Дефіцит Києва. Чого нашого бракує за кордоном

Фото: Depositphotos.

Чого київського найбільше не вистачає, за чим сумуєте найсильніше? Про це Вікенд запитав читачів і друзів, які в різні часи поїхали за кордон. Відповідей отримали багато, зібрали лише деякі з них.

Запахів

Окрім усього мого життя, у Лісабоні дуже не вистачає київської весни: бузку, каштанів, злив із грозами (Анастасія Кармаліта)

Запаху після літнього дощу, ніде такого немає (Таня Солодка)

Запаху театрального фоє (Катерина Бігун, Мексика)

Бузку не вистачає. Тут в Ірландії квітів різних багато. Але бузку мало і домом він не пахне (Світлана Карпець)

Не вистачає запаху київської весни. Тут все цвіте красиво, але такого пʼянкого аромату перших весняних квітів і весняної свіжості немає (Лариса Кірман, Париж, Франція)

Туга за запахами рідних вулиць. За тим особливим київським повітрям після дощу, змішаним із каштанами, кавою й метро. Я досі пам’ятаю запах київського метро з дитинства — він настільки в’ївся в пам’ять, що іноді здається, ніби я реально його відчуваю. І тоді десь усередині оживає той голос: «Наступна станція — Золоті Ворота» (Дженіфер Блоссом, Копенгаген, Данія)

Парків, ботсадів, рослин

Парк Шевченка, парк на Політеху, обидва ботсади. Київ навесні — одна суцільна клумба. Квіти, бузок, акації, липи, все таке пахуче! Наче в Осло більше квітучих дерев і квітів, але з Києвом воно й поруч не стояло (Олена Літред)

У Квебеку не вистачає київських каштанів навесні (Людмила Зверхановська)

Бузку, винограду на балконі, абрикосів, яблуні, вишні, які розквітли, квакання жаб на Дніпрі, Русанівської набережної та власного дому (Яна Леонтьєва, Канада)

Не вистачає озер у Парку партизанської слави (маленьке, велике та дитяче), де на великій галявині поміж них росте одинокий ясен, який висадив місцевий мешканець; щоліта ми там зустрічалися, такий собі клуб під ясеном (Маргарита Коновалова, Німеччина)

Їжі, продуктів, кави

Не лише київський торт і перепічка, а все їстівне: меню Пузатої хати, булочка з кленовим сиропом на заправках, сільпошні булки. І навіть вишні. Звичайні українські вишні, точніше, повна їхня відсутність викликають сум (Тетяна Свирстюк)

Вишень катастрофічно не вистачає, щоб їсти і зробити вареників (Наталка Чесановська, Лондон)

Гречаного багету з Сільпо (Аліна Чорнобай)

Не вистачало в Польщі Пузатої хати (Вероніка Менделеєва)

Креативних ресторанів та кухні, смачної випічки, WOG та булки з кленовим сиропом, кави від баристи, Планети Кіно з кошиком, що можна з собою у зал заносити, та бару з аперолем у кіно, булки у формі сердечка з Сільпо (Аліна Шовкопляс, Цюрих, Швейцарія).

Форшмаку з Чорноморки, огірків з городу, шовковиць, чорниць, домашнього сиру (Таня Солодка, Бельгія)

Маленьких кавʼярень і смачної кави всюди (Олена Гаврищук, США)

Не вистачає вуличних кав’ярень з величезним різноманіттям компонентів та смаків напою (Діана Панфілова, Гданськ, Польща)

Моєму організму до істерики не вистачає генеральського сала. Ми майже щонеділі зранку їхали до кав’ярні випити смачної кави, поки місто ще спить. А наші огірки, суниця, вишні та черешні, а херсонські дині! (Ліна Валькірія, Баварія, Німеччина)

У Польщі дуже не вистачає Пузатої хати. Нема куди забігти з дитиною, щоб швидко нагодувати її паровою котлетою з пюре — простою, зрозумілою їжею. Якісною, не жирною, не пересмаженою до вугілля, не залитою оцтом і не засипаною купою спецій, не захованою в панірування товщиною з палець (Марина Ситник)

Театрів, фестивалів, подій

Театрів, українського кіно, українських книг. Музею просто неба, ярмарків в музеї Гончара, Всі Свої, танців на алеї художників (Людмила Гринова, Баварія, Німеччина)

