Їсти піцу та стріляти лежачи. Отримати похвалу та прочухана від бойового інструктора. Киянка Наталія Коробченко пройшла вишкіл у ветеранів Азову. І поділилася з Вікендом враженнями.
Ти або в армії, або для армії, подумала я й пішла вчитися стріляти. Давно задивлялась на вишколи від Азову та Трійки, але боялась навіть подумати в ту сторону. Була впевнена, що моя фізична підготовка покладе мене в першій ямці, і там я й пролежу до кінця вишколу. Але продовжувала продивлятися варіанти тренінгів.
Одного разу алгоритми інстаграму підсунули рекламу вишколу Reservist. Це курси військової підготовки для цивільних від Третього армійського корпусу. Інструкторів обіцяли з реальним бойовим досвідом.
Чи сумнівалась я? Та жодної секунди! Після недовгого листування з менеджером подала заявку й стала чекати суботи.
Рекомендації щодо одягу були такими:
Тактичний одяг. Якщо немає, то й спортивний підійде. Штани, одяг по погоді, зручне взуття, тактичні або будівельні рукавички.
Найкраще підійде тактичне взуття — кросівки, черевики або берці. Або ж взуття з підтримкою щиколотки, міцною підошвою, з мембраною gore-tex або аналогом.
За зручний одяг мені зійшли кросівки, штанці та рукавиці від M-TAC. Не реклама, вони дійсно круті. За рукавицями я поїхала в той же вечір, коли сплатила за тренінг. Навушники, зброю та набої обіцяли видати на місці.
Субота, дуже ранній ранок, порожнє місто. Охочі поступово підтягуються на визначену локацію. Більшість в тактичному, хтось в пікселі, а хтось по цивільному. Як потім виявилось, крім новачків, були й ті, що вже займалися на цьому курсі, а тепер прийшли на інтенсив.
Нам розповіли, що курс поділяється на три категорії: «Карабін 1.0», «Карабін 2.0» та «Інтенсив». Різниця в навичках та кількості набоїв.
«1.0» для тих, хто зброю в руках не тримав або тримав мало, кому потрібні база, основи, деталі.
«2.0» для тих, хто пройшов перший тренінг, або має певні навички володіння зброєю.
«Інтенсив» говорить сам за себе — для тих, хто вміє, знає й хоче відпрацьовувати та покращувати.
Всіх разом нас відвезли на полігон. Кава, печивко, чай і трохи часу на знайомства один з одним і з інструкторами. Спочатку зовсім новачків відділили від тих, хто досвід вже має. Досвідченим видали зброю і відправили тренуватися.
Тренування новачків почалося з того, що кожен трошки розповідав про себе та мотивацію перебування на курсі. А потім довгі години теорії. Для когось вона була нудною, для когось цікавою.
Почали з пʼяти основних правил поводження зі зброєю, поговорили про види стрілецької зброї, принципи використання. Після перерви на каву перейшли до практики: виявляється, зібрати й розібрати автоматичну зброю не так легко. Коли показував інструктор, це здавалось доволі простим. Потім береш арку* в руки й памʼять, як у золотої рибки – пʼять секунд, і що там треба робити, вже не памʼятаєш.
*Арка або AR-15 — марка самозарядної (напівавтоматичної) гвинтівки, розробленої в США, основа багатьох сучасних зразків вогнепальної зброї.
З другої спроби, з підказками, розібратися з аркою таки вдалося. Мабуть, якби я повторила ту операцію разів з десять, то питань вже б не виникало.
На обід нам привезли піцу, а після того ми перемістилися на природу, де команда новачків відпрацьовувала навички правильного тримання зброї (без набоїв) у різних позиціях: стоячи, з коліна та лежачи. Думала, лежачи буде найскладніше, а виявилось, що лягати в пісок не так вже й важко. Важче вставати, коли в одній руці зброя, а тримати її треба правильно.
Зі слів інструктора, як би це не виглядало нудно, саме мʼязова памʼять найважливіша. Мені аж ніяк не виглядало нудним, легко далося правильно тримати зброю, рухатися з нею, навіть пʼяти правильно класти в позиції лежачи. Було дуже жарко, але й думки не виникало якось поскаржитися, сказати, що більше не можу, чи ще щось. Ті, хто був поруч, теж серйозно поставилися до навчання: не філонили, не саботували, слухали уважно, виконували чітко всі вказівки інструктора.
А потім почалося найцікавіше — реальна стрільба з реальної бойової зброї з бойовими набоями. Було трошки страшно від усвідомлення, що все всерйоз, що буде гучно і гаряче, що в руках небезпека.
Нас поділили на групи, видали по 30 патронів. Спочатку стріляла перша шістка: в позиції лежачи двома підходами по п’ять патронів. Потім з коліна, так само два підходи по п’ять.
Працювати лежачи в піску по мішеням на відстані в 50 метрів доволі важко. Найважче зробити перший постріл. Коли затримуєш дихання, хоча маєш видихнути, тягнеш гачок. Далі дуже гучно й спекотно, поняття не маєш, чи попала, а навколо дуже гучно, бо стріляють всі. Гільзи відлітають і бʼють по плечу. Перші пʼять найважчі, далі трошки простіше, бо перший страх поступився бажанню зробити гарно.
Коли вставала на ноги, не втримала рівноваги, пірнула стволом в пісок, за що заслужено вигребла. Відчула на собі, як старший сварить за тупий вчинок.
Стріляти з коліна важче – руки тремтіли, прицілитися складніше, це відобразилося на результатах. Пара куль взагалі пішли “в молоко”. Останньою була стрільба короткою чергою одиночними пострілами з 25 метрів. І оце точно було найважчим. Прицілитися часу не давали, стріляли майже навмання. Але результат мене порадував, інструктор назвав його гарним для новачка.
Ще я дізналася про курси тактичної медицини та керування дронами. Далі нас похвалили і запросили на “Карабін 2.0”, бо інвестиція в себе і свою підготовку — завжди найкраща інвестиція.
Що сподобалось:
організація;
подача матеріалу;
можливість отримати досвід, незалежно від фізичної підготовки та витривалості;
відпрацювання найважливіших елементів;
робота з інструкторами, які мають бойовий досвід.
Що не сподобалось:
день закінчився доволі швидко.
Вирішила, що точно піду на “Карабін 2.0”, можливо доходжу до “Інтенсива”. Бо він вартий.
Детальніше можна про все дізнатися на сторінках Reservist та KILLHOUSE academy.
Сподобалася стаття? Подякуй автору!
Читайте також: Курси для цивільних: де вчать стріляти та турнікети накладати;
Хвостаті терапевти: як собаки допомагають пораненим і дітям;
Дайте бронік і пальне. Що робить у війську зампотилу;
Складні задачі військових. Як не припускатися помилок;
