Фото: АрміяІнформ
Вона вбила змія, який подужав зробити Вали, а тепер розносить танки та вертольоти. Її згадують у «Повісті минулих літ» і найгарніших для українського ока відосиках зі знищеними окупантами. Видавництво «Віхола» надало Вікенду фрагмент із книжки «Перемагати українською» Ольги Дубчак, в якому ми розбираємося, що ж таке Стугна.
Ох, як же приємно дивитися відосики, де в моніторі їде ціль, голос за кадром гукає: «Давай!», відбувається вжух — і ціль уже не їде, а розлітається на палаючі друзки. І голоси за кадром, і глядачі відосиків радісно кричать: «Є!» — й подеколи аплодують.
Це все робить «Стугна-П», український протитанковий ракетний комплекс. Однак наші боги війни, знищивши на початку квітня два ворожих Ка-52, продемонстрували, що це не лише протитанковий, а й доволі ефективний противертолітний комплекс. Ніхто не знає, чи передбачали це самі розробники, але вийшло просто вогненно в якнайпрямішому сенсі цього слова.
Оскільки авторка — філологопташечка, якій таке складно, то, звісно, в книжці не буде заглиблення в спеціалізовану військову тематику й розповіді про те, що «Стугна-П» — це напівавтоматичний комплекс другого покоління ПТРК, що веде вогонь ракетами калібру 130 мм або 152 мм з різними бойовими частинами, оснащений системою лазерного наведення, тим паче розповідь щойно відбулася.
Нас, звісно, цікавить поетичніший бік питання, власне, мовний. На жаль, докопатися до першопричин найменування української зброї надзвичайно важко.
Але це й не дивно: щоб дістатися розробника збройних комплексів і вивідати в нього, чому протитанкова зброя була названа «Стугною», треба пройти, пролізти й проповзти дуже непростий шлях. Авжеж, зараз надзвичайно шкода, що до повномасштабного вторгнення російських почвар ми не цікавилися цим мовознавчим аспектом. Але ми можемо дослідити самі явища, що лягли в основу називання нашої зброї, й провести певні паралелі, а вже потім, коли доблесні воїни захочуть розповісти, як воно було насправді, й посміятися з наших паралелей, будемо трошки підготованими.
Отже, Стугна.
Стугна — це річка, що протікає в Київській області. Не надто довга — під 70 кілометрів, не надто бурхлива, точніше, зовсім не бурхлива й помірно звивиста. Бере початок у селі Велика Снітинка (Фастівський район), впадає в Дніпро в місті Українка (Обухівський район).
У наші часи Стугні особливо нема чим похвалитися перед вимогливими читачами, крім хіба численних ставків, лісових і ландшафтних заказників, де дуже полюбляли облаштовувати маєтки високопосадовці й політики.
Мабуть, після гарячої фази вторгнення, коли неабияк діставалося Василькову, розташованому на Стугні, ця любов до будівництва в заповідниках дещо згасла, але ніхто не може знати напевне.
Значно багатшою й захопливішою є історія Стугни. Хто тільки не мешкав на її берегах: і трипільці, і скіфи, і сармати, і венеди, і поляни— і яких тільки культур у її водах та землях довкола не було розкопано: і чорноліська, і зарубинецька, і руська… Ага, впіймалися! Нема такого поняття, як руська культура, звісно, зате Стугна в самій Русі відігравала стратегічно важливу роль, бо обороняла Київ від набігів кочовиків з південного боку. Наприкінці ХІ століття тут навіть відбулася битва з половцями, у якій загинув руський князь Ростислав Всеволодович. Згідно з літописами, він потонув, але тіло його знайшли, відвезли в Київ і поховали в Софійському соборі. Це той Ростислав, що про нього згадує автор «Слова про похід Ігорів»:
Чи не так тече річка Стугна,
Худу струю маючи —
Юному князю Ростиславу
Заглибила дно при темнім березі.
З перебігом історії Стугна опинялася у володіннях Золотої Орди, Великого князівства Литовського, Польщі, Російської імперії, Української Народної Республіки. Завершилося все незалежною Україною, що логічно. Словом, історично її неабияк помотало, нехай дозволить нам річка вживання щодо себе такого дієслова.
Про історію річки Стугни та всі ті культурні шари, що розкопали на її берегах наші невтомні археологи, можна говорити довго, але ми більше зосередимося на самій назві. Тут усе традиційно: народнопоетична версія походження та мовознавче обґрунтування.
Народнопоетичних версій навіть кілька, проте всі вони так чи інакше пов’язані зі співзвучним Стугні дієсловом стогнати.
