Головна героїня горору не бісить дурнуватими рішеннями, а продумано рятує себе та близьких. Монстри створені як слід, а атмосфера космічного жаху відіграє своє. Вікенд подивився «Чужий: Ромул» і ділиться враженнями.
Фільми франшизи «Чужого» за сорок років спробували майже все. Були міцні космічні горори оригінальної квадрології, безглузді кросовери на кшталт «Чужий проти Хижака» та філософське навколорелігійне переосмислення сутності Чужого від отця франшизи Рідлі Скотта в «Прометеї».
Але жоден з експериментів не міг задовольнити глядача, якій пам’ятав, як Сігурні Вівер раз за разом виживала в неможливих умовах. І вже здавалося, що франшизу можна поховати, але за справу взявся Федеріко Альварес. Він уже зняв напружений трилер «Не дихай» і еталонний римейк «Зловісних мерців», де показав уміння обережно працювати з першоджерелом. Тепер Альварес створив розумний, захопливий космічний горор, якій зумів влити в франшизу свіжу кислотну кров.
Події «Ромула» відбуваються між першим фільмом Рідлі Скотта та «Чужими» Джеймса Камерона. Головні герої — група двадцятирічних колоністів. Вони застрягли на брудній планеті шахтарів, де контракти батьків зобов’язують їх працювати роками в нелюдських умовах, без надії на звільнення від корпоративних кайданків.
Сирота Рейні з «братом» Енді з усіх сил намагаються вирватися з рабської роботи у шахтах на найближчу тераформовану планету. І коли знайомі пропонують відправитися на таємничий космічний корабель у пошуках кріогенних капсул, що дозволять долетіти до бажаної планети, Рейні довго не вагається.
От тільки корабель виявляється покинутою станцією, що дрейфує. І скоро герої розуміють, чому там немає жодної живої людини. І от уже черга Рейні тікати металевим коридором від ксеноморфів. Але кровожерливі монстри не єдина проблема: станція невблаганно наближається до поясу астероїдів, які розтрощать все на своєму шляху.
Альварес майстерно зберіг естетику перших фільмів з застарілим обладнанням, мерехтливими випуклими екранами й темними, навислими коридорами. Навіть плівка має такий вигляд, ніби її використовував сам Рідлі Скотт в першому фільмі. І ксеноморфи тут не комп`ютерні монстри, домальовані на етапі постпродакшену.
Режисер використав практичні ефекти та зробив монстрів такими жахливими, якими вони ще не були. Він уміло викручує напругу на повну, ховає чужих у тінях і закутках, доповнює очікування жаху скрекотінням і ледь чутним перестуком, коли не розумієш, чи то тріск старої станції, чи смерть крокує за героями.
А найважливіше, що головна героїня видається нормальною людиною. У глядача не виникає бажання волати про її дурні рішення заради розвитку сюжету. Вона діє як людина, яка дуже хоче вижити й врятувати близьких.
Єдина претензія до нового «Чужого» у тому, що його атмосфера, декорації й практичні ефекти переважають над його сценарієм, який неймовірно вторинний. У гонитві за відтворенням оригінального духу франшизи Альварес використовує концепти й сюжетні лінії усієї серії, що іноді дублює попередні події. І по всяк час хочеться сказати, що ми це вже бачили. Але клаустрофобічне відчуття пастки, повільне нагнітання жаху та яскравий екшн робить «Чужого: Ромул» гідним представником жанру космічного слешера.
Сподобалася стаття? Подякуй автору!
Читайте також: Мій друг пінгвін. Як Ютуб і гранти впливають на любов;
Невдахи з болота сечі. Що не так з фільмом Бордерлендз;
Дедпул і Росомаха: 7 причин подивитися фільм;
