За що гриби полюбляють радіацію, як вона допомагає їм виживати? Видавництво «Віхола» надало Вікенду фрагмент із книжки «Планета грибів» Олексія Коваленка, в якому науковець розповідає про те, що робить ці організми справжніми Галками.
У популярній культурі поширений постапокаліптичний образ з тарганами, які можуть пережити ядерну війну. Однак комахи — не такі великі фанати радіації, як гриби. З-поміж останніх організмів є ті, яким, здається, подобається забруднення радіонуклідами — вони тільки й чекають, щоб черговий біснуватий диктатор розпочав ядерний шантаж усього світу. Очевидно, з-поміж усіх живих істот більшу любов до радіації мають тільки окупаційні війська російської федерації, які рили окопи в Рудому лісі. Та на відміну від цих інтелектуалів, у таких місцях грибні організми не страждають від променевої хвороби, а, як Галк, черпають свою енергію і стають сильнішими.
Уперше гриби в екстремальних радіоактивних оселищах знайшли в 1991 році просто на стінах знищеного вибухом ядерного реактора четвертого енергоблока. Їх помітила команда українських учених з Інституту мікробіології і вірусології ім. Д.К. Заболотного НАН України та Інституту ядерних досліджень НАН України.
За допомогою дистанційно пілотованих роботів вони виявили чорну плісняву, яка ширилася простором та наче рухалася в бік джерел радіоактивного випромінювання. У зібраних пробах виявили сім видів мікроскопічних грибів, які були неймовірно стійкими до високих доз опромінення, крім того — вони проявляли ефекти пришвидшеного розвитку та росту в бік джерела радіації. Подальші експедиції допомогли виявити понад 200 видів грибів, які процвітали на заражених ландшафтах. Багато з них були темного кольору, наче шкіра запеклих любителів засмаги на пляжі в Кирилівці (на кшталт автора). У відпочивальників і грибів з ядерного реактора було дещо спільне — пігмент меланін. У людей він виробляється під впливом стимуляції сонячною енергією і захищає від шкідливого ультрафіолетового випромінювання.
Гриби нічим не гірші, тому користуються парасолькою з меланіну в екстремальних оселищах — в Арктиці, Антарктиці та високогір’ях сполука допомагає їм виживати, а іноді й домінувати в химерних угрупованнях цих суворих місць.
У 2007 році вчені дослідили трьох любителів радіації зі здатністю накопичувати меланін. Перший з них — сумчастий гриб кладоспорій кулястонасінний (Cladosporium sphaerospermum). Описали його ще в 1886 році на гілочках і листках цитрусових, але, як виявилося потім, цей гриб може рости повсюдно — від окрайця хліба до фарб на картинах і стінах, від гіпсових сумішей до ядерних реакторів та навіть організму людини. Саме ця істота переважала у складі чорної цвілі стін четвертого енергоблока.
Другим піддослідним став також сумчастий гриб екзофіала шкірна (Exophiala dermatitidis). Сама назва натякає на здатність викликати інфекції у людей. Також цей організм виявляли у ґрунті, гнилій деревині, гніздах ос. Крім того, це найпоширеніший завсідник посудомийних і пральних машин.
Третім видом став базидієвий гриб криптокок новостворений (Cryptococcus neoformans). Він може існувати в кількох різних образах. Ця істота наче завела два акаунти в одній соцмережі і вдає із себе різних персонажів. Криптокок може формувати нитки, що зазвичай робить з метою статевого процесу, а для цього чого тільки не зробиш. Одначе частіше він перебуває в одноклітинній стадії, яка розмножується брунькуванням — як дріжджі.
Як виявилося під час досліду, усі ці три мешканці Чорнобильської зони значно швидше збільшували біомасу й накопичували оцтову кислоту в умовах, коли рівень радіації був у 500 разів вищий за нормальний.
Також стало зрозуміло, що навіть короткотривала дія випромніювання упродовж 20–40 хвилин впливала на структуру чорного пігменту меланіну, а це пришвидшувало перенесення електронів цією сполукою у 3–4 рази. Це прискорення перебігу хімічних реакцій, очевидно, і робить різницю. Такий процес стимулювальної дії радіації назвали радіосинтезом. Іноді проводять паралелі цього явища з фотосинтезом, але цим сталкерським меланіновим хитрощам дуже далеко до складного багатоетапного біохімічного процесу.
Очевидно, гриби почали послуговуватися меланіном задовго до того, як люди взялися використовувати радіацію для створення енергії й винищення одне одного. Чимало викопних решток грибів мають сліди меланізації, починаючи із 400 мільйонів років тому. Спори із цими чорними барвниками відомі також з відкладів кінця крейдового періоду, коли одна відома катастрофа завершила панування динозаврів і всю запальну мезозойську вечірку.
Однак якби меланін був помічним від усього, то цей компонент гриби використовували б частіше, а не лише коли в ядерному реакторі припече.
Насправді більшість відомих видів воліють накопичувати таку сполуку суто в екстремальних умовах. Використання цього темного боку сили має свою біохімічну ціну — меланін уповільнює поглинання речовин через клітинну стінку, а у процесі його утворення накопичуються проміжні токсичні сполуки. Однак коли місце твоєї прописки — стіни чорнобильського реактора, то можна дозволити собі побути трішки токсичним — можна навіть поставити емоцію-посмішку над глибоким філософським дописом знайомого.
Читайте також: Від поганки до трюфеля: що треба знати про гриби Києва;
Спростуй мене, якщо зможеш: чому ми віримо в неправдиві теорії;
Звідки беруться судмедексперти?
Павутина для спецназу: як науковці змінюють світ;
Викинь путіна зі своєї голови. Як перестати себе критикувати.