Згідно з народними переказами, богатир Микита Кожум’яка, він же відомий у широких колах змієборець, вирішив зорати землю на руських землях і, щоб надто не перепрацьовуватися, обрав для цієї задачі змія (ну, а кого ж іще). Запряг його в гігантський плуг і зорав так, що утворилися Змієві вали. Тут йому респект, бо ці самі вали захистили Київ від чергової ординської навали в лютому-березні 2022 року. А от змій не вижив. Він так замахався, що доліз до річки, напився з неї крижаної води — і здох. Мораль у цій історії багатошарова: 1) не варто пити крижану воду після фізичних навантажень; 2) не варто лізти на Київ з вологими мріями захопити його за три дні, не вміючи читати карти і взагалі не вміючи читати; 3) не варто довіряти своє професійне життя змієборцям.
Відповідно до літописних легенд, назвою Стугна річку наділили під час отієї горезвісної битви русичів з половцями в ХІ столітті, коли потонув князь Ростислав. Стогін поранених воїнів, що обороняли Русь на її берегах і Змієвих валах, був такий гучний, що ввійшов в історію.
А є ще одна, художня, версія — оповідання Наталени Королеви «Стугна». Якщо любите про вікінгів і всяке таке нормансько-героїчне, то можна почитати. Посилання знайдете наприкінці книжки в переліку літератури. Але, як можна здогадатися, там теж про стогін.
Народна етимологія й співзвучність єдині!
Народна етимологія — це пояснення значення слова та його походження через асоціації зі знайомим словом, що звучить подібно або так само. Наприклад, у народі можна почути, що водоспад Джур-Джур у тимчасово окупованому Криму названий так, бо біля нього часто приходили журитися жінки. СавурМогила на Донеччині отримала свою назву від імені козака Сави. Найменування річки Ворскла нагадує історію іменника кацапи, бо потерпає від народної версії про «вора скла». Таких прикладів можна навести цілий вагон і вагончик, адже народна етимологія не потребує надмірних зусиль і не заморочується порівняльно-історичним аналізом, на основі якого науковці з’ясовують походження слів. Звучить схоже? Значить, зара пояснимо, хто такий Савур і Джур-Джур.
У народній етимології немає нічого поганого, якщо вона не претендує на науковість. Головне — не захопитися аж так, щоб пояснювати назву Борисфен іменем Борис і феном для волосся. Чи так уже хтось зробив?
Оскільки ми тут розводимося про народну етимологію, то було б неправильно не згадати про ще одне співзвучне Стугні слово — стигнути в значенні «замерзати», «крижаніти», «холонути». І такі версії теж є: назва Стугна нібито походить від дієслова стигнути, бо в ній колись була крижана вода. Вочевидь, саме та, від якої ґиґнув наш герой змій.
Красиво, звісно, грубими цвяхами підбито під наперед визначену ідею, витримано в стилістиці народної поетики, але хибно.
А можна ж по-нашому, по-мовознавчому, порівняльно-історично.
Деякі дослідники виводять слово Стугна від праслов’янського *sъtǫgа, «стрічка». «Етимологічний словник української мови» якось не надто впевнено виводить назву від реконструйованого слова *стуга, що означало «грузьке болото». Своєю чергою, *стуга є історичною видозміною слова *стубла, яке сягає корінням старослов’янського стубль — «джерело» й, ще глибше, праслов’янського *stubla — «зруб крини-ці». У болгарській мові є слово стубел — «джерело з водопійною водою», в хорватській — stubal, «дуплиста колода, вкладена в землю, з якої тече вода» тощо. Як бачимо, давність слова Стугна й пов’язаність його етимології з джерельною водою підтверджується фактами.
Ще однією версією походження назви Стугна є її зв’язок з балтомовними гідронімами, як-от Дугна, Дьогна (пор. з литовським Dugnai), Вердуга (з литовського virduklis — «джерело»). На жаль, поки що ці річки протікають у Росії, але кажуть, що це ареал, де багато таких назв, і наша Стугна також у ньому.
Ми не історики мови, тому не можемо сказати напевне, де ж насправді коріння гідроніма Стугна, але чогось видається, що якщо про неї є згадки в руських літописах, наприклад, у «Повісті минулих літ», то й назва її така сама давня й така сама слов’янська, чи то пак, руська.
Звісно, в дослідженні етимології назви річки ми можемо й схибити. Проте головне зараз, щоб не хибили наші воїни, палячи русню не з річки, а з фантастичної зброї, що міцно тримається за автентичність. І вони це роблять — не хиблять. «Стугна» ними пишається.
Читайте також: Павутина для спецназу: як науковці змінюють світ;
Викинь путіна зі своєї голови. Як перестати себе критикувати;
Від діда Свирида до Семесюка: що читати по історії України;
Горілка, зрада, шаровари: 7 міфів про козаків та гетьмана Мазепу;
