Як аромати рятують тебе і світ навіть у похмурі пандемічні часи та куди вони можуть завести? Чому парфуми — це і про нас, і про навколишнє, про минуле і про майбутнє, та як вони стають новим засобом спілкування? Письменниця та колекціонерка парфумів Ольга Карі спеціально для Вікенду згадує про чарівні аромати та розповідає про їхню повсякденну магію.
Світ завалюється на голову? Що ж, підфарбувала губи — і гайда його рятувати! Прості косметичні дрібниці — це не стільки про бажання та можливості, а скоріше про життєвий оптимізм, віру жінок в себе та вміння з гідністю та червоною помадою на вустах долати труднощі довколишнього буття. Насправді футлярчик найдешевшої помадки, купленої навіть не в брендовому бутику, а на знижковому стенді крамниці з пральними порошками й шампунями — це міцний якір стабільності в буремних водах економічних криз і хронічних негараздів. Принаймні, так це працювало, допоки коронавірус не запровадив повсюдний масочний дрес-код. Не пригадую вже навіть коли востаннє діставала із шухляди бодай один тюбик з розмаїття колись улюблених мною помад. Я більше не наважуюсь протистояти світові, маніфестуючи свою приналежність до клубу любительок червоних помад: її заступила, і то надовго, тришарова маска синього кольору, достатньо широка, щоб я навіть поставила під сумнів доцільність користування тональним кремом, бронзером і рум’янками.
Натомість я потребувала іншого якоря, достатньо потужного, щоб триматися за сьогодення та не надто припадати за тими часами, що були, та загули. Що ж, мене врятувала чорна магія. Точніше, Magie Noire, як то сповіщали золоті літери на круглому флаконі, зробленому на манір декольте, ледве прикритого чорною «сукнею». Тридцять років тому це бурштинового кольору зілля творило справжню магію мого дитинства, що припало на буремну епоху 90-х років. Опуклий каламарик тодішнього ланкомівського флагману Magie Noire стояв у моєї мами на полиці з косметикою, час від часу вона брала його до рук, торкалась шиї скляним ковпачком із кількома краплями «магії», і далі йшла собі у справах, а розкішний дифузний шлейф далекого французького життя і дрібки чарів ще довго-довго розвіювався кімнатами нашої дрібненької «хрущовки». Епоха дев’яностих для мене була пропахчена дивовижним гіркуватим гальбанумом з дрібкою прянощів, кришталево-холодних гіацинтів і розкішним бурштиново-медовим серцем справжнього французького шипру, яким віяло від комірця маминого пальта. Каламарик Magie Noire із золотими літерами огортав обіцянкою, що темні й непевні часи, якими й були дев’яності, рано чи пізно скінчаться, а майбутнє, напевно ж, матиме більше принад! У дитинстві я трималась за вишукані мамині парфуми, як за рятівне коло, і цього літа 2020 року відчула, що знов дуже сильно потребую його. Між іншим, Чорна Магія, насправді, не була улюбленими маминими парфумами, але за совєцьких часів не було можливості ходити парфумними крамницями і «перебирати харчами»: «ці хочу, а оті ніт!» Бо не було ані парфумних крамниць, ані тестерів і блотерів, не існувало в природі такого явища, як пробники (вони примандрують до наших країв вже у 90-ті, разом із розповсюджувачами мережевої косметики). Купували ті парфуми, що були в наявності на полиці універмагу, і добре, якщо ти взагалі мала гроші їх купувати, і зовсім прекрасно, якщо черга за Фіджі, Кліма, Глорією Вандербільд чи Тюрбюланс несподівано не скінчувалась саме на тобі.
