Рулити аби жити: як навчаються водити авто в Києві

Фото: Depositphotos.

Чи справді в автошколах зараз бум? Які чутки ходять про хабарі при складанні екзаменів? Як війна змінила автомобілістів? Вікенд розпитав учнів та інструкторів про те, де й для чого вчитися водити.

Автоінструктор Павло

— Трохи бумкнуло, тож учнів у мене побільшало. Думаю, війна показала, як необхідно та важливо бути мобільними. Багато хто пояснює своє рішення почати вчитися так: «Давно про це думав. А зараз вже зрозуміло, що час настав».

Тож учнів у мене вистачає. Жінок і чоловіків приблизно порівну. Серед моїх учнів — люди різних вікових категорій, від 20 до 50 років.

Головні побажання новачкам: не боятися дороги та бути максимально уважними за кермом. Дорога не вибачає неуважних. Малий досвід водіння точно не є недоліком.

Загалом рух у Києві абсолютно нормальний. На що вплинула війна — так це на швидкість руху ввечері. Незадовго до настання комендантської години всі літають, наче скажені, щоб встигнути додому.

Мій особистий топ вулиць, де я пропоную їздити учням:

Шовковична,

Соляна,

Глибочицька.

Три найгірших для цього ділянки:

Дарницька площа,

коло на мосту Патона,

Подільський узвіз.

Не вірю, що десь є безнадійні люди, яких не можна навчити водіння. Ніколи такого нікому не скажу. Усіх можна навчити. У мене всі водять, причому безпечно.

Років десять тому мав специфічний запит від клієнта: він просив стати його штурманом на шляху до нашого Криму. Я ще тоді погодився й зараз чекаю, що ми таки здійснимо цю поїздку.

Автоінструкторка Інна

— Маю зараз великий наплив учнів. Приходять з автошколи, оголошень на OLX, інстаграму. Роботи вистачає, працюю й у будні, й на вихідних.

Склад різноманітний. Більше молодих — дівчат і хлопців років до 30. Але є й 18-річні хлопці, і жінки старші 50. Розповсюджена мотивація — уміти водити авто, щоб у випадку загрози мати можливість вивезти родину в безпечне місце.

Один з учнів — дорослий чоловік, мій земляк з Херсонщини. Він тікав з окупованих територій, навіть документів на водіння не мав. Але треба було їхати, вивозити дітей, жінок. Його практика тривала дві години, коли син і зять вчили його водити машину-автомат. Отак і добирався з Херсонщини до Києва, ще й людей віз. А вже тут прийшов вчитися в автошколу та став моїм учнем.

Серед учениць є переселенка з Донецька, яка давно має права, хотіла відновити втрачені навички водіння та попрактикуватися саме по Києву. Є дві вдови: чоловіки загинули на війні, залишилися автомобілі, тож тепер жінки вчаться водити. Моя наймотивованіша учениця — жінка, яка вже має права на водіння. Її чоловік зараз у ЗСУ, брав участь у звільненні Харківщини. А вона дуже чекає на нього, хвилюється та хоче приїхати зустрічати на авто.

Я працюю на Подолі. Розпочинаю заняття на вулиці Межигірській, далі навчаємося на вулиці Електриків. Вона зараз більш-менш вільна, дві смуги в одному напрямку, дві — в протилежному. У кінці вулиці блокпост. Учням легко починати, без страху. Погані ділянки для водіння — ті, на яких немає нормального покриття. Скажімо, іспит проходять на сервісному центрі на вулиці Усенка, то там не дуже дорога, з ямами.

Розповсюджена помилка учнів — те, що вони очікують підказок від інструктора, не готові брати на себе відповідальність на дорозі.

Марія

— Це моя друга спроба навчитися водити. Кілька років тому зупинилася на середині курсу, бо було багато складнощів із практичними заняттями, через що мотивація зникла. Цього року усвідомила, що впевнене водіння — необхідна навичка, тож настав час закрити це питання для себе.

Спочатку я звернулася до школи, про яку неодноразово чула від знайомих дівчат. Але після розмови з адміністратором залишилося багато незрозумілих моментів, тому пішла шукати далі. Перебрала ще пару шкіл в інтернеті й зупинилася на мережі, яка має філіал у моєму районі. Тут вартість і умови виявилися оптимальними.

