Чи існують чоловіки-бібліотекарі? Точно існують! Васек Духновський розповів Вікенду, звідки його знає майже пів міста, чи хочуть його всиновити бібліотекарки та які плюси та мінуси бібліотеки біля вокзалу.
Коли та чому ви вирішили працювати в бібліотеці? Де навчалися?
У мене здавна було бажання працювати саме з літературою. Необов’язково в бібліотеці, але обов’язково з літературою. Попри те, що вчився на математика, на той час я вже відвідував багато літературних івентів і знаходив там цікавих друзів. Власне, на одному з івентів познайомився з дівчиною, яка пізніше запросила мене в бібліотеку.
Чому так багато народу в Києві знає вас? Ви пишете поезії? Читаєте їх на вулицях?
Люди, що дуже цікавляться і займаються літературою — це досить тісна спільнота, там як у селі — всі всіх знають. І що більше ти з’являєшся на заходах, то більше тебе знають. Оскільки я пишу і прозу, і поезію, то на заходах з’являюся доволі часто. Якось так з усіма й познайомився. Та й мій «тусовочний» спосіб життя дуже сприяє — багато людей бувало на вечірках у мене вдома, деякі жили у мене, багато хто приходив на заходи, які я проводив у бібліотеці.
Загалом, чим активніший спосіб життя — тим більше знайомств.
Є такий стереотип, що бібліотекарі — це винятково жінки. Ви зустрічалися зі здивуванням?
Постійно бачу здивування. Ну, я б сам дивувався — знаю тільки двох бібліотекарів-чоловіків, не враховуючи себе.
Як ставляться до вас бібліотекарки? Хочуть усиновити? Чи виставити з книжкового храму?
Я працюю у Київській молодіжній бібліотеці, тут дуже цінують мою відмінність від інших і толерують мої дивні сторони. Молодіжній бібліотеці потрібні молоді працівники, тому виставляти мене з книжкового храму точно ніхто не хоче. А те, що я чоловік, дає тільки плюси — я можу допомагати переносити важкі речі, а це в бібліотеках доводиться робити несподівано часто.
Що входить в вашу роботу? Розкажіть, як проходить ваш звичайний робочий день.
Мій робочий день трохи відрізняється від стандартного бібліотекарського розпорядку. Мене рідше залучають до роботи з читачами, натомість більшість часу я проводжу з книгами та комп’ютером, щоб наповнювати контентом сайт і сторінки в соціальних мережах.
Часто доводиться працювати над організацією заходів. Читаю школярам лекції про історію та літературу, влаштовую поетичні конкурси та читання, веду різні стріми на літературну тематику і не тільки. Коли ти бібліотекар, то доводиться бути і дизайнером, і копірайтером, і ведучим.
Втім, іноді таки доводиться займатися стандартними бібліотекарськими штуками — шукати для читачів потрібні книги, допомагати їм розбиратися з комп’ютерами, заповнювати формуляри тощо.
Чи може бібліотекар зробити кар’єру? Про що в рамках професії мрієте ви?
Взагалі у бібліотекарів є можливості для кар’єрного зростання: з часом ти стаєш не просто бібліотекарем, а провідним, а ще пізніше — головним. Далі можна стати очільником відділу, і так далі. Але мене не дуже цікавить таке зростання, бо що нижча у мене посада, то менше треба робити нудних штук типу ведення статистики. Мені подобається робити креативні речі, а нудну роботу не люблю.
Якою має бути сучасна бібліотека? Те місце, де ви працюєте, є таким?
Сучасна бібліотека має бути більше, ніж просто книгосховищем. Коли я оцінюю якусь бібліотеку, перш за все дивлюсь, які заходи там влаштовують. Якщо там роблять якусь нудну двіжуху в совєцькому стилі — навіть найкрутіші книжкові фонди не зроблять ситуацію кращою. Велику роль грає ставлення персоналу до читача. У моєму уявленні хороша сучасна бібліотека схожа на коворкінг з літературним ухилом.
Складно оцінити, чи наша Молодіжна є таким сучасним місцем. Мені взагалі складно давати об’єктивну оцінку тому, що я роблю. Але це одна з кращих бібліотек країни — можу сказати точно. От, наприклад, цікавий нюанс щодо сучасності: тепер в читальній залі є не лише звична нам література, а й комікси.
Старші люди часто ведуться на совковий стереотип про те, що комікси — це обов’язково тупе другосортне чтиво, але сучасна молодь здебільшого знає, що це не так. Ще одна така цікавинка — настільні ігри. Звісно, вайфай, комп’ютери, всяке таке. Ну і постійні закупівлі хороших нових книг — це у нас є. Але чи буде в наступному році? Державний бюджет поки виглядає трохи загрозливо.
Загалом, ми з усіх сил намагаємося не відставати від сучасності.
Чого бракує вашій бібліотеці?
Бракує реклами, перш за все. Треба розуміти, що бібліотеки — це приміщення, в яких можна проводити кінопокази, презентації, літературні вечори і ще безліч різних заходів. І це приміщення частіше за все бібліотека надає безплатно — будь-хто, хто придумав цікавий захід, може звернутися і отримати приміщення для свого івенту. Але безплатність має і гірший бік — державні заклади не можуть просто взяти і прорекламувати себе. Тому про цю можливість знають далеко не всі.
Чи працюєте ви з читачами? Розкажіть про них — хто вони, що читають, чого не читають, бо в бібліотеці не знаходять, а хотілося б.
Читачі — дуже різні люди. На заходи найчастіше приходить креативна молодь, а просто по книги йдуть і старші люди теж. Частіше за все знаходять все, що треба. Бувають специфічні випадки, коли хтось шукає історичні матеріяли, наприклад, а їх у нас немає. Але ж по такі речі й не треба йти до молодіжної бібліотеки, для цього є бібліотеки інших спеціалізацій. Або приходить хтось, щоб почитати мільйонний том Леніна, а ми його вже декомунізували на макулатуру.
Якщо людина просить вас порадити їй щось почитати, порадите? Як будете обирати, що саме?
Частіше за все до нас люди приходять уже з чітким баченням того, що хочуть отримати, тому підказувати доводиться не часто. Але коли таки доводиться, то я просто дізнаюсь сферу інтересів людини і пропоную найбільш визнані твори з цієї сфери.
Остання книжка, яка справила на вас враження, — це…
«Морфій» Твардоха. Взяв її в бібліотеці випадково, бо побачив, що перекладав Остап Українець. Довго мені давалася ця книга, вона важка і за формою, і за змістом, але такого глибокого художнього аналізу реальності та людини в цій реальності я не бачив уже давно.
Найбільший смуток бібліотекаря — це…
Мій смуток (хоч і з ноткою іронії) — це те, що наша бібліотека розташовується неподалік вокзалу. Іноді це класно, бо часом заходять іноземці, мандрівники. А іноді — не дуже класно, бо на вокзалі не тільки приємні люди тусуються.
Найбільша радість бібліотекаря — це…
Це коли ти заходиш до читальної зали, дивишся, а там сидять люди і чимось займаються. Що більше людей — то більше радості, тому найбільше я люблю масові заходи типу поетичних читань. Та й навіть зараз, поки я пишу цю відповідь, у нас тут проходить майстер-клас з малювання для дітей з інвалідністю. Думаю, всі бібліотекарі люблять такі дні.
Сподобалася стаття? Подякуй автору!
Читайте також: Не тільки книжки: чого кияни чекають від бібліотек;
Бібліотекарки виходять заміж. Київська письменниця про роботу та кожання;
Гультяї та генії: як у старому Києві студенти грали та нове відкривали;
