Дивно дивитися зараз у Києві знятий у Голлівуді фільм російського режисера з купою російських акторів. Режисер Ілля Найшулер не приховує, що знімав картину для свого батька. Російські критики хвалять стрічку, кажуть, відчувається «наша душа». Вікенд подивився картину і розповідає, про що вона.
Основою для сценарію став давній випадок з життя Боба Оденкірка («Краще дзвоніть Солу», «У всі тяжкі»). У підвал будинку, де мешкає актор з родиною, забрався грабіжник-наркоман. Боб викликав копів і взяв ключку для гольфу, аби спуститися з нею у підвал. «Чому ви не вдарили? Якби мова йшла про мою родину…» — сказав йому один з копів. Боб задумався, а згодом придумав мотивацію для героя, який не вдається до агресії навіть при загрозі його родині. Писати сценарій взявся Дерек Колстад, автор кінофраншизи про Джона Віка.
Фільм починається з рутини. Герой Оденкірка Хатч Менсел живе розміреним нудним життям з дружиною та двома дітьми, їздить на нудну роботу автобусом, працює на заводі. Єдине, що трохи розбуркує та тримає його в тонусі — це сміттєвоз, добігти до якого він не встигає час від часу. «Ти знову не викинув сміття», — констатує дружина.
Цей нескінчений день бабака ламає парочка незграбних грабіжників, які вдерлися в будинок Менселів. Син-підліток намагається затримати одного зі злодіїв та дати відсіч. Хатч бере до рук ключку, однак вдарити не наважується. Згодом приїдуть копи, і він почує ту саму фразу. Здавалося б, герой — класичний невдаха. Ніяково дивитися, як над ним насміхаються на роботі, як стидається його син, як дружина будує у ліжку стіну з подушок, щоб відгородитися. Єдина, хто безоглядно обожнює Хатча та без сумнівів бачить у ньому героя, — його маленька дочка. З неї і починається трансформація.
Наступного дня після нападу з’ясувалося, що «котячий» браслет малої зник. Мабуть, злодюжки прихопили його разом з кількома баксами, які поцупили. Тож Менсел відправляється на пошуки. Насправді ж він випускає на волю свою довго стримувану лють. Він не монстр, просто вміє віртуозно калічити та вбивати.
Легко було б вписати стрічку у ряд класичних бойовиків з подібним сюжетом. Але її відрізняє підбір акторів. Злодія-психопата грає Олексій Серебряков. У блискучих туфлях та піджаку він вривається у нічний клуб Malina під пісню «Милый мой бухгалтер». Російських гангстерів грають росіяни, тому виглядають вони не пародійно-кумедними, а просто кумедними. А у ролі дрібної бандитської шавки знімається Сергій Шнуров.
Складно сказати, чию самозакоханість мав би потішити цей факт, режисера чи самого Шнурова. Однак залучений він у сцені зі стареньким батьком Менсела (Кристофер Ллойд). Той грає настільки смачно та міцно, що у епізодичних злодюжок немає жодного шансу запам’ятатися глядачеві. Та й Боб Оденкірк, якому так личили ролі типочків у костюмі з краваткою, не просто непогано справляється з новим амплуа. Видно, що він від нього по-справжньому кайфує.
Невідомо, як сприйме всю ту журавлину американська публіка, але нашій точно заважатиме російська складова. Жарти типу «ніколи не бачив темношкірих росіян», персонаж у футболці «кавказ», дивні правила зберігання «общаку» та ще купа деталей, по-шулерськи напханих у стрічку Найшулером. І ніякі круті бійки та суворі чоловічі жарти не можуть примирити з цим набором.
Сподобалася стаття? Подякуй автору!
Читайте також: Гулаг для Камбербетча: всі Совєти проти британця;
Навіщо Америці Гуантанамо: фільм про чистилище для «Мавританця»;
