Як сусідство з людьми змінює життя птахів? Орнітологиня Наталія Атамась розповіла про це в книзі «Птахи в місті. Життя та виживання в бетонних джунглях». Видавництво «Віхола» пропонує читачам Вікенду фрагмент розповіді.
Уявіть: ви пораєтесь у своєму саду чи на городі, аж зненацька відчуваєте чийсь уважний, навіть прискіпливий погляд у спину. Піднімаєте голову й зауважуєте пару яскравих очей, що дивляться на вас з-поміж зеленого листя, а також міцний дзьоб і половину недоїденого опосума в кігтях. Вітаю: ви — житель австралійського штату Вікторія й наразі помітили несподіваного мешканця садів і парків тутешніх міст та містечок, великого пернатого хижака Австралії — сову-голконога гігінтську (Ninox strenua).
Останнім часом ці лісові птахи дедалі частіше зустрічаються в містах і передмістях штату. І це не дивно, адже Вікторія втратила 65% свого лісового покриву, тож диким птахам нічого не залишається, крім як шукати дерев і прихистку поруч з людиною. Для сов надзвичайно важливою є наявність на території гарних схованок для денного перепочинку. Малі лісові птахи, виявивши сову в лісі, налітають великою гамівною тусовкою, гонять і демаскують її, а великі воронові навіть можуть завдати шкоди сові-невдасі. Ось чому щільні лісові території з розлогими старими деревами так потрібні совам в умовах зникнення лісів і поступового наступу міст і населених пунктів на дику природу — хоч у Австралії, хоч у Європі.
Типова сова українських лісопарків і старих парків з дуплястими деревами значно менша за сову-голконога й має не таку гордовиту назву. Сова сіра (Strix aluco) — улюблена сова київських бердвочерів-початківців, адже в Голосіївському лісі та в урочищі Теремки мешкає з десяток активних і гучних пар цих цікавих мишоїдів. Сова сіра має дві кольорові морфи— несподівано руду та власне сіру, і в Києві можна зустріти обидві. Одна з таких рудих пташок якось залетіла в оранжерею відділу соціобіології комах Інституту зоології на Теремках і довго сиділа там на пальмі, поки її не вдалося спіймати за допомогою гідробіологічного сачка й випустити у ліс. Але першу свою сіру сову я спостерігала далеко від великих лісопарків київських околиць — у Маріїнському парку, у найзалюдненішій його частині.
У прозорому, доглянутому, майже без підліску Маріїнському парку особливо багато паркових доріжок і лавочок, які раніше щовечора обсідали галасливі компанії. На початку 2000-х, вечорами, коли ці компанії починали повільно розповзатися в бік останнього метро, я тихо займала звільнені лавочки просто навпроти совиного дупла й починала спостереження, вдаючи невеличку березневу кучугурку. В нічних сутінках, у тьмяному світлі ліхтарів та під повільним останнім снігопадом безшумні сірі сови, які підлітали до дупла, здавалися світлими привидами. В цьому незатишному місці пара протрималась аж цілих 4 роки. Непогано для міської сови, яка насправді дуже не любить шум і присутність людей та за наявності такої опції воліє триматися якнайдалі від гучних магістралей і натовпу. Ось чому наші київські любителі птахів так ретельно приховують міста гніздування сірих сов і вирушають на «совинги» — спеціальні спостереження за голосовою та шлюбною активністю — переважно в компаніях перевірених людей. Турбування цих птахів неприпустиме, особливо під час насиджування й виведення пташенят.
Серед українських міських лісопарків, окрім сови сірої, можна час від часу зустріти геть несподіваних птахів. Так, у Києві зафіксовані зальоти північного бореального виду — сови яструбиної (Surnia ulula), що мешкає в тайзі на території Скандинавії та Росії. В Голосіївському лісі Києва якось знайшли сову бородату (Strix nebulosa) — величезного птаха, що в невеликій кількості гніздує на заповідних територіях північного Полісся. А у Львові в міських лісопарках час від часу зустрічається сова довгохвоста (Strix uralensis) — рідкісна мешканка Карпат, занесена до Червоної книги України. Такі окремі зальоти лісових нічних хижаків і навіть цілі інвазії — нерегулярні навали певних видів — відбуваються через нестачу їжі в рідних лісах, зокрема через певну циклічність у розмноженні основного совиного корму — мишоподібних гризунів. У таких умовах, хай як дивно, найкращий потенціал до урбанізації має один з найбільших універсальних пожирачів — пугач (Bubo bubo). І він таки не пасе задніх на теренах Європи, але про нього ми поговоримо тоді, коли наша прогулянка заведе нас далі від дерев і лісів.
Парки, сквери й дерева — найкращі захисники міст і міських мешканців включно з людиною не тільки від надмірного перегріву й посухи, але й від шумового забруднення. Адже люди взагалі доволі неспокійні та гамірні створіння. Звуки, що їх видає наша цивілізація, утворюють так званий антропогенний акустичний ландшафт, у якому мають якось існувати дикі тварини, які у своєму житті покладаються на слух. Це насамперед сови й кажани. Вплив шуму транспорту на мисливську вправність у сов значний, кажанам він заважає менше. За умов сусідства дороги з автотранспортом сови значно менш щасливі в полюванні за гризунами «на слух» навіть за 150 метрів від автомагістралі, а збільшення кількості шуму на один децибел знижує успіх полювання маленької північноамериканської сови — сича північного (Aegolius acadius) на 8%. Потерпають як лісові види птахів, так і ті, що полюють на відкритому просторі.
Отже, найкращий спосіб позбутися сов у міських парках Києва— це не тільки вирубати старі листяні дерева й кущі та прибрати з парків листяний опад — гарний схованок та їдальню для гризунів. Також необхідно дозволити гучну музику до ночі сусідньому ресторану або команді вуличних музикантів зі звукопідсилювачами. Останнє взагалі не просто розлякає з міста всіх корисних диких птахів, а ще й мимохідь перетворить життя цілком собі людей — мешканців навколишніх будинків — на пекло. Не перемикайтеся, Київська міська державна адміністрація завжди на зв’язку!
Читайте також: Маскуватися під кабана та носити костюм: наукові дослідження в Чорнобилі;
Звідки беруться судмедексперти?
Ням-ням, радіація: як виживають гриби;
Спростуй мене, якщо зможеш: чому ми віримо в неправдиві теорії;
