читаю завжди дуже повільно, бо аналізую, як автор будує світ, персонажів, сюжет.

Одна з моїх улюблених авторок — Лі Бардуго, яку у нас видає «Віват». Подобається «Кеттердамська дилогія», в яку входять «Шістка воронів» і «Королівство шахраїв», та «Дев’ятий дім», скоро має вийти друга частина.

У Джо Абекромбі подобається трилогія «Перший закон».

З останнього мені також дуже сподобалася книга «Безніч» Джея Крістоффа від видавництва «Небо». Там офігенна світобудова, цікава історія, доросле темне фентезі.

Про ринок

— Нам вистачає читачів і видавців, але бракує авторів. Візьміть фантастику. Пошукайте авторів, що пишуть космоопери, кіберпанк, любовне фентезі. Добре, якщо знайдете кілька українських імен, в той час як будуть сотні англомовних.

Нам треба багато жанрової літератури, яка роками була в повному маргінесі. Фентезі у нас називали містичною чи химерною прозою, бо слова «фантастика» довгий час видавці боялися.

В Україні доволі невеликі тиражі. Для автора-початківця це від 1000 екземплярів. А в менших країнах тиражі на подібні ж книжки можуть стартувати від десяти тисяч. Тому нам треба писати більше і краще.

Маркери успіху у кожного письменника свої. Мої маркери:

коли за перший рік продається весь наклад або продажі сягають 80% накладу;

коли отримуєш премії за книжку (для українського фантаста це складно, бо і жанрових премій у нас нема);

коли видавець хоче перевидавати книжку;

коли читачі переходять за тобою в інше видавництво, пишуть тобі, чекають наступну книгу;

коли читачі переходять за тобою в інше видавництво, пишуть тобі, чекають наступну книгу;

коли все більше людей купують твою нову книжку за передзамовленням.

Поради авторам-новачкам

Працювати над текстом

Як людина, яка не могла видатися дев’ять років, я прекрасно розумію образи авторів. Але якщо ти написав текст десять років тому та не збираєшся змінювати, не готовий чути критику й поради, то скоріш за все нічого не вийде. Або вийде, але потім буде соромно. Будь готовий до довгого шляху

Шліфувати терпіння

Я шість років переписувала першу книгу, зробила три версії.

Мати бізнес-підхід

Видавець купує в тебе товар, а потім красиво оформлює та продає іншим. Думай, що кому пропонувати. Якщо продавець продає яблука, а ти принесеш рибу, тебе відшиють. Треба цікавитися тим, що випускає видавець.

Чітко описати свій товар

Знати, який жанр має твоя книга. У мене скажімо стімпанк-детектив, де детективна лінія основна, але все одно це фантастика.

Треба вміти називати книги, схожі на твою. Доводилося чути від початківців: «Я винайшов новий жанр».

Поважати видавця

Звертатися з листом офіційної форми, де має бути синопсис та анотація книги, її цільова аудиторія. Тобто це має бути звичайна ділова пропозиція.

Брати участь у конкурсах

На жаль, зараз конкурсів великих книжок дуже мало, може одна «Коронація слова» лишилася.

Знайомитися

Знаходити видавців, додавати їх на фейсбуці та спілкуватися з ними на всяких фестивалях. Намагатися влитися в тусовку, ходити на івенти з письменниками, цікавитися, як у них все вийшло.

Перевіряти

Якщо написали та не отримали відповіді, не бійтеся постукатися до відповідної людини в соцмережах і перепитати. Переважна більшість на таке питання відповідає: «Нічого не бачили, ваш лист був у спамі».

Сподобалася стаття? Подякуй автору!

   

Читайте також: Як створити та видати книжку: історії від письменників;

Від героїки до стімпанку: як українські дівчата пишуть фантастику;

Літературні конкурси та як до них підступитися;

Фентезі для школярів та академіків. Як досліджують в Україні;

Як організувати книжки вдома: три бібліотеки киян-книголюбів.