Київських театрів, бо місцеве інше, не лише мовою, а й репертуаром, атмосферою, відсутністю української класики та сучасного, оці всі сенси. Туди ж мистецькі й літературні київські події, мистецькі арсенали, книжкові арсенали, ПінчукАртЦентр (окремо сумую за ним) (Аліна Мосендз, Швейцарія)

За театрами — такої кількості і якості театрів немає, мабуть, ніде (Людмила Бутирська, Німеччина)

Театру імені Івана Франка, театру імені Лесі Українки, театру на Лівому березі, Молодого театру і Чорного квадрату, а найбільше — спонтанних походів на премʼєри з подругами. І обовʼязково їхати туди на метро (Ві Вальді, Джорджія, США)

Не вистачає цього київського приколу, коли йдеш на певні івенти та знаєш, що обов’язково когось з туси зустрінеш: на Атлас, у Жовтень або на виставу Дикого (Олена Воїнова, Краків, Польща)

Подій — у Києві завжди хтось зі своїх щось робить. Концерт, виставка, вечірка, своп, лекція, майстер-клас (Олена Криж, Польща)

Наших галерей, розмаїття івентів і культурних осередків (Мар’яна Микитюк, Манчестер, Великобританія)

Своїх місць

Оболоньки, метро, Дрім Тауна, в який прямо з під’їзду можна було вийти у капцях, базару, МакДональдза і взагалі движухи. (Юлія Гончарова, Фінляндія)

Сумую за своїм парком КПІ, ботанічними садами, театрами, за довгими прогулянками від Маріїнського парку через Володимирську гірку до Андріївського. За Дніпром, за сапами на Трухановому острові, за джазовими концертами в ботсаду, за концертами на даху ЦУМ. За вулицями Богдана Хмельницького і Гончара, за павлівським сквером, за шевченківським парком. І за нашим оперним. І ще сильно сумую за нашими риночками, квітами від бабусь і за Лукʼянівкою, яку падли рознесли і розшмагали (Ірина Лерман, Нью-Йорк, США)

Не вистачає Щекавиці, Пейзажки, міського саду, Печерська, мосту Патона, Дніпровської набережної, виду з пляжу біля моста на Батьківщину-мати, мого бірюзового дивану, балкону, АТБшки, Сільпошки з Дніпровської набережної з її сирниками. Троєщини навіть. За всім скучаю, бо Київ — найкраще місто для моєї душі (Віра Шелест, Франція)

Бракує Дніпра, парків, фунікулера, Подолу, парку Шевченка, Пущі, зоопарку, Ярвалу, Узвозу, Хрещатика. Ранків, вечорів, чарівних світанків. Мого краєвиду з вікна на Дніпро та увесь Київ. Мусафіра, Ярославни, Завертайла, перепічок, ЦУМу. Михайлівського, Софії та Лаври. Кави на Подолі (Галина Пастух)

Мрію просто пройтися вулицями подивитися на людей на Софійській площі чи Ярвалу, зайти у книжковий, посидіти десь на веранді (Ольга Олександрова, Люксембург)

Своїх людей

Простих, відкритих, талановитих людей (Дарина Петрі, Люксембург)

Коли приїжджаю додому в Київ, мене радують всі, навіть злі працівники заправки та скандальні сусіди. Нехай, це ж від своїх. У Польщі подібне мене дратує (Юлія Яценко).

Не вистачає емоційності, відкритості, тепла людського спілкування. Наших гумору, доброзичливості та інтелігентності (Марія Гутман, Польща).

Спілкування, креативності, відкритості киян, таких активних, рухливих, динамічних, які постійно щось придумують (Юлія Сів, Німеччина)

Туга за людьми. Українці дивляться по-особливому. В очах українця завжди щось більше — ніби дивиться прямо в душу. Можливо, через нашу історію. За кордоном можна звикнути до комфорту, порядку, тиші. Але нестерпно бракує живої людяності — нашого гумору, простих фраз, випадкової доброти, теплоти, яку не можна пояснити словами. Сумую навіть за бабусями біля метро, які продають квіти. Для когось — просто бабусі з букетами. А для мене — щось значно більше. Наче сама пам’ять (Дженіфер Блоссом, Копенгаген, Данія)