Як кияни ходять у гості з тваринами: історії та підказки

Як кияни ходять у гості з тваринами: історії та підказки

Як кияни ходять в гості з тваринками та чому вони це роблять? Чи є правила гостювання з пухнастиками та які неприємності можуть трапитися? Містяни, які ходять у гості зі своїми чотирилапими та самі приймають таких гостей, розповіли про те, як це відбувається.

Олена Слободянюк та Луна

— Нашу улюбленицю звати Луна, їй три роки. Це представниця породи самоїд. Попередній власник здав її у притулок і виїхав за кордон. Ми познайомилися ввечері 23 лютого 2022 року, а вже вранці 24 лютого забрали собаку та разом виїжджали з Києва.

З першого ж дня ми почали ходити в гості разом. Першими Луну зустріли друзі та їхні батьки, що мешкають у приватному будинку на Вінниччині. Собаці все було цікаво, вона детально оглядала двір та одразу знайшла, де живуть кури. Просилась у будинок, але ні ми, ні господарі дому не були до того готові. Тому обмежились знайомство з чужою територією подвір’ям.

Натискайте на фото у фотогалареях статті, щоб збільшити

Перед тим, як брати собаку з собою, завжди уточнюємо, чи можна приїхати разом та чи не додамо клопоту. Вважаю, що сюрпризи тут недоречні. Усім має бути комфортно — і людям, і собаці. Одного разу друзі спочатку погодились, а потім попросили приїхати без собаки. Ставлюсь до такого з повагою та розумінням.

Перед поїздкою головне уточнити, де буде проходити зустріч. Чи закрита територія? Чи передбачається спільний час надворі? Чи зможе собака там побігати?

До зустрічі готуємося. Беремо з собою необхідне:

  • миску для води,
  • рушник для витирання лап,
  • корм,
  • смаколики,
  • м’ячик для ігор,
  • ковдру для сну.

Попередньо вичісуємо, аби не залишати шматки шерсті в оселі. Перед виїздом добре вигулюємо собаку, аби вона була злегка втомлена та не надто активна. Золоте правило — не перетягувати увагу людей на собаку та не намагатись її в усьому жорстко контролювати. Вона має бути поруч, але теж відпочивати, а не сидіти на короткому повідці. За можливості варто вигуляти собаку на новій місцевості за межами двору, їй буде цікаво. Якщо у господарів живуть кішки, то ми ніколи не залишаємо їх наодинці з собакою. І абсолютно точно не варто тягнути собаку у гості, коли вона погано почувається.

Були поїздки, під час яких собака робила збитки. На рахунку Луни — один зламаний кущ томатів та підбита нога у курки (з птицею все добре, вона одужала). Завжди готові компенсувати подібне господарям. Але нам щастить, друзі й близькі обожнюють собаку та все готові прощати. У Луни дуже дружній характер, вона з усіма знаходить спільну мову та зовсім відсутня агресія з її боку. Тому ризики, що щось піде не так, мінімальні. Хіба з незграбності може щось перевернути.

Беремо її з собою, бо, з одного боку, нема з ким залишити вдома. А з іншого — теж сумуємо за нею та не хочемо залишати саму. Собака — дуже соціальна тварина, не одинак, тому щоразу бути наодинці для неї — стрес. Більше як на 5-6 годин собаку саму у квартирі не лишаємо. Також зважуємо умови гостьового візиту. Якщо зустріч на території приватного будинку, де собака може побігати, а ми тим часом влаштувати барбекю — то не бачу причин залишати її вдома. А от якщо мова про посиденьки у квартирі з настолками, то й собаці там нема що робити. Тоді вона залишається вдома. А ще помітили, що завдяки собаці частіше почали приходити гості до нас і є підозра, що вони приходять саме до неї. І ми їх чудово розуміємо.

Марина Ніколаєва та Дара

— Дару ми завели у 2020 році з початком карантину. До того у нашій родині ніколи не було собак, але ми хотіли завести та врешті під час локдауну наважилися на цей крок.