Чула, що зараз бум на навчання водінню. Здається, охочих справді дуже багато. Судячи з активності в телеграм-групах школи, де я займаюся, з кількості курсантів на внутрішньому екзамені, з відгуків адміністратора й інструкторів — попит зараз підвищений.

Теорію я прослухала онлайн. Загалом заняття доволі корисні, але основну роботу я виконую самостійно. Вона полягає в повторенні пройденої теми та розвʼязанні задач до неї.

Викладач веде заняття в аудиторії. Там же присутні охочі вчитися офлайн. Паралельно відбувається трансляція в зумі, куди підключається решта групи. Наш викладач дотримувався пунктів офіційної програми, використовував онлайн-платформу Green Way («Моноліт») для розгляду екзаменаційних запитань і ілюстрацій до них, також давав додаткові матеріали з інших посібників і ютубу.

Теоретичні заняття корисні, якщо ти на них присутній, робиш для себе нотатки, а наступного дня знову переглядаєш пройдену тему в підручнику та проходиш відповідний блок тестів. Адже головне на теоретичному іспиті — вибрати правильні варіанти відповідей і не розгубитися, побачивши незнайоме формулювання.

Якщо є мета скласти іспити й отримати посвідчення у встановлений термін, без перездачі, то самостійно займатися — обовʼязково, на мою думку.

З минулого досвіду я розуміла, що з інструктором має бути комфортно спілкуватися та вести діалог. Чула багато неприємних і смішних історій про те, як вчили моїх друзів. Сама памʼятаю той стрес, в якому перебувала на перших у житті заняттях.

Цього разу була готова просити іншого інструктора, якщо не піде той, якого мені призначать. Але пощастило, і з першого заняття все пішло непогано.

Я вибрала механіку, в школі запропонували Skoda Fabia, автомобіль у доброму стані. Коли я вперше пробувала керувати авто кілька років тому, то був жах. Інструктор змусив на першому ж занятті їхати вулицею, а мені хотілося все кинути й закрити очі руками.

Цього разу мої практичні заняття почалися на тренувальному майданчику, без паніки. Інструктор дав мені поступово опанувати елементи керування, після чого я виїхала в місто, і це вже не стало для мене стресом. Хоча спина все одно була мокра перші 4-5 занять.

Нагадую собі, що маю дивитися на кілька кроків уперед, продумувати свої подальші дії, швидше реагувати на знаки й обставини. Це для мене поки що найважче.

Артем Кузьменчук

— Повномасштабна війна Росії проти України змінила життєві пріоритети. Стало зрозуміло: що більше практичних навичок маєш, то більше у тебе шансів вижити, допомогти близьким, бути корисним іншим. Весною дружина в Києві розвозила їжу тваринам, перевозила людей, допомагала ТрО. Зрозумів, що й мені час сідати за кермо. Також потрібно було хоч якось перемкнутися з думок про війну, руйнування та жертв, від цілодобового моніторингу новин. Навчання з цим допомогло.

Школу обирав за рекомендацією та дуже швидко. Це автошкола Олександра Дубовика. Теорію проходили в зумі, по 1-2 уроки на тиждень, плюс самостійно працювали з тестами. Не думаю, що заняття офлайн були б набагато якіснішими. Головне — не соромитись одразу казати: «Не розумію, поясніть», — якщо чогось не розумієш. Лектор пояснював правила, малював схемі на дошці, наводив приклади.

Онлайн — цілком прийнятний інструмент для навчання. Якщо у викладача ще є педагогічний талант, взагалі проблем не має бути. Також групі дали доступ до записів лекцій з теорії, це зручно для повторення. Самостійної роботи з теорією вистачає, і вона необхідна — вся інформація нова, треба заглиблюватися в деталі, розбиратись. На ютубі море інформації по кожному пункту правил у різних форматах, це дуже допомогло. Є інструктори з маленьких міст, які вкладають душу в навчання, записують безплатні уроки та вміють донести. Це було відкриттям.