Magie Noire, переживши після дев’яностих кілька переформулювань, зняття з виробництва і короткотермінове тріумфальне повернення, щоправда, у скромнішому прямокутному флаконі, і сьогодні можна відшукати в онлайн крамницях. А маючи час та бажання, можна навіть обзавестися вінтажним колекційним випуском Чорної магії кінця 80-х років у «тому-самому-декольте». Звісно, полювати на вінтажі, не маючи жоднісінького досвіду визначати, чи ще ті парфуми «живі», чи може вже безнадійно втратили свою чарівливість і верхні ноти, я не стала, цілком вдовольнившись сучасною версією, яка все ще зберігає для мене атмосферу і магію «маминого парфуму», здатного в одне розпилення аромату над головою повертати віру в кращі прийдешні часи.
Немов чарівний клубочок втрапив мені в руки. Від Magie Noire золота нитка стала розкручуватися і повела мене у спогадах далі: від золотих соковитих персиків Tresor до п’янких задушливих прянощів Opium, через білі хрусткі пахощі свіжої випраної білизни White Line і зеленого коріандрового унісексового шипру Coriander до бунтівного самовпевненого Knowing, не забуваючи дорогою навідатися до яскравих, солодко-свіжих одеколонів Charlie, рекламою яких так щедро обдаровували сторінки журналів Burda.
За пів року мені вже довелося виселяти з шухляди призабуті помади, і щільними рядами виставляти туди парфумні флакони, кожен з яких ніс у собі мої спогади про світ та мене саму. Я ніколи не була байдужою до чарівливих ароматів, та ковідна пандемія, позбавивши мене можливості отримувати емоції та враження за межами затишного домашнього всесвіту, штовхала мене в обійми закоркованих в парфумних пляшках емоцій, вражень, настроїв та переживань. «Ризький бузок» від Dzintars пахнув мені грудневою Юрмалою, сосновими голками та закованим в цупкий лід Балтійським морем, зацукровані фіалки з флакона Insolence by Guerlain повертали мені спогади про жовтневий Копенгаген, морозяне повітря якого пахнуло Північним морем та коричними пундиками, багатий і містичний Santal Royal Guerlain — це спійманий в пляшку дух дубайського кварталу Дейра з його численними крамницями прянощів та східних солодощів, солонувато-кокосовий Salvador Dali — це тихий плюскіт води в басейні під єгипетськими пальмами і гаряче сонце на шкірі. Парфуми — це найкоротший шлях відновити спогади у найдрібніших деталях. Навіть у най-най-свіжішій парфумній новинці, щойно купленій, щойно розвільненій від фабричної слюди й коробки, знайдеться цитата, нота чи обертон, які пам’ять співвідноситиме з уже набутим досвідом чи прожитою колись емоцією: тут вихор вітру, що проноситься лавандовим полем, там пінки із суничного варення, тут розтерте долонями порічкове листя, а там цілий огром спогадів про пурпурові важкі портьєри в театрі, де давали різдвяного Лускунчика і хрусткі шоколадні вафлі в буфеті.
Чи рівноцінна заміна помади як маніфесту впевненості на парфуми? Червона помада — це яскравий бунт, голосний вигук і смілива публічна декларація права на щастя і повнокровне майбутнє. Парфуми, хоч і невидимі оку, як на мене, володіють ширшою палітрою для комунікації зі світом: це може бути гучний вигук в тональності червоної помади, а може — і легкий шепіт за спиною, або ж заспокійлива рівновага, із нотками надії та шлейфом добрих сподівань. Звісно, тришарова маска сильно стишує для слухача голос парфумів, але принаймні їхнього носія огортає затишним коконом ароматних олійок, вплетених разом зі спогадами в канву парфумерних композицій. Іноді маніфест — це не про крик, а про трошки рівнішу спину і впевненіший погляд, про послаблення напруги і дрібку магії, яка обіцяє кращі прийдешні часи.
Читайте також: Закоркувати ліс та кохання: як створюються авторські парфуми;
Визитка, вызов, талисман: правила красной помады;
Проти морозу, вітру та дощу. Українська косметика для зими;
Равлики для шкіри та олія для бороди: як створюється косметика «Зілля мавки»;
Держи грудь: 13 вопросов о бюстгальтерах.
Давай дружити в 
, найкрутіші фотки лови в 
, все найважливіше та найцікавіше в 
, коротко і у справі в 
.