Вперше ми з Дарою завітали до моїх батьків. Вони живуть в іншому місті, ми їхали до них на кілька днів, тому варіанта «залишити собаку вдома» у нас не було. Я трохи боялася цієї поїздки, адже у батьків ніколи не було домашніх улюбленців окрім хом’яка, тому не знала, як вони реагуватимуть на якісь бешкетування собаки. До того ж Дара тоді була ще цуценям і не дуже привчена до вигулів, тому ми брали з собою ще й собачий туалет і пелюшки. Попри те, що Дара таки впісялася на килим і трохи погризла татові капці, поїздка пройшла чудово. Батькам було цікаво проводити час з собакою, і вони зовсім не бідкалися через зіпсутий килим і капці. А невдовзі й самі наважилися завести домашню тваринку, але кота.

Коли йдемо в гості із собакою, перша та єдина умова з нашого боку: не підгодовувати Дару зі стола. Виконати це правило не так вже й легко, бо Дара застосовує собачу магію — кладе голову на коліна людині й дивиться на неї щемливим поглядом, в якому читається «Мої господарі мене ніколи не годують». Встояти проти такого зможе не кожен.

Якщо людина, до якої ми збираємося у гості, ставить умови на кшталт «приходьте з собакою, але ми її зачинимо в коридорі/прив’яжемо у дворі», то ми краще залишимо Дару вдома. Так буде спокійніше й улюбленцю, й нам, і людині, яка запросила в гості. Усі інші умови для нас з Дарою будуть прийнятними.

У нас є друзі та рідні, до яких ми ніколи не ходимо з собакою. Причини можуть бути різні: маленькі діти, які бояться тварин, алергія, новий ремонт або просто людям не подобаються собаки чи шерсть у домі. Ми до цього ставимося абсолютно спокійно, це їх дім, отже, й правила їхні. До того ж ніхто не зобов’язаний любити нашу собаку, окрім нас.

Перед відвідуванням гостей ми збираємо собачу торбочку. Там обов’язково є поїлка з водою, собачі смаколики, корм, якщо збираємося гостювати довго, мочалка та рушник, щоб витерти лапи Дарі, як прийдемо, ще про всяк випадок беремо сухі серветки. Також ми обов’язково беремо плед — це незамінна річ і для гостей, і для подорожей з собакою. Пледом застеляємо сидіння, коли їдемо в таксі (без цього водій може скасувати поїздку і його цілком можна зрозуміти, бо шерсть залишається на сидіннях). Плед можна постелити собаці у гостях. Наприклад, наша Дара не дуже сором’язлива й поводиться у гостях, як удома, а саме влягається відразу на диван. Тому ми застеляємо його собачим пледом. А ще ним можна закутати собаку, якщо на дворі холодно, а транспорт довго не їде.

Вважаю, що про будь-які поведінкові особливості вашого улюбленця краще попереджати людей завчасно. Можливо, для когось буде неприйнятним, якщо собака залізе на їхній диван чи буде жалібно випрошувати їжу, як наша. Також ми попереджаємо, що краще одразу при зустрічі сильно не гладити та не чухати Дару, бо вона, як і деякі інші собаки, може не втримати всі ці позитивні емоції у собі та обпісятися. Бувало декілька разів, коли Дару таки зачухували так, що вона робила калюжу у гостях, але через це нас з собакою не сварили та виганяли. Зазвичай ми ходимо з Дарою в гості лише до тих людей, хто точно буде радий її бачити.

Ми завжди беремо собаку з собою у гості в інше місто, коли візит передбачає ночівлю, а отже, і вигул собаки. Або коли господарі самі дуже просять прийти з Дарою, бо вона няшна.

Наташа Карпова та Манана

— У мене французький бульдог Манана. У березні їй буде три роки. Я живу одна, коли в карантин більшість часу доводилося проводити вдома, я вирішила, що мені потрібен собака. І саме французький бульдог. Про Манану я дізналася за тиждень після її народження. Заводчиця надіслала мені фото, де собака годує чотирьох цуценят. Видно було тільки їхні спинки. Але я відразу сказала, яка зі «спинок» моя і жодного разу не змінила свою думку.