Інструктор вчив їздити на механіці Daewoo Lanos. Вимоги до учителя були: врівноваженість, розуміння психології учня, професійність. Звісно, очікування кардинально відрізняються від реальності. Але загалом вдалося побудувати дружні відносини, це додало впевненості та знизило рівень тривоги на дорозі. «Давай, сміливіше повертай, ми тут праві!», — дякую, Дмитро. Мені мало десяти практичних занять в пакеті навчання. Буду брати ще (близько 500 гривень за одне) в інших інструкторів, щоб краще зрозуміти свої навички та проблеми.

Перший виїзд у місто був страшним. Я заглухнув на пішохідному переході, не зреагував на авто, що виїжджало з паркомісця, машина тремтіла й стогнала, бо ніяк не міг второпати принцип роботи зчеплення. На останніх заняттях курсу вже отримував задоволення від водіння — пробуй, не здавайся й усе обовʼязково вийде.

На практиці спочатку було важко зрозуміти принцип дії зчеплення, гальм, газу, передач — сам принцип руху автомобіля. Як все це контролювати?! Допомогли лекції на ютубі. Є відео, де інструктори прямо знімають свої ноги, показуючи, що й коли тиснуть на світлофорі, повороті, розгоні, зупинці. Також були проблеми з перехрестями. Спочатку проїзд по них здавався надскладною задачею.

Думав, що на дорозі машина учня дратуватиме інших водіїв. Але зустрів повне розуміння та ввічливість, усі ніби допомагають тобі, пропускають. Підрізали тільки один раз.

Декілька людей одразу порадили відкласти 200 доларів для інспектора, який прийматиме іспит. А інакше буде «валити» та відправляти на перездачу. Але налаштовуюся скласти сам.

Ірина Грабовська

— Вирішила, що маю водити. По-перше, було цікаво. Це як завести домашню тваринку, призвичаїтися до неї, піклуватися. По-друге і найголовніше — багато років мрію поїхати в Бретань у Франції, а там сільська місцевість і купа замків по селах, до яких не доїхати без авто. По-третє, хотілося їздити на природу чи по місту, коли погана погода чи спека, з комфортом.

Це було не перше моє навчання, а скоріш оновлення навичок і знань. Коли навчалася вперше у 2019 році, то пішла в найближчу до мого будинку школу. Мені там не сподобалося, але я довчилася до кінця та отримала права, ще не маючи машини.

Зараз можу сказати, що після такого навчання категорично бракує занять. Треба розуміти, що доведеться вчитися самому, використовувати канали на ютубі з правилами та розбором ситуацій, додатки з екзаменаційними білетами, різні тести. Одних занять дуже мало, навіть із найкращим викладачем (а в мене був ще й дуже поганий викладач).

Мій перший інструктор був дуже м‘який, він навчив їздити, але щоб цього мені вистачило — сказати важко, плюс я вчилася на механіці на Škoda Octavia. Другого викладача порадив друг, от він вчив дуже добре. З ним навіть пробували розворот з ручником — це коли авто повертається на 180 градусів майже в повітрі. Ще показував різні ситуації та рух з модельками авто на планшеті.

До третього інструктора я прийшла в іншу школу, вже коли повернулася з евакуації. Я п’ять місяців не їздила на машині й було відчуття, що мені взагалі наснилося, що я колись водила. Фактично ми з ним пройшли всю програму з нуля, від поворотів до їзди задом і паркування. Уже на автоматі, бо я придбала собі машину-автомат.

Загалом училася на трьох автівках: механіка Škoda Octavia та автоматах Volkswagen і Hyundai. У мене Nissan Micra на автоматі.

Уперше виїжджала в місто о восьмій ранку на Позняках. Ще й у дощ. Це було жахливо. Я сіла не дуже зручно, так і їхала, боялася поворухнутися. Руки аж звело. Я погодилася виїхати тільки на четвертому занятті, хоча інші учні їздили вже з другого.

Насправді у водінні з інструктором нічого складного нема. Складно потім самій їздити. Боїшся когось збити, пошкодити чужу машину, переплутати педалі, збити тваринку, голубів, коротше, комусь зашкодити.

Кажуть, зараз бум на навчання водінню. Мабуть, це так, бо дуже складно попасти в розклад до інструктора. Думаю, чимало людей зрозуміли, що водіння в певних випадках реально рятує життя.