Фото: Depositphotos.
Мабуть, судмедекспертів усі уявляють такими, як бачили в кіно чи читали в детективах. Але наскільки вигаданий судовий медик відповідає реальності? Видавництво «Віхола» надало Вікенду фрагмент «Паганіні розтину трупів і Шуберти мікроскопів» із книжки «Дослідники смерті» Володимира Саркісяна, в якому розбираємося, що це за спеціалісти та де на них навчають в Україні.
Капітан глянув на годинник: пів на дев’яту. Може, ще почекати. І він знову заглибився в папери. Тепер почав вивчати протокол огляду і розтину тіла. Передусім подивився на підпис лікаря судової медицини. Задоволено кивнув головою: доктор Калюжний— старий практик і дуже скрупульозний експерт…
— Звичайно, я пам’ятаю розтин трупа Августа Рема,— відповів на запитання капітана доктор Калюжний, низький на зріст чоловік з обличчям, геть зораним дрібними зморшками, але ще жвавий і рухливий, хоч йому, напевно, вже під шістдесят.
Розмова відбувалася в кабінеті доктора, заставленому шафами, в яких виднілися скляні банки з усякими препаратами. На плоских стендах були розміщені різноманітні предмети, використані в різний час злочинцями як знаряддя вбивства.
…Доктор Калюжний сів, підібгав під себе одну ногу, зручно вмощуючись на ній, мов на подушці. Легенька посмішка майнула на стомленому обличчі Завірюхи: всі знали ахіллесову п’яту доктора— він страшенно переживав за свій низький зріст і завжди використовував будь-яку можливість, щоб стати вищим хоч на кілька сантиметрів.
Якщо залишити осторонь зарубіжні серіали останніх років, то «“Веста” не знає пощади» Козакевича* — одна з небагатьох серед письменників спроб наростити трішечки м’яса на голий кістяк персонажа «судмедексперт». Судово-медичний експерт в детективах Богомила Райнова** — сорокарічний дивак-одинак, якого головний герой іронічно називає «Паганіні розтину трупів». Він курить чужі цигарки, у вільний від роботи час вирощує квіти та викликає у слідчого страждальний стогін, намагаючись під час огляду місця пригоди необачно схопити якийсь доказ до зняття з нього відбитків пальців.
*Микола Козакевич (1923‒1998) — польський письменник, публіцист, маршалок Сейму Республіки Польща у 1989‒1991 роках. У пригодницькій повісті «“Веста” не знає пощади» капітан Завірюха доводить, що самогубство подружжя Рем інсценоване бандою контрабандистів і їхніх поплічників у Головному управлінні поліції Республіки. Дія повісті відбувається у повоєнній Польщі.
**Богомил Райнов (1919‒2007) — болгарський письменник і мистецтвознавець, автор шпигунських і кримінальних романів часів соціалістичної Болгарії.
Детективні фільми трохи лояльніші до судових медиків — роль судмедексперта подекуди зі словами, однак цього неодмінного супутника насильницької смерті часто наділяють не властивими йому функціями, як-от визначення марки вогнепальної зброї, психічного стану вбивці або складових останнього меню жертви. Саме тому образ судово-медичного експерта, професії давнішої, ніж фізик-ядерник, залишився досі розпливчастим і нечітким для загалу, ніж останній. Додамо до його портрета кілька штрихів.
Українські судово-медичні експерти всіх спеціальностей нині здебільшого є лікарями— випускниками медичних університетів. З появою в лавах судових медиків експертів-спеціалістів посади токсикологів (тоді вони називалися судовими хіміками) обіймали випускники хімічних вишів, експертами-імунологами часто-густо ставали університетські біологи, а серед судово-медичних криміналістів (на той час фізико-техніків) можна було зустріти професійного фізика. Вони набували необхідних знань з медицини на курсах спеціалізації, аналогічних інтернатурі для студентів-медиків.
Згодом хіміків змінили провізори*, а біологів і фізиків — лікарі. Нині від судово-медичних експертів будь-якої спеціальності вимагається наявність основної медичної освіти.
*Провізором називають спеціаліста, який має щонайменше магістерський ступінь з фармації. Натомість фармацевт — особа із середньою спеціальною освітою або бакалавр.
Отже, наразі зустріти хіміка й навіть провізора на посаді судово-медичного токсиколога важкувато — ці останні з могікан перебувають у передпенсійному або пенсійному віці. Хоч як дивно звучить, але експертів «уже під шістдесят» не так і багато. Їм на зміну приходять молоді медики, які під час навчання здобували кваліфікацію на кафедрі судової медицини своєї alma mater. Вони проходять обов’язкову для отримання диплома інтернатуру на базі обласних бюро СМЕ і завершують свою освіту піврічними курсами спеціалізації під наглядом фахівців Республіканського бюро судово-медичної експертизи.
Отже, зустріти неабияк досвідченого 35-річного судмедексперта, скронь якого не торкалося улюблене письменниками срібло сивини, не так уже й складно. Автор цих рядків отримав право на самостійну роботу судовим експертом-токсикологом у 23 роки. Саме молодість змушує початківців тихо заздрити короткому рядку на титульному листі «Висновку експерта», складеного їхнім досвідченим колегою: «Стаж роботи 25 років», удавати дивакуватість і ніби випадково залишати на письмовому столі найекзотичніші інструменти своєї праці.
Читайте також: Тече, стріляє, ворогів убиває: витоки Стугни;
Павутина для спецназу: як науковці змінюють світ;
Викинь путіна зі своєї голови. Як перестати себе критикувати;