Перед тим як узяти собаку, я поговорила з величезною кількістю собачників, ставлячи питання, як все зробити правильно. Отримала багато слушних порад. Однією з них була: усюди бери собаку з собою, навіть якщо просто спустилася винести сміття.

Я брала Манану в гості до своїх друзів і в гості до фахівців, які допомагають мені з собакою: тренерка, нутриціолог.

Перша поїздка в гості якраз була до нутриціолога. У неї свій будинок з великим двором і бультерʼєр Локі. Мені розповіли, що правильно зустрітися на нейтральній території, собаки на повідцях, все акуратно. Але Манана одразу застрибнула на спину до Локі, і добре, що це він прощає цуценятам усе. Тепер і по життю в них такі стосунки: Манана намагається ним керувати, а він терпить її витівки.

Коли ходимо в гості, найчастіше це або люди, у яких є собаки й вони знають, чого очікувати від такої зустрічі, знають мене й Манану, або друзі, які люблять мене та готові приймати із собакою.

Якщо в будинку є інші тварини, то важливо, щоб для них це не було стресом: на їхній території, чужий запах, хтось чіпатиме їхні іграшки або зазіхатиме на їхню їжу. Можливо, закрити їх в іншій кімнаті (коти, наприклад), прибрати миски й улюблені іграшки. Манану більше цікавлять люди, вона просить погладити, залазить на ручки. Для деяких тварин це теж може бути стрес через ревнощі.

Ми не ходимо в ті будинки, де тварини або люди точно проти такого вторгнення. Була ситуація, коли подруга запросила в гості, а потім виявилося, що її чоловікові було не дуже комфортно з чужим собакою в домі. Тепер питаю згоду всіх членів сімʼї.

З того, на що я зважаю, приходячи в інший дім:

  • взяти із собою щось, щоб протерти лапи з вулиці;
  • маю купу сухих і мокрих серветок із собою, якщо Манана вирішить позначити територію;
  • складана миска для води, якщо вона захоче пити, щоб господарям не довелося шукати з чого напоїти;
  • прошу прибрати будь-який корм із місць, до яких може дотягнутися собака.

Звісно, бувало, що відмовляли в тому, щоб я приходила з Мананою. Іноді через котів у будинку. Іноді це хтось, для кого дуже важлива чистота в домі, бо собака — це завжди шерсть. Є ті, хто думає, що вся увага буде на собаці (моя чи інших гостей).

Коли Манана була цуценям, одного разу «відмітила» балкон і кожну кімнату в будинку, до якого ми прийшли. Ми жартували, що їй там так сподобалося, що вона хотіла, щоб її запах був у кожній кімнаті.

Якось ми приходили в гості, де мешкали кілька собак. На нас чекали, готувалися до приходу. А Манана відразу пішла шукати під шафами, плитою залишки сухого корму. Господиня переживала, що Манана дає зрозуміти, що тут погано прибирають.

Іноді Манана прекрасно грається із собакою на вулиці, але собака-господиня не рада її приходу на свою територію. Іноді це несподівано й доводиться змінювати плани та йти.

Манана для мене член сімʼї. Я переживаю про її здоровʼя та безпеку, я розмовляю з нею, купую їй іграшки та смішний одяг, мені подобається проводити з нею час, ділитися радістю спілкування з нею з іншими людьми. Манана — частина мого життя. Тому я беру її в гості, їжджу з нею в невеликі поїздки, ходжу з нею в ресторани та на Нову пошту. Собака-компаньйон, цим все сказано.

Карина Самохвалова та Рем

— Я власниця ротвейлера Рема. Йому приблизно девʼять років. Ми з сином забрали його з притулку у Бородянці більш як пʼять років тому, відтоді ми ніколи не розлучалися.

Уперше ми пішли в гості у перукарню неподалік мого будинку, куди я зазвичай ходила. Там були шоковані. До нас вийшла ціла делегація на чолі із власницею, розказували про неприпустимість такого кроку з мого боку. Ми пішли, а до цієї перукарні я більше не ходила. Завжди є місця, куди нас охоче запрошують і де нас раді бачити. Наш пес вихований і дуже товариський. Це ротвейлер, який любить людей. Ми їздимо з ним по всій Україні, кілька разів відпочивали на морі та у Карпатах. У Києві ходимо по ринках і деяких кавʼярнях, я беру його з собою до перукарки та на педикюр. Звісно, до друзів теж ми йдемо разом.

Коли нас кличуть у гості, то ми детально розпитуємо: хто там живе, чи є маленькі дітки, інші тварини? Якщо є коти — не йдемо. Тут, на жаль, ми несумісні. Часто гості приходять до нас. Зазвичай теж зі своїми собаками.

У правилах походу в гості все індивідуально й залежить від характеру вашого друга. У моєму випадку перед тим, як знайомити собак у домі чи квартирі, ми спочатку разом із ними гуляємо. На вулиці їм природніше встановити контакт, ніж вдома, де спрацьовує інстинкт охорони території. Також допомагає знайомству, коли мого собаку гладять або частують смачненьким.

Завжди може піти щось не так, як передбачалося. Собака, а особливо велика та з власним характером — це особистість. Тому я завжди на сторожі. У гості з собакою — це не розслабитися та попити каву. Для мене це виклик: я зможу й мій собака зможе. Це етап соціалізації та, якщо хочете, виклик суспільству.

Мій собака з притулку, він дуже погано переносить, коли мене немає поруч. Ну і з мого боку це теж певна взаємозалежність. Ходити разом у гості — це спільне проведення часу, яке нам обом подобається. Це член моєї родини. Як син, як друг, попутник, а іноді навіть і зброя!

Данііл Кулинич і Булочка

— У нас живе не дуже велика, але дуже ввічлива собака Булочка. Живе з нами вона майже рік, але вона доросла, їй десь 7 років.

Ходити в гості почали майже одразу, в перший тиждень, як ми її забрали, поїхали з нею в гості до батьків на дачу.

Усі друзі та знайомі обожнюють нашу собаку, тому ніколи не проти, щоб ми приходили з нею. Ми ніяких вимог не виставляємо, все необхідне для собаки беремо з собою: смаколики, якщо ідемо надовго, можемо взяти трохи корму, пляшку з водою, її ковдру, щоб вона відчувала себе комфортніше в незнайомих умовах.

Одного разу ми прийшли в гості до друзів, у яких теж є собака. Це була перша зустріч, собаки не сподобались одна одній, і нашу Булку вкусили. Потім ці лікарні, лікування, не дуже приємний спогад.

Ми беремо її з собою, бо хочемо й можемо. А якщо серйозно, то вона в нас максимально комфортна й просто може знаходитись поруч, не заважаючи нікому. Так і ми разом, і вона не сумує, всі задоволені.

Вероніка Шульгіна та Грей

— Нашому стаффу Грею приблизно пʼять років, живе з нами два роки.

Уперше з ним пішли в гості через місяць адаптації. Був чемним, обнюхав всю квартиру й був щасливим, коли його пустили на канапу. Питала, чи комфортно буде мати в гостях собаку, бо в багатьох друзів алергія на собак чи котів і чи діти не проти. Умов жодних, пес слухається мене, але завжди маю прохання не підгодовувати зі столу.

Коли я приймаю гостей із собаками, вони часто заздалегідь просять підстилку або миску для пиття.

Беру Грея з собою в гості, щоб поєднати вигул, соціалізацію, навчити поводитися в різних умовах з різними людьми, адаптуватися будь-де без стресу.

Анастасія Шакірова та Шерлок

— Нашому котику вісім років, порода «київський вуличний», звати Шерлок. Подорожувати він не дуже любить, але нього є модна переноска-космос, усі регочуть, що він кіт-космонавт.

З ним ми їздимо тільки до родини. З собою беремо все, що треба: пелюшки, корм, іграшки, плед, вітаміни, гребінець. Наповнювач не беремо, бо там є, до того ж він важкий, простіше купити вже там.

Правил ніяких не було. З собакою до нас не ходили, інших котів Шерлок любить, якщо вони його не б’ють. Так, пошипіти інколи можуть.

Почали так їздити декілька років тому. На жаль, довелося залишити Шерлока з лютого по травень у родини в 2022-му. Його там годували ковбасою, він погладшав, але й ми, і він дуже скучили.

Олена Сухіна, приймає в гостях песика Макса

— Маю чудову кицю сімнадцяти років, в якої батьки були сибірка та ангорка, купили на ринку «Птичка» за пʼять гривень. Імʼя Тріша вигадали за декілька місяців до появи киці в домі, так звали кішку в книгах Макса Фрая, які я обожнювала. Кішку перетворили на дівчину, яка варила каву та ходила на ринок за харчами. Усе чекаю, коли кицюня мені каву зварить.

Ми з чоловіком розлучилися. З часом киця переїхала до батьків, бо я почала багато подорожувати, а киця навіть поїздку на дачу кепсько переносить. Зараз я теж переважно живу з мамою і кицею.

До нас приходив у гості песик Макс. Тоді киці вдома не було. Вона взагалі бачила інших тварин лише в клініці, де суцільний стрес і переляк. Макс відвідує багато виставок, тому дуже охайний і слухняний. Він прагнув уваги та обожнювання, чотири дівчини то йому забезпечили. Його хазяйка, моя приятелька, все возить в машині: собаку, його миску, їжу. Тому жодних проблем або незручностей.

Я люблю тварин, і якщо вони нічого не псують, то взагалі без питань приймаю таких гостей. А якщо псують — таке теж може бути — це розвʼязується. Але досвід ще невеликий.

Анастасія Панкова приймає багато різних собак:

— Колись мене були дві такси, одна у шкільному віці, інша коли вчилася в аспірантурі. А пес Цезар залишився з колишнім хлопцем, я його часом навідую. Коли вони кудись їдуть і треба побути з собакою, я забираю його до себе.

До мене приходили в гості з собаками, з котами ні. Зазвичай це три групи гостів: Таня з собакою Бель, взятою з притулку, тому її породи ніхто не знає, собака колишнього і його дівчини такса Цезар і сусідка Наталка з двома собаками, обидві підібрані на вулиці, Куна та Гера.

Усі ці собаки були в мене й на перетримці, коли їхнім господарям треба було кудись поїхати.

Перший візит завжди проходить з якимись проблемами, тому що немає чіткого відпрацьованого алгоритму.

Зараз порядок надчіткий:

  • люди заходять із собакою, вітаємося, бо ми з собакою вже знайомі;
  • одразу до ванни мити лапки, маю черговий рушничок для витирання лапок і великий, якщо собаку повністю купати;
  • дістаємо мисочки, наливаємо воду, з собою приносять корм;
  • стелимо покривало для спання. Навіть якщо собака не з ночівлею, а на декілька годин, все одно дістаємо покривальце, щоб у собаки було місце, де відпочити, обовʼязково це місце, де не ходять, а в затишному куточку.

Часто залишають собак на кілька днів, коли їдуть кудись. У такому випадку заздалегідь варто обговорити різні «що, якщо»: розлад шлунку, у яких випадках звертатися до ветеринара. Для кожної тваринки є свої правила, наприклад, когось не можна пускати на диван. Я б і сама хотіла домашню тварину, але оскільки часто буваю у відрядженні, не можу завести. Тому граюся з чужими собачками.

Сподобалася стаття? Подякуй автору!

   

Читайте також: Пухнасті та люті до русні: 10 історій про тваринок на війні;

Дядько з зеленню, жіночка з сиром: як кияни ходять на районні ярмарки;

Як розшукати тваринку: 9 правил;

Філармонії, памʼятники, плити: де застрягають київські котики;

Чим і де годувати білок у Києві. Топ-8 місць.